Постанова

від 22.09.2020 по справі 521/9004/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3609/20

Номер справи місцевого суду: 521/9004/18

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О. А.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року у складі судді Михайлюка O.A.,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 1600000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 червня 2017 року позичила відповідачу грошову суму в розмірі 1600000,00 гривень з терміном повернення до 20 грудня 2017 року. Наведене було оформлене борговою розпискою. Відповідач покладені на себе зобов`язання не виконав.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова Верховного суду України у справі №6-1967цс15 від 11.11.2015, на яку послався суд, не містить жодних висновків, до яких він прийшов в оскарженому рішенні. Законодавством не передбачено обов`язковість власноручної форми написання та заборона друку самого тексту розписки, зазначення прописом дати складання розписки, пропису того, що дана розписка свідчить про отримання грошових коштів позичальником від позикодавця. Оригінал розписки, наданий позивачем відповідає вимогам, що встановлені до договорів позики. Апелянт послався на висновки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 31.10.2018 в рамках справи №707/2606/16-ц та аналогічні висновки, викладені в інших постановах. Суд не надав належної оцінки висновку судово-технічної експертизи документів від 21.11.2018, якою встановлено, що підпис на розписці від 20.06.2017 виконаний рукописним способом за допомогою кулькової ручки, ознаки монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки відсутні. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 28.11.2018 повний підпис на розписці від 20.06.2017 виконаний самою ОСОБА_2 . Цьому доказу судом також не було надано належної оцінки. ОСОБА_2 для проведення експертизи не було надано жодного вільного та експериментального зразку почерку, хоча клопотання від експерта про їх надання було нею отримано. Не дивлячись на ухилення ОСОБА_2 від виконання вимог експерта, суд не визнав факт для з`ясування якого дана експертиза була призначена. В рішенні відсутні мотиви відхилення висновків експертиз та взагалі посилання на висновок від 21.11.2018; відсутня мотивована оцінка зловживання правами ОСОБА_2 щодо ухилення від проведення експертизи; відсутнє посилання на норми права, які застосував суд, прийшовши до висновку щодо рукописної форми розписки; відсутні посилання на докази, якими керувався суд, прийшовши до висновку щодо недоведеності передачі грошових коштів.

24.06.2019 відповідач надав до суду відзив на скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників , дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції в рішенні відтворив зміст статей 202,1046, 1047 ЦК України, а також правову позицію у справі №6-1967цс15 в постанові ВСУ від 11.11.2015 та дійшов висновку, що вимоги, викладені в статтях при складанні розписки 20.06.2017 не дотримані, тому розписка не може бути прийнята судом як належний, достатній та достовірний доказ, розписка повинна бути написана власноручно боржником, крім того, позивачем не доведено факт передачі грошових коштів позичальнику.

Проте в рішенні суду відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, не зазначені факти, встановлені судом, що свідчить про невідповідність рішення вимогам ст.265 ЦК України та обґрунтованість апеляційної скарги в частині таких доводів.

Встановлено, що 20.06.2017 ОСОБА_3 підписала текст друкованої розписки про те, що вона одержала від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 1600000 грн (один мільйон шістсот тисяч гривень) на власні потреби та зобов`язалась повернути взяту в борг грошову суму у зазначеному розмірі ОСОБА_1 у строк до 20 грудня 2017 року (а.с.5).

Факт підписання розписки ОСОБА_3 доведений висновком судово - почеркознавчої експертизи від 28.11.2018 (а.с.108-112), яким підтверджено, що рукописний текст ОСОБА_3 в графі П.І.Б машинописної розписки виконаний самою ОСОБА_2 .

В свою чергу, висновком судово - технічної експертизи від 21.11.2018 (а.с.103-105) підтверджено, що рукописний текст в розписці виконано пишучим приладом, заправленим пастою для кулькових ручок синього кольору, ознаки монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально - розмножувальної техніки в місцях розташування текстів відсутні.

Також зміст експертного висновку судово - почеркознавчої експертизи свідчить про те, що неможливість надати відповідь на питання чи виконано скорочений підпис від імені ОСОБА_2 не надалося можливим з причин відсутності подібних зразків, проте і одного підпису на розписці, щодо якого встановлено факт його справжності, достатньо для висновку про те, що розписка була підписана відповідачкою.

Під час судового засідання ОСОБА_2 , категорично заперечуючи факт отримання коштів, пояснювала, що могла підписати розписку поряд з іншими документами, які їй надавала ОСОБА_1 під час проживання.

Зважаючи на викладене, факт підписання ОСОБА_2 розписки слід вважати встановленим.

Передбачено, що розписка має бути складена письмово, що не виключає можливість застосування сучасних засобів її виготовлення, в тому числі друку, тому неможна погодитися з висновком суду першої інстанції про невідповідність форми розписки вимогам закону.

Разом із тим, згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Така правова позиція викладена в постанові ВС від 22.08.2019, справа №369/3340/16ц, висновки якої є обов`язковими для застосування.

Отже, обов`язком суду є з`ясування факту передачі коштів, та справжньої природи правовідносин сторін.

Надаючи оцінку таким обставинам, суд виходить з наступного.

Встановлено, що сторони є далекими родичами, у ОСОБА_1 , на утримані перебуває неповнолітня дитина, відсутнє житло в місті Одесі, протягом певного періоду, який включає час складання розписки, вона проживала в будинку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

За поясненнями в суді першої інстанції ОСОБА_1 , вона на прохання ОСОБА_2 переїхала до житла останньої з метою догляду за нею через стан її здоров`я.

За поясненнями ОСОБА_2 , вона є особою літнього віку, не має близьких родичів, після смерті чоловіка залишилася самотньою, що і спонукало надати житло ОСОБА_1 , яка мала плани щось будувати на їх ділянці.

Проживаючи в будинку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вкладала кошти в його реконструкцію, після припинення проживання в ньому, від відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовилася, що стало причиною звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 до суду з вимогами про відшкодування шкоди (справа 521/3127/18), проте рішення у справі ухвалене не було, позов залишений без розгляду.

ОСОБА_2 не має доходу, окрім пенсії, відтак надання їй коштів в розмірі 1600000 грн на нетривалий строк завідомо є обставиною не на користь доводів існування відносин позики.

Під час надання пояснень в суді першої інстанції ОСОБА_1 не могла надати відповіді на питання про те, навіщо за відсутності стабільного доходу, роботи, власного житла в м.Одесі та дитини на утриманні, надавати кошти в розмірі 1600000 грн фактично неплатоспроможній особі, яка з очевидністю не поверне їх в обумовлений строк.

Крім того, ОСОБА_1 підтвердила, що для складання розписки зверталася за юридичною консультацією, попередньо виготовила її на принтері, відтак текст сформульований не ОСОБА_2 .

В свою чергу, пояснення ОСОБА_1 в суді першої інстанції щодо фактичних обставин передачі коштів були непереконливими та суперечливими, при тому, що події щодо передачі коштів в такому значному розмірі не є звичайною подією, яка не запам`ятовується, тим більш, що кошти надавалися на умовах повернення.

Пояснюючи походження коштів в розмірі 1600000 грн, ОСОБА_1 посилалася на те, що це її з чоловіком накопичення, та кошти від продажу майна, проте доказів їх наявності не надала, хоча реалізація майна може бути підтверджена документально.

ОСОБА_2 категорично заперечуючи факт отримання коштів, посилалася на відсутність в її віку потреб в такій значній сумі коштів, та усвідомлену ОСОБА_1 очевидну неможливість їх повернути в силу майнового стану, пояснюючи вимоги ОСОБА_1 наміром отримати будинок у власність, на який неминуче буде звернено стягнення у разі їх стягнення.

Для з`ясування фактичних обставин та перевірки доводів апеляційної скарги явка ОСОБА_1 апеляційним судом була визнана обов`язковою, проте вона такою можливістю не скористалася, направив суду письмові пояснення, зміст яких щодо фактичних обставин є дещо відмінним від тих, що надавалися нею під час судового засідання в суді першої інстанції.

Зважаючи на викладене, а також наявність невирішеного спору щодо витрат на реконструкцію майна, наявні підстави для висновку про те, що зміст розписки не відображає справжню правову природу відносин сторін як позики, тому у задоволенні позову слід відмовити саме з таких підстав.

Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про унеможливлення задоволення позову частково шляхом іншого обґрунтування, а також не надав в повній мірі оцінки всім доводам позивача, рішення суду підлягає зміні шляхом його доповнення та зміни обґрунтування.

В решті висновків рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року змінити в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 02.10.2020.

Головуючий:

Судді: