Ухвала

від 06.10.2020 по справі 1340/3616/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 1340/3616/18

адміністративне провадження № К/9901/24174/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білоуса О.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі № 1340/3616/18 за позовом Приватного акціонерного товариства Дрогобицький завод залізобетонних виробів до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Вперше касаційна скарга у цій справі подана ГУ ДПС у Львівській області 02.12.2019, яку Верховний Суд ухвалою від 16.12.2019 залишив без руху і надав скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги: сплатити судовий збір та зазначити, які норми матеріального права застосовано неправильно (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню), чи норми процесуального права, на його думку, порушено судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

Ухвалою від 05.02.2020 Верховний Суд повернув касаційну скаргу з тих підстав, що недоліки касаційної скарги усунуто не в повному обсязі. Так, суд встановив, що у додатковому обґрунтуванні не зазначено жодного прикладу неправильного застосування норм матеріального права судами, не наведені у касаційній скарзі та доповненнях до неї і приклади порушення судами норм процесуального права, встановлення яких може бути підставою для скасування судових рішень. Посилання на порушення вимог статті 242 КАС України - не є таким, що свідчить про виконання скаржником вимог процесуального законодавства, зокрема, статті 330 КАС України.

30.03.2020 до суду вдруге надійшла касаційна скарга ГУ ДПС на судові рішення у цій справі.

Ухвалою від 01.04.2020 Верховний Суд зазначену касаційну скаргу, подану на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), залишив без руху і надав строк на усунення недоліків: зазначити конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у саме подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено, довівши подібність правовідносин.

На виконання зазначеної ухвали суду, ГУ ДПС подало уточнену касаційну скаргу, в якій визначило підставу касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування, в сукупності норми пункту 201.1 статті 201 та пункту 198.5 статті 198 Кодексу у подібних правовідносинах.

Верховний Суд ухвалою від 04.05.2020 касаційну скаргу повернув, визнавши наведене скаржником обґрунтування недостатнім для відкриття касаційного провадження у справі. При цьому, суд зазначив, що аналіз касаційних скарг вказує на те, що по суті скаржник не погоджується з оцінкою доказів здійснену судами попередніх інстанцій і висновками за наслідками такої оцінки, на що вказують посилання скаржника на те, що в податкових накладних не вказано таких обов`язкових реквізитів як кількість та ціна, чим порушено вимоги пункту 201.1 статті 201 Кодексу, неналежне тлумачення положень пункт 198.5 статті 198 цього Кодексу, які за висновком судів попередніх інстанцій не можуть застосовуватись, з огляду на те, що до собівартості товарів, яку контролюючий орган взяв за базу оподаткування ПДВ, включені як операції, які є об`єктом оподаткування, так і ті, які не оподатковуються ПДВ.

19.06.2020 до суду втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області (далі - скаржник), направлена до суду поштою 15.06.2020.

Ухвалою від 01.07.2020 Верховний Суд її повернув, оскільки вона, фактично, дублювала зміст касаційної скарги, поданої на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2020, обґрунтування наведених підстав касаційного оскарження у якій судом вже було визнано недостатнім для відкриття касаційного провадження. Суд за результатами аналізу судових рішень у справі та доводів касаційної скарги в черговий раз звернув увагу на незмістовність обґрунтування скаржника до формально зазначених підстав. Зазначив, що формальне зазначення скаржником пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України наведено безвідносно до предмета спору.

10.08.2020 до суду вчетверте надійшла касаційна скарга ГУ ДПС, направлена до суду поштою 06.08.2020, яка знову дублювала зміст вже повернутих касаційних скарг і ухвалою Верховного Суду від 17.08.2020 року її повернуто скаржнику.

18.08.2020 скаржник вп`яте звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скарго, яка знову дублювала зміст вже повернутих касаційних скарг.

Суд в черговий раз звертає увагу скаржника про те, що такі доводи зводяться до незгоди із висновком судів, а не до порушення ними норм процесуального права при встановленні обставин справи. Тим більш, що ці документи були предметом перевірки контролюючим органом, який за результатами їх оцінки дійшов протилежного висновку. Позивач у цій справі не заперечував допущення ним помилок при оформленні податкових накладних, проте, вважав, що це порушення не призвело до заниження податкових зобов`язань. Суди попередніх інстанцій ретельно дослідивши наявні у справі докази у сукупності зі встановленими обставинами справи дійшли висновку, що неправильне оформлення податкових накладних, наявність будь-яких помилок у номенклатурі товарів, не тягне за собою збільшення податкових зобов`язань, оскільки таке збільшення призводить до подвійного оподаткування одних і тих самих операцій.

Крім того, суд зазначав, що задовольняючи позов, суди також виходили з того, що контролюючим органом застосовано пункт 198.5 статті 198 ПК України та визначено суму ПДВ на собівартість товарів, послуг. Одночасно, в абзаці 3 сторінки 33, абзаці 3 сторінки 35 Акта про результати перевірки, контролюючий орган підтверджує факт здійснення реалізації бетону товарного. В свою чергу, реалізація товарів є об`єктом оподаткування ПДВ. Тому, за висновками судів попередніх інстанцій, пункт 198.5 статті 198 ПК України не підлягав застосуванню, оскільки фактично контролюючий орган підтвердив в Акті про результати перевірки, що зазначені товари реалізовані, тобто використані в оподатковуваних ПДВ операціях. Однак, пункт 198.5 статті 198 ПК України не може застосовуватись і з огляду на те, що до собівартості товарів, яку контролюючий орган взяв за базу оподаткування ПДВ, включені як операції, які є об`єктом оподаткування, так і ті, які не оподатковуються ПДВ. Таким чином, в склад собівартості готової продукції включаються як витрати, що понесені з ПДВ, так і без ПДВ. При цьому, обов`язок донарахування податкового зобов`язання на підставі пункту 198.5 статті 198 ПК України виникає виключно у випадку віднесення таких сум до складу податкового кредиту. Тому, оскільки такі витрати як: заробітна плата, матеріали, послуги придбані у неплатників ПДВ, які включені в склад собівартості готової продукції придбавались без ПДВ, обов`язок донарахування податкового зобов`язання за таким операціями не виникає. Проте відповідач при складенні Акту про результати перевірки не дослідив питання формування собівартості бетону та донарахував податкові зобов`язання з ПДВ за встановленими розбіжностями у кількості готової продукції, виходячи з її балансової вартості, що суперечить нормам пункту 198.5 ст. 198 ПК України.

Цей висновок суду, з огляду на зміст як попередніх касаційних скарг, так і поданої вчетверте, ГУ ДПС не спростовує, не наводить обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в цій частині у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Ухвалами Верховного Суду вже надавалися вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав, натомість, ці роз`яснення так і не були враховані скаржником, у зв`язку з чим подана касаційна скарга підлягає поверненню.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі № 1340/3616/18 за позовом Приватного акціонерного товариства Дрогобицький завод залізобетонних виробів до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус