Постанова

від 03.06.2021 по справі 628/25/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 628/25/18

провадження № 61-16763св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Василенко Наталією Миколаївною, на рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Клімової С. В., постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики.

Позов мотивовано тим, що 25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір безвідсоткової позики. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 надала безвідсоткову позику ОСОБА_2 у сумі 150 460 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позивачці таку ж суму грошових коштів у строк до 31 грудня 2017 року.

Позивачка виконала умови договору, а відповідач не виконав покладене на нього грошове зобов`язання, позику у вигляді грошової суми в розмірі 150 460 доларів США у строк до 31 грудня 2017 року не повернув.

Враховуючи викладене, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором безвідсоткової позики від 25 листопада 2016 року, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 163 829,04 грн, суму збільшення основного боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції за час прострочення платежу в розмірі 525 762,79 грн та відшкодувати судові витрати у сумі 19 654 грн.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору безвідсоткової позики недійсним з моменту його укладення за ознакою фіктивності.

Зустрічний позов мотивовано тим, що укладений 25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір безвідсоткової позики є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створити будь-які наслідки між двома фізичними особами.

Зазначає, що вказані грошові кошти були вкладені ОСОБА_1 в діяльність ТОВ СТВ+ , співзасновником якого вона є.

При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розуміючи, що остання не буде займатися підприємницькою діяльністю через товариство, а цим буде займатися ОСОБА_2 , вирішили за спільним волевиявленням якось зафіксувати свої капіталовкладення. З означеною метою, тобто фіксацією того, що ОСОБА_1 вклала в організацію та роботу товариства гроші в сумі еквівалентній 150 460 дол. США, вони спільно вирішили зафіксувати цей факт написанням договору безвідсоткової позики, відповідно до якого ОСОБА_2 нібито отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти еквівалентні 150 460 дол. США.

Крім того, був написаний акт передачі грошових коштів, датований 25 листопада 2016 року, відповідно до якого він нібито отримав від ОСОБА_1 грошові кошти еквівалентні 150 460 дол. США в борг. Договір позики він підписав особисто, але зазначені кошти він реально не отримував в борг, оскільки ОСОБА_1 направила їх на організацію роботи товариства.

Отже договір безвідсоткової позики від 25 листопада 2016 року є фіктивним, тобто цей договір написаний без наміру ОСОБА_2 та ОСОБА_1 створити будь-які наслідки між сторонами.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати договір безвідсоткової позики від 25 листопада 2016 року недійсним з моменту його укладення за ознакою фіктивності, стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 19 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року первісний позов задоволено частково.

В задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 листопада 2016 року в розмірі 150 460 дол. США, що в гривнях за офіційним курсом НБУ встановленим для курсу долару США на день подання позовної заяви становить 4 222 994,37 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 163 829,04 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму збільшення основного боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції за час прострочення платежу в розмірі 525 762,79 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами існують договірні правовідносини, позичальник не виконав зобов`язання з повернення коштів, отриманих у позику від позивачки. Тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором безвідсоткової позики, враховуючи відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що оспорюваний правочин не носить характеру фіктивного, оскільки сторони визначили всі його істотні умови. Відповідно до пункту 1 договору позикодавець передав кошти позичальнику, а останній зобов`язався їх їй повернути на умовах та в строки визначені договором. Отже спірний договір відповідає умовам статей 1046, 1047 ЦК України.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Василенко Н. М. подав апеляційну скаргу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат скасовано, у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року в частині визначення розміру стягнення заборгованості за договором позики змінено, виключено із абзацу третього резолютивної частини рішення: що в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для курсу долару США на день подання позовної заяви, становить 4 222 994,37 грн .

Рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року в частині стягнення трьох процентів річних змінено в частині визначення суми стягнення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі в розмірі 137 111,59 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у ОСОБА_2 перед позивачем за первісним позовом існує заборгованість за договором безвідсоткової позики, укладеним 25 листопада 2016 року, у сумі 150 460 доларів США, яка відповідачем добровільно не сплачується.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат, апеляційним судом враховано, що оскільки позичальник отримав позику в іноземній валюті, тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК Українив частині стягнення інфляційних втрат.

Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції про стягнення трьох процентів річних в частині визначення суми стягнення, апеляційний суд прийняв до уваги, що основне зобов`язання визначено сторонами у доларах США.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 через представника - адвоката Василенко Н. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представник адвокат Горшкова Г. І. просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

30 листопада 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору безвідсоткової позики від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти готівкою в сумі 150 460 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути таку ж саму суму грошових коштів у строк не пізніше 31 грудня 2017 року.

Згідно з актом передачі грошових коштів до договору безвідсоткової позики від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти готівкою в сумі 150 460 дол. США.

Листом-претензією від 02 січня 2018 року ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про необхідність повернення грошових коштів в сумі 150 460 дол. США в найкоротший термін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів в частині позовних вимог, у задоволенні яких судами відмовлено, а тому у вказаній частині оскаржувані судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання договору безвідсоткової позики недійсним з моменту його укладення за ознакою фіктивності

Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі №909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що відповідно до пункту 1 оспорюваного договору ОСОБА_1 передала кошти ОСОБА_2 , а останній зобов`язався їх їй повернути на умовах та в строки визначені договором.

З пункту 10 договору позики вбачається, що сторони свідчать про те, що вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобов`язані утримувати за законом чи договором; договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не е приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, таким чином цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного, а також не є зловмисним.

Вказаний договір підписаний сторонами.

Крім того, згідно з актом передачі грошових коштів до договору безвідсоткової позики від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти готівкою в сумі 150 460 доларів США.

Таким чином зі змісту договору та акту вбачається, що його сторони своїми діями підтвердили реальність договору безвідсоткової позики шляхом передачі грошей позикодавцем позичальнику.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували, що укладений між 25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір безвідсоткової позики є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків.

Щодо первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що що 25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір безвідсоткової позики. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 надала безвідсоткову позику ОСОБА_2 у сумі 150 460 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позивачці таку ж суму грошових коштів у строк до 31 грудня 2017 року.

Позивачка виконала умови договору, що підтверджується підписаним сторонами 25 листопада 2016 року актом передачі грошових коштів, а відповідач позику в обумовлений договором строк не повернув.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні докази та надавши їм належну оцінку, встановивши обставини справи, урахувавши зазначені норми матеріального права, дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості за договором позики у сумі 150 460 доларів США та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми.

При цьому, апеляційним судом при розрахунку суми заборгованості за відсотками правильно взято до уваги загальну суму боргу, обумовлену умовами договору валюту грошового зобов`язання, а також період прострочення грошового зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 в справі № 464/5314/17, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у нескасованій і незміненій частинах) та апеляційної інстанції - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Василенко Н. М., підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року (у нескасованій і незміненій частинах) та постанови Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Василенко Наталією Миколаївною, залишити без задоволення.

Рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року у нескасованій і незміненій частинах та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року у нескасованій незміненій частинах та постанови Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев