Постанова

від 29.09.2020 по справі 640/16928/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16928/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднання Євротрейд до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2019 №00005891402, №00005881402 та №00005871402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та обґрунтованими

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Об`єднання Євротрейд з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 11.12.2015 по 30.09.2018.

За результатами перевірки складено акт від 25.03.2019 №204/26-15-14-02-05/40173139, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення вимог:

- статей 44, 134, 135 Податкового кодексу України (далі - ПК) в результаті чого занижено суму податку на прибуток на 4 230 246 грн;

- статей 44, 198 ПК, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на 2 171 675 грн, та завищено від`ємне значення з ПДВ на 1 793 351 грн.

Так, у ході перевірки відповідач дійшов висновку про безпідставність формування ТОВ Об`єднання Євротрейд податкового кредиту та необхідність включення до інших доходів вартості безоплатно отриманих товарів за наслідками задокументованих операцій з ТОВ Мітал ЛТД , ТОВ Нікторгмаш та ТОВ ТД Інторгпром , оскільки відповідно до інформації від слідчих органів та відомостей з баз даних контролюючих органів встановлені відносно кожного з вказаних контрагентів сумніви щодо практичних можливостей для здійснення задокументованих фінансово-господарських операцій.

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем 26.04.2019 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №00005891402, відповідно до якого позивачеві зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1 793 351 грн;

- №00005881402, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 714 5940 грн, з яких 2 171 675 грн за основним платежем та 542 919 грн штрафних санкцій;

- №00005871402, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 5 287 808 грн, з яких 4 230 246 грн за основним платежем та 1 057 562 грн штрафних санкцій.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 26.07.2019 №235665/6/99-99-11-04-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 26.04.2019 №00005891402, №00005881402 та №00005871402 - без змін.

Не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення спірних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності заниження доходу та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим. Контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем належних та достатніх доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п. 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Мітал ЛТД , ТОВ Нікторгмаш та ТОВ ТД Інторгпром .

Як вірно встановлено судом першої інстанції, основними видами діяльності ТОВ Об`єднання Євротрейд є оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (код КВЕД 46.69).

Так, 03.10.2017 між ТОВ Об`єднання Євротрейд та ТОВ ТД Інторгпром укладено Договір поставки №310/1 пст.

У період з 17.10.2017 по 01.12.2017 на умовами вказаного договору ТОВ Нікоторгмаш поставлено на умовах СРТ Інкотермс-2010 для ТОВ Об`єднання Євротрейд товар, який використовується при ремонті та технічному обслуговуванні залізничних вагонів.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані відповідні специфікації, видаткові накладні, акти приймання-передачі.

Розрахунки між підприємствами проведені в безготівковій формі з розрахункового рахунку. Згідно з карткою рахунку 631 по контрагенту ТОВ ТД Інторгпром заборгованість між підприємствами відсутня.

Отриманий від ТОВ ТД Інторгпром товар поставлено позивачем ПрАТ Укренерготранс , відповідно до Договору №1310 ПСТ від 13.10.2017.

У зв`язку із викладеним, ТОВ Об`єднання Євротрейд за вказаними операціями отримано прибуток у розмірі 249 390,20 грн.

Також, 29.11.2017 між ТОВ Об`єднання Євротрейд та ТОВ Мітал ЛТД укладено Договір поставки №2911/17ПСТ, згідно якого у період з 29.11.2017 по 23.08.2018 ТОВ Мітал ЛТД поставлено на умовах СРТ Інкотермс-2010 для ТОВ Об`єднання Євротрейд товар, який використовується при ремонті та технічному обслуговуванні залізничних вагонів.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані відповідні специфікації, видаткові накладні, акти приймання-передачі.

Розрахунки між підприємствами проведені в безготівковій формі з розрахункового рахунку. Згідно з карткою рахунку 631 по контрагенту ТОВ Мітал ЛТД заборгованість між підприємствами відсутня.

Отриманий від ТОВ Мітал ЛТД товар поставлено ПрАТ Укренерготранс , відповідно до Договору №1310 ПСТ від 13.10.2017.

У зв`язку із викладеним, прибуток ТОВ Об`єднання Євротрейд за вказаними операціями склав 934 305,60 грн.

Також, 12.12.2017 між ТОВ Об`єднання Євротрейд та ТОВ Нікоторгмаш укладено Договір поставки №1212пст, на підставі якого у період з 15.12.2017 по 31.07.2018 ТОВ Нікоторгмаш поставлено на умовах СРТ Інкотермс-2010 для ТОВ Об`єднання Євротрейд товар, який використовується при ремонті та технічному обслуговуванні залізничних вагонів.

Розрахунки між підприємствами проведені в безготівковій формі з розрахункового рахунку. Згідно з карткою рахунку 631 по контрагенту ТОВ Нікоторгмаш заборгованість між підприємствами відсутня.

Отриманий від ТОВ Нікоторгмаш товар поставлено позивачем ПрАТ Укренерготранс , відповідно до Договору №1310 ПСТ від 13.10.2017.

У зв`язку із викладеним, ТОВ Об`єднання Євротрейд за вказаними операціями отримано прибуток у розмірі 595 764,01 грн.

Матеріали справи мітять копії первинних документів, обсяг та зміст яких підтверджує реальність вказаних господарських операцій. Також матеріали справи містять докази транспортування придбаного у ТОВ Мітал ЛТД , ТОВ Нікторгмаш та ТОВ ТД Інторгпром товару та його подальшої реалізації.

Водночас, як вбачається з апеляційної скарги та що про що вірно вказав суд першої інстанції, доводи відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем отримано товар безоплатно з огляду на відсутність доказів придбання товарів саме у ТОВ Мітал ЛТД , ТОВ Нікторгмаш та ТОВ ТД Інторгпром , оскільки вказані товариства у контексті спірних відносин не здійснювали реальної господарської діяльності.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Ухвали кримінальних судів, на які посилається відповідач містять виключно виклад обставин, вказаних у клопотаннях органів досудового розслідування з процесуальних питань, заявлених до суду.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

Таким чином, ухвали кримінальних судів, на які посилається відповідач (ухвали Шевченківського районного суду м. Києва вiд 02.11.2018 у кримінальній справі №761/40057/18, Голосіївського районного суду м. Києва вiд 18.11.2018 у кримінальній справі №752/10104/18, Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.06.2016 у справі №200/9969/16-к) не є належними та допустимими доказами існування обставин, які підлягають встановленню у даному спорі.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилається на відомості інформаційних ресурсів, згідно яких окремі підприємства у ланцюгу постачання спірного товару не мають можливості його постачання. Проте, суд відхиляє наведені доводи, оскільки відомості інформаційних ресурсів контролюючого органу не є належними та допустимими доказами зазначених фактів у розумінні процесуального законодавства статті 73-74 КАС, а інших доказів наведених обставин відповідач не надав. До того ж, посилання податкового органу на обставини діяльності підприємств, з якими позивач у межах предмету даного спору не мав договірних відносин, суперечить принципу індивідуальної відповідальності платника податку.

Так, як вірно вказав суд першої інстанції, у постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі. У постановах від 27.02.2018 у справі №811/2154/13, від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а Верховний Суд зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини п. 70 рішення від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У п. 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 05.10.2020.