Постанова

від 24.09.2020 по справі 300/2148/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2148/19 пров. № А/857/2936/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Качмара В.Я. , Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (суддя суду першої інстанції Григорук О.Б., м.Івано-Франківськ, повний текст складено 20.01.2019) ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.06.2019 за №127068-5513-0915.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповноту дослідження обставин справи, просив скасувати рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи незгоду, апелянт, зокрема, зауважив, що суд безпідставно встановив, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення було винесено за період з 1 січня 2018 року по 1 жовтня 2018 року. Суд не взяв до уваги, що з 20 грудня 2016 року позивач перестала бути власником об`єкту нерухомості і право оренди перейшло до нового власника у відповідності до ст.277 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України. Апелянт зауважив, що в даному випадку договір оренди не підлягає розірванню, а має місце заміна сторони у зобов`язанні. Зауважив, що зобов`язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку у нового власника виникають з моменту набуття права власності на будівлю, а у попереднього власника обов`язок зі сплати орендної плати припиняється на дату реєстрації. Суд першої інстанції безпідставно послався на ч. 4 ст. 78 КАС України і вказав, що обставини, зазначені в рішенні Івано-Франківського міського суду у справі № 344/13452/18 не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, хоча предметом розгляду у вказаному спорі був інший період.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені завчасно про час і місце судового розгляду справи.

Представник відповідача подав клопотання про відкладення слухання, мотивоване зайнятістю уповноваженого представника фіскального органу в іншому судовому процесі в Івано-Франківському окружному адміністративному суді. Разом з тим, апеляційний суд вважає таке клопотання необгрунтованим, оскільки має місце повторна неявка представника відповідача в судове засідання і ГУ ДПС в Івано-Франківській області забезпечено кадровими ресурсами для здійснення представництва у справах. Посилання не неефективність участі іншого представника через необізнаність з фактичними обставинами справи також є безпідставними, оскільки про день розгляду справи відповідача було повідомлено завчасно і надано достатньо часу для відповідної підготовки.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.06.2019 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №127068-5513-0915, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 72462,47 грн. (а.с.22).

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про законність вказаного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, об`єктом оподаткування є земельна ділянка загальною площею 0,1499 га в АДРЕСА_1 , кадастровий №2610100000:01:008:0174, яка була передана позивачу в оренду згідно договору оренди землі від 26.05.2015, державну реєстрацію якого здійснено 12.08.2015 за №10781101.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , кадастровий №2610100000:01:008:0174, належить до землі житлової та громадської забудови для обслуговування приміщення станції технічного обслуговування автомобілів з крамницею, дата державної реєстрації земельної ділянки 26.01.2015.

Термін дії договору встановлено до 26.05.2025.

20.12.2016 ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу з ТОВ "ТРЕНТОВА ЛТД", згідно якого станція обслуговування автомобілів з крамницею в АДРЕСА_2 , що розташована на орендованій згідно вказаного договору земельній ділянці, перейшла у власність ТОВ "ТРЕНТОВА ЛТД".

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Водночас, відповідно до положень пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Ця ж норма встановлює, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до положень пунктів 288.2, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до пункту е частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна за змістом норма міститься й у частині третій статті 7 Закону України Про оренду землі , відповідно до якої до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У статті 31 цього ж Закону однією з підстав для припинення договору оренди зазначено - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Частиною 3 статті 214 Цивільного кодексу України передбачено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

За приписами статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Саме з посиланням на вказані норми податковий орган наполягає на необхідності укладення додаткової угоди про припинення діючого договору оренди.

Апеляційний суд не погоджується з таким доводом, оскільки вказані норми регламентують порядок змін до договору, які вчиняються за домовленістю сторін договору. В даному ж випадку припинення договору оренди встановлено законом та не залежить від волі сторін. Перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщені придбані будівлі, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, прямо передбачено Земельним кодексом України.

Отже висновки суду першої інстанції про припинення права позивача на оренду земельної ділянки з моменту державної реєстрації на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 31.07.2018 №267-21 є безпідставними.

Таким чином, у зв`язку з продажем позивачем нерухомого майна до покупця ТОВ "ТРЕНТОВА ЛТД" перейшов встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Отже, з 20 грудня 2016 року позивач не є землекористувачем і не може бути належним платником орендної плати за землю у період за 2018 рік (в тому числі штрафних сум, нарахованих контролюючим органом за цей період), а таким платником є фактичний власник нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці, тобто фактичний землекористувач. Відповідно, починаючи з моменту продажу будівлі припиняється нарахування будь-яких грошових зобов`язань за землю, відповідно і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 (справа №21-804а16), постанові від 12.09.2017 (справа №21-3078а16), у постанові від 2 липня 2019 року (справа №819/1365/17) , від 23 червня 2020 року (справа № 817/492/17).

При цьому, апеляційний суд вважає безпідставними посилання суду першої інстанцій на рішення Івано-Франківського міського суду у цивільній справі № 344/13452/18, оскільки у цій справі інший предмет доказування, так як вказане судове рішення стосується іншого періоду нарахування орендної плати за земельну ділянку, що підтверджено відповідачем.

Отже в силу частини 4 статті 78 КАС України вказані обставини не можуть бути визнані такими, що не підлягають доказуванню при розгляді цього спору, тому покладання вказаного рішення в основу рішення у цій справі не відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 14.06.2019 за №127068-5513-0915 є протиправним і підлягає скасуванню.

Отже, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року необхідно скасувати з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 23.10.2019 №0.0.1503665479.1 ОСОБА_1 сплатила 768,40 грн судового збору за подання позовної заяви (а.с. 3).

Згідно квитанції від 20.02.2020 №ПН208 ОСОБА_1 сплатила 1152,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 79).

Враховуючи викладене, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 768,40 грн судового збору за подання позовної заяви та 1152,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області від 14.06.2019 за №127068-5513-0915.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у справі №300/2148/19 за подання позовної заяви у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 05.10.2020

Помічник заступника голови суду