Рішення

від 28.01.2008 по справі 2-176/2008

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 2-176/2008

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

28 січня 2008р.                                                         Ленінський районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого-судді Лихосенко  М.О.,

                при секретарі – Михайловському А.С.,

розглянув у відкритому судновому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР"  про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ "Запоріжтрансформатор" про  поновлення на роботі на посаді водія автотранспортних засобів АТЦ,  вказавши в заяві,  що працював у відповідача з 1973р.  спочатку верстатником, а з 1976р. водієм. Загальний стаж  його роботи  на  підприємстві складає більш 30-ти  років.

За час роботи на підприємстві мав кількаразові заохочення за сумлінну працю, до дисциплінарної відповідальності не притягався.

12.03.07р. він був повідомлений відповідачем про скорочення штатів на підприємстві і  звільненні його з роботи 12.05.07р.  за ст. 40 п.1 КЗпП України.

При цьому,  йому тільки двічі -12.03.07р. і 27.04.07р. пропонувалася  інша  робота  на  підприємстві від якої  він  відмовився.

10.05.07р. цеховий профспілковий комітет розглянув подання адміністрації і дав згоду на його звільнення .

Наказом №150 від 12.05.07р. він був звільнений з роботи за п.1 ст. 40  КЗпП  України у зв'язку  зі  скороченням штатів.

Своє звільнення з роботи вважає незаконним,  оскільки переважне право на залишення на роботі  при скороченні штатів мають працівники з більш високою кваліфікацією. Він є водієм першого класу,  який був йому присвоєний ще в 1979р. Крім того, він має тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, більше 30 років.

Адміністрація не порівнювала його кваліфікацію і продуктивність праці з іншими водіями, які мають більш низький водійський клас і набагато менший стаж роботи на підприємстві.

Крім того,  він має переважне право на укладення трудового договору у випадку поворотного прийому на роботу.

Після його звільнення, адміністрація проводила прийом на роботу інших водіїв, однак йому не пропонувала працевлаштування на даній посаді.

Просить суд визнати незаконним наказ №150 від 12.05.07р. про його звільнення з роботи за ст. 40 п.1 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді водія автотранспортних засобів АТЦ, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.05.07р. у  сумі 13138 грн.74  коп., згідно  представленого  розрахунку.

Незаконним звільненням адміністрація заподіяла йому моральні страждання, оскільки було порушено його право на працю, він залишився без коштів для існування, хоча все  життя проробив на цьому підприємстві, до  дисциплінарної  відповідальності  не притягався.

Просить стягнути  з  відповідача  на його користь у рахунок відшкодування моральної  шкоди 10000 грн.

Крім того, просить зобов'язати відповідача видати йому дублікат трудової  книжки  без  запису  про звільнення з роботи.

Представник відповідача заперечує проти позову, суду пояснив, що у зв'язку зі змінами організації праці, наказами №144 від 13.02.07р. і №178 від 20.02.07р. адміністрацією було прийняте рішення про скорочення чисельності  штату працівників АТЦ.

Відповідно до зазначених наказів в АТЦ підлягало скороченню 7 одиниць водіїв  автотранспортних засобів.

Підставою для звільнення позивача послужила та обставина, що в нього найнижча продуктивність праці ніж в інших водіїв. Низька продуктивність виражалася в тім, що він несумлінно відносився до виконання своїх обов'язків, повільний у роботі - робив за зміну  одну поїздку, хоча інші  водії  по 2, вимагає постійного контролю на лінії, закріплений за  ним автомобіль тримав у неохайному стані, на зауваження не реагував, мав порушення трудової дисципліни в 2002р. і в 2004р.

Про майбутнє скорочення позивач був сповіщений відповідно до вимог  КЗпП України  за 2 місяці - 12.05.07р.

12.03.07р. і  27.04.07р.  йому  пропонувалася  інша робота на підприємстві  від  якої  він відмовився.

10.05.07р. адміністрацією  була отримана згода профкому на звільнення  позивача.

Після закінчення 2-х місячного строку та у зв'язку з відмовленням позивача від переведення на іншу роботу,  наказом №150 від 12.05.07р. він був звільнений з роботи за ст.  40 п.1 КЗпП України, з ним цілком проведений розрахунок і виплачена вихідна допомога за 1 міс., видана трудова книжка.

Вважає, що  звільнення  позивача  проведено відповідно до вимог КЗпП України, у зв'язку  з чим  просить у позові відмовити.

     Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, оцінивши  всі  представлені докази в сукупності, суд вважає,  що позовні вимоги позивача про визнання  незаконним звільнення з роботи,  поновленні на роботі підлягають задоволенню в повному обсязі, а про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування  моральної шкоди частковому задоволенню  з наступних  підстав.

Згідно ст.  40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк,  може бути розірваний адміністрацією підприємства у випадку зміни в організації виробництва і праці, реорганізації чи скорочення чисельності або штату працівників.

З представлених суду документів, трудової  книжки позивача видно, що він працював у відповідача з 1973р.,  а з 1976р. - водієм.

Його  стаж  роботи на підприємстві складає більше 30 років. За час роботи на підприємстві до дисциплінарної відповідальності він не притягався. Мав кількаразові заохочення за сумлінну працю,  що підтверджено записами в його трудовій книжці.

У зв'язку зі змінами в організації праці на підприємстві було прийняте рішення про скорочення чисельності штату працівників,  що підтверджено наказами №144 від 13.02.07р. і №178  від 20.02.07р.

Вирішення  даних  питань надано самому  підприємству.

Згідно зазначених вище наказів в АТЦ підлягало скороченню 7 одиниць водіїв  автотранспортних  засобів.

Згідно розпорядження №240 від 21.02.07р.  звільненню у зв'язку зі скороченням  штатів підлягав і водій  автотранспортних засобів ОСОБА_1

Про майбутнє скорочення і звільнення з роботи він був сповіщений 12.03.07р. Йому тільки двічі 12.03.07р. і 27.04.07р. пропонувалася  інша  робота  на  підприємстві.

10.05.07р. адміністрацією  була  отримана  згода на звільнення позивача за ст. 40 п.1 КЗпП України, що підтверджено протоколом 81.

Наказом №150 від 12.05.07р. позивач звільнений з роботи за ст. 40 п. 1  КЗпП  України у зв'язку  зі  скороченням штату працівників.

Разом з тим,  суд вважає, що звільнення позивача за зазначеними підставами  проведено незаконно.

У відповідності зі ст. 42 КЗпП України працівник з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці має переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності штату перед працівниками з меншою кваліфікацією і  продуктивністю праці, що  займають  таку  ж  посаду на  підприємстві.

Відповідач не представив суду порівняльну таблицю осіб, що  підлягають скороченню з працівниками, які залишилися на роботі, а також не вказав, з ким з водіїв порівнювалася його кваліфікація і продуктивність праці.

Судом встановлено, що позивач є водієм 1 класу, який був йому присвоєний ще в 1979р.

Доводи представника відповідача про те, що відповідно до наказу №221 від 2.07.02р.  на підприємстві не враховується класність, суд  вважає  неспроможними,  оскільки  наказом №280 від 24.11.03р. позивач переведений  водієм  автотранспортних  засобів 1 класу на вантажний автомобіль, тим самим підтвердивши його кваліфікацію .

1 клас,  що  має позивач, як водій, свідчить про його високу кваліфікацію, тоді як на підприємстві залишилися працювати водії,  що мають менший клас. Зазначені обставини не спростував представник відповідача і вони підтверджені свідками ОСОБА_2 і  ОСОБА_3

Доводи представника відповідача про те, що позивач мав саму низьку  продуктивність  праці  серед інших водіїв нічим не підтверджені.

Відповідач не представив доказів того, що ОСОБА_1 несумлінно відносився до виконання своїх обов'язків, повільний у роботі, вимагав постійного контролю, виконував найменший  обсяг робіт.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 за весь період роботи на підприємстві не притягався до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх трудових обов'язків  або  за  порушення  трудової  дисципліни.

З його  трудової книжки видно, що він неодноразово заохочувався адміністрацією за  сумлінну працю.

Наказом №1197 від 22.09.06р. за безперервний стаж і бездоганну роботу він був нагороджений грамотою з виплатою грошової винагороди.

При рівній продуктивності праці з іншими водіями, позивач мав  переважне  право  на залишення на роботі у відповідності зі ст. 42 КЗпП  України, оскільки має тривалий безупинний стаж роботи на даному підприємстві - більше 30 років.

Разом з тим, з показань свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 видно, що на підприємстві залишилися працювати водії зі стажем роботи 2 роки, деякі переривали стаж роботи на даному підприємстві.

Таким чином, судом встановлено, що при звільненні позивача адміністрація не  виконала вимоги ст. 42 КЗпП України.

Крім того, звільнення працівника за зазначеними підставами допускається тільки в тому випадку, якщо неможливо перевести працівника, з його згоди на іншу роботу або він відмовився від такого переведення.

Судом встановлено,  що позивачу тільки двічі 12.03.07р. і 24.04.07р. пропонувалася інша робота на підприємстві від якої він відмовився.

Разом з тим, інша робота йому повинна пропонуватися в період усього строку  попередження  про  майбутнє скорочення.

Судом також встановлено, що позивачу пропонувалися не всі вакантні посади, які були на підприємстві. Так, у повідомленні від 12.03.07р. не зазначена вакантна посада стрільця ВВО, хоча в той же день наказом №130 від 12.03.07р. на цю посаду прийнятий Ільїн.

У відповідності зі ст. 42-1 КЗпП України позивач має переважне право на укладення трудового договору у випадку поворотного  прийняття  на роботу.

Судом встановлено, що наказом №419 від 16.07.07р. водієм автотранспортних засобів АТЦ прийнятий ОСОБА_4 замість померлого ОСОБА_5 Позивачу в працевлаштуванні не  пропонувалося.

Таким чином, судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи були порушені вимоги ст. 40,42 КЗпП України, у зв'язку з чим його звільнення проведено незаконно.

У відповідності зі ст. 235 КЗпП України, при звільненні працівника з роботи без законних підстав,  він повинний бути поновлений на  колишнє  місце  роботи.

Одночасно суд  приймає  рішення про стягнення на його користь середнього  заробітку  за  увесь час вимушеного прогулу.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.05.07р. по 28.01.08р. в сумі 13138 грн. 74 коп., згідно представленого  розрахунку.

Разом з тим, судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням складала 40,01 грн., а  середньомісячна 1191 грн.

Крім того, при звільненні позивача йому була виплачена вихідна допомога в розмірі  місячного заробітку.

Таким чином,  з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 8932 грн. 50  коп.

/1191 х 8 мес. 15 дн. = 10122.50-1191 /вих. доп.= 8932.50/

Зазначена сума розрахована без обліку прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, які повинні бути нараховані та утримані  на  підприємстві при виплаті позивачу.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то у відповідності зі ст.237-1 КЗпП України, відшкодування адміністрацією моральної шкоди працівнику провадиться якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що адміністрація незаконно звільнила позивача з роботи, у зв`язку з чим були порушені його трудові права, він залишився без коштів для існування в післяопераційний період, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, заявлену позивачем суму моральної шкоди в 10000 грн. суд вважає надмірно завищеною і такою, що не відповідає ступеню заподіяних позивачу моральних страждань, у зв`язку з чим вважає за необхідне зменшити її і стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

В іншій частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне відмовити.

Підлягають задоволенню і вимоги позивача про видачу дублікату трудової книжки без запису про незаконне звільнення на підставі п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємстві від 29.07.1993 р.

Оскільки позивач по трудовим справам звільнений від сплати держмита та ІТО, то вони підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 213 ЦПК України, ст.ст.  40 п.1, 42, 42-1, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Визнати незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 проведене ВАТ "Запоріжтрансформатор" на підставі наказу №150 від 12.05.07р.  по ст. 40 п.1  Кзпп України.

Поновити ОСОБА_1 роботу у ВАТ "Запоріжтрансформатор" водієм  автотранспортних  засобів АТЦ.

Стягнути з ВАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за годину вимушеного прогулу за період з 13.05.07р.  по 28.01.08р. у сумі 8932 грн. 50 коп., який винний бути виплачений з урахуванням прибуткового податку та інших  обов'язкових  платежів.

Стягнути з ВАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1  в  рахунок  відшкодування  моральної шкоди 1000 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку в межах місячних платежів у сумі 1191 грн.  піддати  негайному  виконанню.

Зобов'язати ВАТ "Запоріжтрансформатор" видати ОСОБА_1  дублікат  трудової  книжки без запису про незаконне його звільнення з  роботи.

Стягнути з  ВАТ "Запоріжтрансформатор" у  доход держави держмито в розмірі 89 грн. 32 коп., а також витрати по інформаційно-технічному забезпеченню суднового процесу в розмірі 30 грн.

В  іншій  частині  позовних вимог  відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: