Ухвала

від 05.10.2020 по справі 916/2593/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"05" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2593/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф., розглянувши заяву Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держав в особі Одеської міської ради (вх.№ 2-3812/20 від 01.10.2020р.) про забезпечення позову по справі №916/2593/20

за позовом: Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ПЛАЗА"

про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Одеська місцева прокуратура №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ПЛАЗА» про витребувати у відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельної ділянки, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.09.2020р. провадження по справі №916/2593/20 було відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

01.10.2020р. до суду від Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держав в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ПЛАЗА" надійшла заява про забезпечення позову від вх.№2-3812/20, в якій заявник просить суд вжити заходів для забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування поданої заяви заявник вказує на те, що Одеською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2015 по справі №520/3334/14-ц частково задоволено позов заступника прокурора Київського району м. Одеси, що діяв в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку. Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 315570 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 . Витребувано земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0020 з незаконного володіння ОСОБА_2 та передано її територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/3335/14-ц набрало законної сили 09.06.2015.

Київським районним судом м. Одеси по вищевказаній справі 01.07.2015 був виданий виконавчій лист, який заступником прокурора Київського району м. Одеси разом з заявою про відкриття виконавчих проваджень, 03.07.2015 були скеровані до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Відповідно до акту державного виконавця від 30.05.2016 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3334/14-ц, ході проведення виконавчих дій, відповідно до виконавчого документа, витребувано земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110136900:45:008:0020 з незаконного володіння ОСОБА_2 та передано її територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Заявник вказує, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Козловим Ю.В., на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2015 у справі № 520/3334/14-ц, прийнято рішення від 03.09.2016 про скасування права власності та внесення запису у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації.

Проте, 31.07.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування спірної земельної ділянки площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 1479.

Отже, позивач вважає, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що право власності на земельну ділянку площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ним скасовано, про що, також, достеменно відомо і його дружині ОСОБА_4 , уклали вищезазначений договір дарування, на підставі якого, остання незаконно, без відповідної правової підстави, стала власницею вказаної земельної ділянки.

В подальшому, на підставі акту приймання-передачі серія та номер: 788, 789 виданих 15.05.2020 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А., ОСОБА_4 передала земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:008:0020, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІП-ПЛАЗА» .

На дату підписання вищезазначеного акту приймання-передачі, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ТОВ «ВІП- ПЛАЗА» була ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, заявник зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ПЛАЗА» не можна вважати добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок незаконного заволодіння відповідачем земельною ділянкою, що відноситься до комунальної власності, порушуються права та охоронювані законом інтереси держави в особі Одеської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатись майном територіальної громади міста Одеси.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності відповідно до норм ст. 83 ЗК України. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

При цьому орган місцевого самоврядування, який здійснює права власника земель від імені Українського народу в межах визначених територій, приймаючи рішення про надання земельної ділянки, фактично реалізує своє право власності шляхом розпорядження належним йому майном.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, у тому числі, і земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» , ради представляють інтереси територіальної громади та відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюють повноваження власника майна.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст.153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України - порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Отже, власником спірної земельної ділянки, в тому числі на момент її незаконного вибуття з комунальної власності, є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності у межах населених пунктів та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цієї ділянки у власність чи користування іншим особам.

Таким чином, в результаті укладення незаконного договору дарування земельної ділянки та її передачі за актом ТОВ «ВТП-ПЛАЗА» , з комунальної власності територіальної громади м. Одеси, безпідставно та без волі власника, вибула земельна ділянка площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020), розташована за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна, 108, яка в даному випадку підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача.

Заявник наголошує, що приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, роз`яснення Верховного Суду України, а також зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, поведінка боржника спрямована на унеможливлення виконати рішення суду, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.

При цьому, у разі відчуження відповідачем земельну ділянку, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Табірна), 108 під час розгляду справи на користь третіх осіб, в подальшому виконання рішення суду, постановленого за позовом Одеської місцевої прокуратури №1, яка діє на захист інтересів держави в особі Одеської міської ради, буде неможливим, а відтак, ще раз порушить права Одеської міської ради на судовий захист. Забезпечення позову в даному випадку, виступає запорукою виконання можливого рішення суду, тому вважаю, що вимоги місцевої прокуратури про забезпечення позову є спів розмірними позовним вимогам.

Розглянувши заяву Одеської місцевої прокуратури №1 про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, а також враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, господарський суд вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Згідно з ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Виходячи з загальних положень законодавства, суд вважає за необхідне зауважити, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання стосовно необхідності у забезпеченні позову, суд виходить з того, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом Інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд діє за внутрішнім переконанням на підставі та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Слід зазначити, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та встановивши в їх сукупності обставини, на які посилається заявник як на підставу своїх вимог, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Слід зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, поза як це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Таким чином, оцінюючи подані заявником докази з урахуванням положень ст.86 ГПК України, з урахуванням наявних матеріалів справи, заяви, положень чинного законодавства, та враховуючи що предметом позову у даній справі є витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ПЛАЗА» на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельної ділянки, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Табірна), 108 на думку суду, співрозмірним та обґрунтованим у даному випадку є такий спосіб забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Табірна), 108, оскільки невжиття таких заходів може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов, та, за умови його задоволення, не створить складнощів при виконанні рішення та не дозволить відповідачу вчинити дії для унеможливлення його відновлення.

Водночас, вимога про заборону будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Берегова), 108, з урахування відсутності конкретизації осіб та дій на вчинення яких необхідно накласти заборону, суд вважає необґрунтованою та такою, що не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Виходячи з викладеного, враховуючи обставини у даній справі та наявні у справі матеріали, суд вважає за можливе частково задовольнити заяву Одеської місцевої прокуратури №1 про забезпечення позову від 01.10.2020 за вх. № 2-38121/20.

Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до вирішення спору по суті.

Керуючись ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Заяву Одеської місцевої прокуратури №1 (вх.№ 2-3812/20 від 01.10.2020р.) про забезпечення позову по справі №916/2593/20 - задовольнити частково.

2. Накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,0100 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0020) розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Табірна), 108.

3. В решті заяви відмовити.

Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691)

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ПЛАЗА» (65038, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 46, корп. 2, кв. 90; код ЄДРПОУ 43617165)

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала набрала законної сили 05.10.2020р. та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Погребна Катерина Федорівна