Рішення

від 22.09.2020 по справі 910/17380/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2020Справа № 910/17380/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM"

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром"

про стягнення 8 858 718, 71 грн.

За участю Військової прокуратури Київського гарнізону,

За участю представників:

від позивача: Бурносов Є.В. за ордером серії АВ № 1001818 від 01.12.2019;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Прудь О.В. за довіреністю №Д-3531/2019 від 26.12.2019;

Шевченко Б.В. за довіреністю № Д-823/2020 від 19.05.2020;

від Військової прокуратури Київського гарнізону: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020, просило суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 8 858 718,71 грн., з яких:

- 8 088 670,85 грн. - інфляційні нарахування на визнану рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2007 року у справі № 16/401 та ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача у сумі 5 744 276,88 грн., що були нараховані позивачем за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті на користь позивача вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" за Договором № 25/03 від 10.03.2006 у період з 10.03.2006 по 16.04.2007;

- 770 047,86 грн. - 3% річних, нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" за період з 01.10.2014 по 21.03.2019 на визнану рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2007 у справі № 16/401 та ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача в сумі 5 744 276,88 грн., у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті на користь позивача вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" за Договором № 25/03 від 10.03.1006 у період з 10.03.2006 року по 16.04.2007 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17380/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 14.01.2020 року. Крім того, цією ухвалою до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Державний концерн "Укроборонпром".

03.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву № 01 від 02.01.2020, в якому останній заперечив проти задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" з огляду на наявність, на думку відповідача, правових підстав для застосування до спірних правовідносин інституту позовної давності. Також відповідач вказав, що з 13.02.2014 року по 30.11.2017 року Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" перебувало у ліквідаційній процедурі та керувалося положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011, що набрав чинності 19.01.2013 року), положеннями якого встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання та три проценти річних не застосовуються. Відтак, відповідач при вирішенні даного спору судом просив врахувати інтереси обох сторін та принцип справедливого балансу між сторонами. Крім того, Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" вказувало на недоведеність позивачем дійсної наявності у нього прагнення стосовно отримання спірних інфляційних втрат та трьох процентів річних, про що, на думку відповідача, свідчать дії групи кредиторів (у тому числі й позивача), направлені на введення процедури ліквідації юридичної особи відповідача. Разом із тим, відповідач зазначав, що комітетом кредиторів Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" вживалися заходи, направлені на фактичне унеможливлення отримання ним заборгованості в розмірі, включеному до реєстру вимог кредиторів, що підтверджує відсутність вини відповідача у несвоєчасному погашенні конкурсної кредиторської заборгованості. Також відповідач наголошував на відсутності в його діях усіх елементів, що підлягають доказуванню при стягнення спірних компенсаційних виплат, а саме: наявності збитків, вини Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача. Також, у вказаному відзиві відповідач посилався, зокрема, на необґрунтованість тверджень позивача щодо скасування всіх рішень, прийнятих судом у справі № 43/122 у період з 13.02.2014 року по 30.11.2017 року, а також безпідставність посилань останнього на аналогічну справу № 910/12604/18.

13.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

13.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача № 06 від 13.01.2020 року про долучення доказів до матеріалів справи, в якій відповідач, крім іншого, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив про обов`язковість дослідження та надання судом оцінки поведінці комітету кредиторів Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" під час провадження у справі № 43/122.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2020 підготовче засідання відкладено на 11.02.2020 року.

14.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи № UOP 13/1/1-208 від 13.01.2020, в яких остання зазначила про відсутність, на її думку, правових підстав для задоволення вимог позивача з огляду на відсутність усіх елементів, які підлягають доказування при стягненні спірних витрат, а саме: причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також протиправної поведінки та вини відповідача. Крім того, Державний концерн "Укроборонпром" на спростування доводів позивача навів інші аргументи, які за своїм змістом аналогічні запереченням відповідача проти позову, викладеним у відзиві на позовну заяву № 01 від 02.01.2020.

24.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив № 2201/1-20 від 22.01.2020, в якій останній навів свої аргументи на спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

До початку призначеного підготовчого засідання 11.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Військового прокуратура Київського гарнізону № 11/771вих.20 від 10.02.2020 про вступ у справу № 910/17380/19.

Суд зазначає, що положеннями частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справи;

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Тобто, наведена вище норма закону передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як вступ прокурора у справу.

Таким чином, прокурор наділений правом за власною ініціативою вступити у справу, відкриту за позовом іншої особи, на будь-якій стадії судового провадження, шляхом, зокрема, подачі письмової заяви до суду про вступ у справу прокурора.

Відповідне письмове повідомлення прокурора залучається судом до матеріалів справи, а участь прокурора в ній відображається в описовій частині судового рішення, прийнятого зі справи. Прокурор вважається таким, що взяв участь у справі, з дня одержання господарським судом згаданого письмового повідомлення, тобто дня його реєстрації у канцелярії суду.

Отже, процесуальним законодавством не передбачено необхідності прийняття ухвали щодо вступу прокурора у справу.

Одночасно суд зазначає, що обґрунтування вступу прокурора у справу не вимагається законом у такому ж обсязі, що й під час звернення прокурора до суду з позовною заявою.

У підготовчому засіданні 11.02.2020 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про задоволення заявленого представником відповідача клопотання та продовження строку проведення підготовчого засідання на 30 днів, а також відкладення підготовчого засідання на 26.02.2020 року.

14.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Військового прокурора Київського гарнізону № 12/842вих.20 від 13.02.2020, в яких останній зазначив про відсутність, на його думку, правових підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" з огляду на сплив строків пред`явлених позивачем вимог, а також на дію в період з 14.02.2014 року по 30.11.2017 року мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача та неможливість застосування індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання та трьох процентів річних до його грошових зобов`язань. Також Військовий прокурор Київського гарнізону зазначив про відсутність усіх обов`язкових елементів, які підлягають доказування при стягненні спірних витрат, а саме: причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача, а також протиправної поведінки та вини відповідача.

18.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення відповідача № 16 від 17.02.2020 на відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" на позовну заяву, в яких відповідач навів свої доводи та міркування щодо безпідставності вимог позивача.

25.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи № UOP 2/2/1-1457 від 24.02.2020, в яких остання зазначила, зокрема, про сплив строку позовної давності до пред`явлених позивачем вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2020 підготовче засідання відкладено на 18.03.2020 року.

13.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення відповідача № 25 від 12.03.2020, в яких останній навів свої доводи та міркування щодо безпідставності позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM".

16.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи від 13.03.2020, в яких остання зазначила про те, що судові рішення у справах № 910/14522/18, № 910/12604/18 та № 910/12680/18 не можуть бути враховані при розгляді даної справи як такі, що мають преюдиціальне значення, з огляду на відмінний суб`єктний склад учасників таких справ. Також третя особа вказала на наявність, на її думку, правових підстав для зменшення судом нарахованих позивачем та заявлених до стягнення компенсаційних виплат.

18.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли клопотання відповідача № 27 від 17.03.2020 та позивача від 18.03.2020 року про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою суду вищенаведені клопотання сторін було задоволено та вирішено проводити розгляд справи № 910/17380/19 упродовж розумних строків згідно з приписами статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, а підготовче засідання відкладено на 07.04.2020 року.

06.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача № 53 від 06.04.2020 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 06.04.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що підготовче засідання, призначене на 07.04.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час наступного підготовчого засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2020 підготовче засідання призначено на 16.06.2020 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 16.06.02020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача № 84/1 від 16.06.2020 про зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних з огляду на їх несправедливість та неспівмірність.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2020 підготовче засідання відкладено на 24.06.2020 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 24.06.02020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020, в якій останній уточнив початкові та кінцеві дати періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача компенсаційних виплат.

У підготовчому засіданні 24.06.2020 року вищенаведену заяву позивача про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020 прийнято судом до розгляду та постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 15.07.2020 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 15.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи № UOP 2.2.1-4673 від 19.06.2020 року щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем компенсаційних виплат, в яких Державний концерн "Укроборонпром" зазначив про наявність, на його думку, правових підстав для задоволення означеного клопотання.

Крім того, до початку підготовчого засідання 15.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У підготовчому засіданні 15.07.2020 року в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи було відмовлено, а також постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/17380/19 до судового розгляду по суті на 11.08.2020 року.

04.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача № 18 від 04.08.2020 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні 11.08.2020 року вищенаведене клопотання відповідача було задоволено та оголошено перерву в судовому засіданні до 22.09.2020 року.

17.09.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату. В обґрунтування цього клопотання відповідач посилався на установлений з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України карантин, діагностування захворювання вказаним вірусом директора Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", а також перебування адвоката відповідача у групі ризику захворювання та розповсюдження означеного вірусу.

Розглянувши в судовому засіданні 22.09.2020 року вищенаведене клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

При цьому, частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У даному випадку суд, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово відкладав розгляд справи, враховуючи, зокрема, клопотання відповідача, та надавав таким чином відповідачу можливість забезпечити явку його уповноваженого представника у судове засідання та подати усі наявні в нього докази.

За таких обставин, суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим, відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути справу № 910/17380/19 по суті, тоді як у матеріалах цієї справи наявний відзив Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", а також письмові пояснення, в яких останнє у встановленому законом порядку виклало свої заперечення по суті пред`явлених йому позивачем вимог.

Також відповідачем не було доведено і того, що спір у даній справі не може бути вирішено у судовому засіданні 22.09.2020 року.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з частиною 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020) під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом № 169 від 08.04.2020 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Тобто, відповідач, бажаючи взяти участь у судовому засіданні 22.09.2020 року, відповідно до приписів статті 197 Господарського процесуального кодексу України мав право взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Проте відповідного клопотання відповідачем заявлено не було.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також зважаючи на сплив передбаченого частиною 2 статті 195 Господарського процесуального кодексу України строку, у суду відсутні підстави визнавати поважними причини неявки представника відповідача в призначене судове засідання та повторно відкладати розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 22.09.2020 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020, та наполягав на їх задоволенні.

Представники третьої особи у цьому судовому засіданні зазначили про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача та підтримали подане відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованих компенсаційних виплат.

Відповідач та Військова прокуратура Київського гарнізону про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" та Державним підприємством Міністерства оборони України "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) було укладено договір про виконання підрядних робіт з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки № 25/03, за умовами якого позивач зобов`язався виконати роботи з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки, а відповідач, у свою чергу, - сплатити вартість виконаних робіт.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за укладеним договором, рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2007 року в справі № 16/401 (яке в установленому законом порядку не було скасоване та набрало законної сили 17.12.2007 року) з Державного підприємства Міністерства оборони України "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" стягнуто 5 718 658,88 грн. основного боргу, 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. інформаційних витрат.

У той же час ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2011 року в справі № 43/122 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" та порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672).

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду міста Києва від 27.04.2011 року в справі № 43/122 було визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM", яким подано заяву про порушення справи про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", на суму 5 744 276,88 грн.

У ході розгляду справи про банкрутство боржника заявником надано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, яке надруковано в газеті „Урядовий кур`єр" № 81 від 06.05.2011.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року в справі № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" кредитором боржника було визнано, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM", на суму 5 744 276,88 грн. Також цією ухвалою затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 16 739 381,75 грн., до якого в тому числі включено вимоги ініціюючого кредитора на суму 5 744 276,88 грн.

Постановою господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року припинено процедуру розпорядження майном Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"; припинено повноваження розпорядника майна відповідача - арбітражного керуючого Поліщука А.П.; припинено процедуру санації боржника; припинено повноваження керуючого санацією відповідача Кривов`язенка О,І.; визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру. Крім того, означеним судовим рішенням постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов`язань боржника є таким, що настав 13.02.2014 року, а також припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року в справі № 43/122 (яка на час розгляду справи також набрала законної сили) доданий до заяви від 12.12.2014 року розрахунок поточних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" було визнано вірним та обґрунтованим в частині нарахування на суму боргу 495 323, 23 грн. трьох процентів річних та 97 078,27 грн. втрат внаслідок інфляції за час, який тривало провадження у цій справі до визнання боржника банкрутом, тобто з 28.03.2011 року по 13.02.2014 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року в справі № 43/122 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" визнано кредитором Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на суму 6 336 678, 38 грн., з яких: 5 744 276, 88 грн. - вимоги четвертої черги, а 592 401, 50 грн. - вимоги шостої черги.

У той же час постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2018 року, постанову господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року в справі № 43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, скасовано.

Отже, відповідач перебуває у процедурі санації.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020, просив суд стягнути з відповідача 8 858 718, 71 грн., з яких: 8 088 670,85 грн. - інфляційні втрати, нараховані у період з жовтня 2014 року по березень 2019 на суму основного боргу в розмірі 5 744 276,88 грн., а також 770 047,86 грн. - три проценти річних, нараховані у період з 01.10.2014 по 21.03.2019 на вищенаведену суму основного боргу.

Слід зазначити, що сума основного боргу Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" в розмірі 5 744 276, 88 грн. (конкурсна заборгованість) була внесена до реєстру вимог кредиторів відповідача-боржника у справі № 43/122, підтверджена судовими рішеннями та сторонами не оспорюється.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідача у розмірі 5 744 276, 88 грн. була сплачена відповідачем на користь позивача 21.03.2019 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" від 21.03.2019 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

У розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Суд також звертає увагу на те, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних в сумі 770 047,86 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства. Слід також зазначити, що з урахуванням загальної кількості днів прострочення боржника виконання його грошового зобов`язання перед позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" день фактичної сплати відповідачем суми заборгованості до цього розрахунку включено не було, що відповідає імперативним приписам чинного законодавства.

У той же час при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених арифметичних помилок. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою цих компенсаційних виплат, нарахованих протягом зазначеного позивачем періоду прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, є сума, яка за розрахунком суду складає 6 960 909,63 грн.

Разом із тим, у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 127 761,22 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач посилався на те, що з 13.02.2014 року по 30.11.2017 року Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" перебувало у ліквідаційній процедурі та керувалося положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011, що набрав чинності 19.01.2013 року), положеннями якого встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання та три проценти річних не застосовуються.

З огляду на означені твердження, суд зазначає наступне.

Постановою господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі № 43/122, зокрема, визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом; відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов`язань є таким, що настав 13.02.2014 року; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014 року.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, враховуючи те, що провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" порушено до набуття чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VІ), то правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією.

У подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 року, постанову господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, скасовано.

При цьому, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 6-449цс15, від 24.05.2015 року у справі № 907/544/14, від 25.05.2016 року у справі №6-2858цс15, а також у постанові Верховного Суду від 10.11.2018 року в справі № 910/24550/13.

Отже, з прийняттям Київським апеляційним господарським судом постанови від 30.11.2017 року у справі № 43/122, сторони у справі повернулись до становища, у якому перебували до моменту прийняття постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення Закону про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013 року, що свідчить про необґрунтованість відповідних тверджень відповідача.

Відтак, аргументи відповідача щодо поширення на заявлені позивачем вимоги дії мораторію на задоволеннях цих вимог визнаються судом безпідставними, оскільки такі доводи ґрунтуються на невірному тлумаченні норм законодавства, які регулюють відповідні правовідносини, а висновки відповідача зроблені без фактичного урахування обставин даної справи, які свідчать про перебування провадження у справі про банкрутство відповідача на стадії процедури санації, призначеної у відповідності до норм Закону про банкрутство (в редакції, чинній до 19.01.2013) та відсутність поширення на спірних правовідносин положень Закону про банкрутство (в редакції чинній з 19.01.2013).

Заперечуючи проти позовних вимог, Державним підприємством "Київський автомобільний ремонтний завод" під час розгляду цієї справи було заявлено про застосування строків позовної давності до пред`явлених позивачем вимог.

Враховуючи викладене, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року в справі № 907/50/16).

Як було зазначено вище, постановою господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року в справі № 43/122, зокрема, визнано відповідача банкрутом; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014 року.

При цьому, скасування у подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 року (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28.03.2018 року) постанови господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року в справі № 43/122 про визнання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом, не має для позивача правових наслідків у вигляді пропущення ним строку позовної давності щодо вимог, заявлених у даній справі, і саме прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом 30.11.2017 року стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 8 088 670,85 грн. інфляційних втрат та 770 047,86 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 01.10.2014 по 21.03.2019.

Як вже було зазначено вище, у разі скасування судового акту, він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Зважаючи на те, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (13.02.2014 року) до її скасування (30.11.2017 року) у позивача в силу положень статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не було права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було пропущено строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 в справі № 910/12680/18, від 01.10.2019 в справі № 910/12604/18, від 16.01.2020 в справі № 910/14522/18.

Крім того, відповідач наголошував на відсутності в його діях усіх елементів, що підлягають доказуванню при стягнення спірних компенсаційних виплат, а саме: наявності збитків, вини Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача.

Проте означені заперечення також не беруться судом до уваги з огляду на те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 року в справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 року в справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 року в справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 року в справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 року в справі № 910/7086/17, від 04.12.2019 року в справі № 910/15714/18).

Відтак, для стягнення з боржника вищенаведених компенсаційних виплат обов`язкова наявність вини останнього у порушенні свого господарського зобов`язання, так само як і причинно-наслідкового зв`язку між діями боржника та відповідними наслідками, імперативними законодавчими приписами не вимагається, що свідчить про необґрунтованість вищенаведених посилань відповідача.

Доводи відповідача, які зводяться до тверджень про відсутність підстав для стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із недоведенням позивачем наявності збитків, а також посилання на порушення такими діями принципів справедливості, добросовісності та розумності, не спростовують висновків суду та не узгоджуються з вище встановленим обставинами цієї справи. Крім того, як було зазначено вище, заявлені позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід також зазначити, що між сторонами у даній справі на підставі договору виникли господарські (цивільні) відносини, які відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на недоведеність позивачем дійсної наявності у нього прагнення стосовно отримання спірних інфляційних втрат та трьох процентів річних, вжиття комітетом кредиторів боржника заходів, направлених на фактичне унеможливлення отримання позивачем заборгованості в розмірі, включеному до реєстру вимог кредиторів, а також обов`язковість дослідження та надання судом оцінки поведінці комітету кредиторів Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" під час провадження у справі № 43/122 також відхиляються судом у зв`язку з необґрунтованістю з огляду на те, що наведені відповідачем обставини не входять до предмета доказування у даній справі, безпосередньо не впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин та не спростовують вищезазначених висновків суду.

Щодо поданого відповідачем клопотання № 84/1 від 16.06.2020 про зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 18.03.2020 в справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом із тим, у постанові від 18.03.2020 в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру вищенаведених виплат, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, слід оцінювати, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваних сум таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому, зменшення розміру означених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру спірних сум грошових коштів.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 42 та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, а відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань.

В будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення заявлених до стягнення коштів мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.

При цьому, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Разом із тим, доказів того, що порушення строків розрахунків, зокрема, за договором про виконання підрядних робіт з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки № 25/03 від 10.03.2006, сталось не з вини відповідача, суду не надано.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, врахувавши заявлений до стягнення розмір компенсаційних виплат, а також зважаючи на часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM", суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованих компенсаційних виплат.

Крім того, суд вважає, що обставини справи № 902/417/18 не є тотожними з обставинами, встановленими судом у справі № 910/17380/19.

Так, у справі № 902/417/18 судом встановлено, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред`явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.

Тобто, сторони за договором (у справі № 902/417/18) дійшли згоди збільшити розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків, тоді як у даній справі сторони у договорі № 25/03 від 10.03.2006 таку умову не передбачали, а нарахування спірних сум грошових коштів, зокрема, процентів річних, здійснено позивачем на підставі прямої норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У той же час суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки, що додатково свідчить про необґрунтованість відповідних посилань відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (з урахуванням здійсненого судом розрахунку обґрунтованого до стягнення розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат).

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 8 858 718, 71 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (03113, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 1; код ЄДРПОУ 07790672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" (39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Першотравнева, будинок 51 А; код ЄДРПОУ 33383016) 770 047 (сімсот сімдесят тисяч сорок сім) грн. 86 грн. 3 % річних, 6 960 909 (шість мільйонів дев`ятсот шістдесят тисяч дев`ятсот дев`ять) грн. 63 коп. інфляційних втрат та 115 964 (сто п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 36 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 1 127 761 (один мільйон сто двадцять сім тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 22 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.10.2020 року.

Суддя В.С. Ломака