Постанова

від 05.10.2020 по справі 640/21031/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21031/18 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНО-ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА БУДІВНИЦТВО до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРАЇНО-ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА БУДІВНИЦТВО звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання незаконним та скасування припису в частині порушення ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України №ЗП1878/1150/АВ/П та визнання недійсною постанову від 30.10.2018 №ЗП 1877/1150/АВ/П/ТД-1ФС про накладення штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень без врахування усіх обставин та наданих пояснень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2020 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 30.10.2018 №ЗП 1878/1150/АВ/П/ТД-1ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами; визнано протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 16.10.2018 №ЗП1878/1150/АВ/П про усунення виявлених порушень в частині порушення ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що були викладені у відзиві на позовну заяву.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи,

У період з 28.09.2018 по 09.10.2018 інспекторами Управління Держпраці, на підставі службового посвідчення №1150 та №565, відповідно до статті 259 КЗпП України, пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 року №295, проведено інспекційне відвідування ТОВ УКРАЇНО-ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА БУДІВНИЦТВО на предмет додержання останнім вимог законодавства про працю.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт інспекційного відвідування №ЗП1878/1150/АВ від 09.10.2018, згідно висновку якого ТОВ УКРАЇНО-ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА БУДІВНИЦТВО допустило до роботи одного працівника - ОСОБА_1 без укладення з ним трудового договору, чим порушено вимоги статті 24 КЗпП України.

В ході інспекційного відвідування підприємство надало для ознайомлення договір підряду та акт виконаної роботи до нього. В Договорі підряду від 02.07.2018 №ТД-004 встановлено, що предметом договору є надання послуг, а саме виконання зварювальних робіт на об`єктах Замовника.

Відповідно до Акту здачі-прийому виконаних робіт за Договором підряду №ТД-004 від 02.07.2018 перелік виконаних робіт: зварювальні роботи на об`єкті будівництва.

Зазначені види робіт свідчать про процес праці, а не про його результат. При цьому в договорі відсутні обсяги робіт, тобто оплаті підлягає процес праці, а не її результат.

Обов`язки ОСОБА_1 згідно договору підряду від 02.07.2018 №ТД-004 збігаються з колом обов`язків за посадою - електрогазозварювальник, які передбачені класифікатором професій, за кодом - 7212.

Крім того, відповідно до наказу №20-1 від 01.12.2017, директором підприємства затверджено штатний розпис, у якому присутня посада електрогазозварювальника.

На підставі встановленого порушення відповідачем 16.10.2018 винесено припис №ЗП1878/1150/АВ/П про усунення виявлених порушень, зокрема, п. 1 яким зобов`язано позивача до 20.11.2018 усунути порушення ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України.

Постановою Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 30.10.2018 №ЗП 1878/1150/АВ/П/ТД-1ФС за порушення позивачем ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України на підприємство накладено штраф у розмірі 111690,00рн.

Позивач не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що при розгляді справи не знайшли свого підтвердження висновки, викладені в акті інспектування №ЗП 1878/1150/АВ, що свідчить про протиправність застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, передбачених абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Загальне визначення цивільно-правового договору подається у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів роботи, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно приписів ч. 1 ст. 850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених Приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.

У свою чергу процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (надалі - Порядок №295).

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).

Відповідно до підпунктів 1, 2 абзаців 1, 3, 4 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Таким чином, відповідач, як територіальний орган Держпраці вправі здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про працю шляхом проведення інспекційних відвідувань та, у разі виявлення порушень - накладати відповідні стягнення (штрафи).

Як зазначалося, у ході проведеного інспекційного відвідування позивача, посадовими особами відповідача встановлено допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, що позивач заперечив, вказавши, що із ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір на виконання визначених робіт.

Таким чином, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та відповідною фізичною особою.

Проаналізувавши вищевикладені норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Зі змісту цивільно-правового договору підряду, укладеного позивачем з фізичною особою, копія якого наявна в матеріалах справи, колегією суддів встановлено, що предметами останніх є послуги роботи з виконання зварювальних робіт на об`єктах.

Водночас, важливо відмітити, що у даній цивільно-правовій угоді не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність саме трудових відносини між позивачем та вищевказаними особами. Крім того, з вказаних цивільно-правових угод вбачається, що роботи мають бути виконані у місячний період, а за їх виконання виплачується винагорода, що характерно саме для заробітної плати.

Оскільки основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату, то колегія суддів вважає, що зазначена вище угода не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним саме для трудових функцій.

Відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, наявні у справі докази, свідчать про доведеність виконання трудових обов`язків без укладення трудового договору, що вказує на порушення вимог законодавства про працю, зокрема статті 24 КЗпП, за що встановлена відповідальність згідно з абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП, відтак накладаючи на позивача штраф, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах щодо розмежування цивільно-правових угод та трудових договорів, а також і щодо повноважень відповідача на здійснення спірних контрольних заходів, була викладена Верховним Судом у постановах від 13 червня 2019 року по справах № 1840/2507/18, №815/954/18, від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити .

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНО-ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА БУДІВНИЦТВО до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов