Рішення

від 05.10.2020 по справі 160/11169/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року Справа № 160/11169/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного виконавця Клименка Романа Васильовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ :

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного виконавця Клименка Романа Васильовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", в якій позивач просить

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 62327618 від 12 червня 2020 року та Постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 12 червня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва, а тому відповідно до частини 2 статті 24 Закону України Про виконавче провадження мав право на відкриття виконавчого провадження лише у разі наявності у позивача майна, місцем знаходження якого є м. Київ, або за місцезнаходженням позивача у м. Києві. У позивача відсутнє майно і вона не проживає в м. Києві, тому при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження № 62327618 від 12 червня 2020 року відповідачем допущено порушення чинного законодавства, а тому дії щодо відкриття виконавчого провадження поза межами свого виконавчого округу, а також дії щодо вчинення інших виконавчих дії є неправомірними. Також позивач посилався на те, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди, яка прийнята в рамках виконавчого провадження №62327618 є протиправною з огляду на протиправність самого факту відкриття виконавчого провадження №62327618.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Судове засідання призначено на 01 жовтня 2020 року о10 год. 00 хв.

Приватним виконавцем 01.10.2020 року надано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи, за місцезнаходженням боржника юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Посилаючись на позицію Верховного суду висловлену в постанові від 25.01.2019 року у справі №511/1342/17, зазначає, що Законом України Про виконавче провадження не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Також зазначає, що виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, в якій він має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення. Надання стягувачем доказів на підтвердження зазначеної в заяві інформації не вимагається.

За клопотанням представника позивача судове засідання було відкладено до 02.10.2020 року на 09 год. 30 хв.

Від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Третя особа не скористалась правом надання пояснень щодо позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Статтею 268 КАС України передбачено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин та керуючись приписами ст. 268, 287 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 2011 року по 2016 рік позивач була зареєстрована у АДРЕСА_2 .

Працює та отримує дохід ОСОБА_1 від Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Промтехеко (ЄДРПОУ 43055058), місце реєстрації Товариства: 50086, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, Металургійний район, вулиця Героїв АТО, будинок 81 А, офіс 102.

13.05.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія СІТІ ФІНАНС заборгованості в сумі 318 212,87 гривень. Адреса місця реєстрації боржника - АДРЕСА_3 . Місце проживання - АДРЕСА_4 .

12.06.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименком Р.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №62327618 з виконання виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 318 212,87 гривень. Згідно постанови приватний виконавець керувався статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України Про виконавче провадження .

12.06.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименком Р.В. винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №62327618.

10 липня 2020 року відповідачем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Згідно інформаційної довідки №14111120200504 від 04 травня 2020 року в Єдиному реєстрі приватних виконавців України виконавчим округом приватного виконавця Клименка Романа Васильовича є територія міста Києва.

Не погодившись з прийнятими постановою про відкриття виконавчого провадження № 62327618 від 12 червня 2020 року та постановою про стягнення з боржника основної винагороди від 12 червня 2020 року, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України Про виконавче провадження .

Згідно із ст. 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Статтею 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження , право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про виконавче провадження , виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 26 ЗУ від 02 червня 2016 року України Про виконавче провадження , виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в заяві про примусове виконання стягувач зазначив місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , що територіально відноситься до підпорядкованого Приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича.

При цьому, суд звертає увагу, що положеннями Закону України Про виконавче провадження на державного виконавця не покладено обов`язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ч.3 ст. 26 Закон України Про виконавче провадження , передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно абз. 5 ст. 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Як зазначено у ст. 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов`язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами.

Отже, положення ч. 2 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону, щодо відомостей про місце проживання , місце перебування чи місцезнаходження особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України Про виконавче провадження застосовуються всі три окремих поняття.

Положення п.10 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" визначають підстави для повернення виконавчого документу у випадку якщо його пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Тобто, виконавчий документ повинен бути повернутий у випадку наявності інформації у виконавця про те, що його пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

У спірному випадку такої інформації у відповідача не існувало та навпаки, як у виконавчому документі так і у заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження адреса проживання боржника була зазначена у м. Києві, що відноситься до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює діяльність.

Фізичні та юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження" (ч.1 ст.27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Отже, з огляду на положення зазначених норм права, саме стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення.

Тобто, в контексті спірних відносин, отримавши від стягувача заяву та виконавчий документ, в яких адреса реєстрації боржника зазначена в м.Дніпро, а фактичне місце проживання в м.Києві, відповідач не мав повноважень для повернення виконавчого документу з підстав його пред`явлення не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

За таких обставин, враховуючи те, що Законом України "Про виконавче провадження", Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" не визначено обов`язку державного чи приватного виконавця перевіряти фактичне місцезнаходження боржника чи його майна до відкриття виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність оскаржуваної постанови приватного виконавця.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності обов`язку у виконавця перевіряти фактичне місцезнаходження боржника, висловлена в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 03.09.2020 року у справі №160/4282/20 та в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2019 року (справа №511/1342/17).

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи позовної заяви щодо протиправності винесеної відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Щодо вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 12 червня 2020 року.

Частиною 3 статті 45 Закону України №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

В свою чергу, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (далі - Закон України №1403 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1-4 статті 31 Закону України № 1403 визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина 7 статті 31 Закону України № 1403).

Обґрунтовуючи свою позицію щодо протиправності постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 12 червня 2020 року позивач посилався на те, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди, яка прийнята в рамках виконавчого провадження №62327618 є протиправною з огляду на протиправність самого факту відкриття виконавчого провадження №62327618.

Оскільки суд визнав постанову про відкриття виконавчого провадження №62327618 правомірною, то позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 12 червня 2020 року також задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що доводи які наводилися позивачем були спростовані в процесі розгляду справи, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати, зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.

При цьому, як зазначалося вище, відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Положеннями частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 287 КАС України, якою передбачено розгляд справи десяти днів, датою прийняття судового рішення є 04 вересня 2020 року (неділя - вихідний день).

За правилами частини 6 статті 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням викладеного, суд розглянув справу 05.10.2020 р.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця Клименка Романа Васильовича (вул. Юрія Поправки, буд.6, офіс 31, м. Київ, 02094), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" (код ЄДРПОУ 39508708, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, м. Київ, 04053) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса