Рішення

від 29.09.2020 по справі 329/722/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№329/722/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року смт Чернігівка

Чернігівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Проценко А.М.,

за участю секретаря судових засідань Сивак В.Г.,

заявника ОСОБА_1 ,

представник заявника ОСОБА_2 ,

заінтересованої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , представник заявника - адвокат Коломоєць Ірина Василівна, заінтересована особа: ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2020р. заявниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису. В обґрунтування заяви зазначила про те, що перебувала з ОСОБА_3 у шлюбі, який розірвано 03.12.2019р. на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя. Від шлюбу мають малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення залишився проживати разом з нею та на якого ОСОБА_3 на підставі судового наказу Хортицького районного суду м. Запоріжжя сплачує аліменти. Також згідно рішення цього ж суду з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на її утримання до досягнення дитиною трьох років. Проте, аліменти колишнім чоловіком на її утримання та на утримання дитини сплачуються нерегулярно, не в повному обсязі, заборгованість з їх сплати є постійною, що є економічним насиллям та позбавляє її і дитину засобів для існування.

Крім того, колишній чоловік останнім часом веде себе дуже агресивно, вчиняє фізичне та психологічне домашнє насилля, що створює загрозу для життя та здоров`я її та їх дитини, яке виражається у словесних образах, нецензурній лайці, приниженні, погрозах, залякуванні, контролі у пересуванні, ляпасах, стусанах, штовханнях, нанесенні побоїв, внаслідок чого нею неодноразово викликалася поліція та швидка допомога. Зокрема, такі події мали місце 17.09.2019р., 21.11.2019р., 14.12.2019р., 19.12.2019р., 05.09.2020р. Свідками такого домашнього насилля від колишнього чоловіка неодноразово ставали її батьки та їх малолітня дитина.

У зв`язку з цим просила суд встановити обмеження прав та покладання обов`язків стосовно ОСОБА_3 , а саме: заборонити перебувати в місці проживання та наближатися не менше ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та адресою батьків: АДРЕСА_2 , у будь-який час доби; заборонити перебувати в Комунальному дошкільному навчальному закладі ясла-садок Посмішка Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області (код 37304116) та наближатися не менше ніж на 100 метрів за адресою: АДРЕСА_3 , у будь-який час доби; заборонити наближатися не менше ніж на 100 метрів до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-який час доби; заборонити вести листування та телефонні переговори з ОСОБА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб, взяти ОСОБА_3 на профілактичний облік у відділенні поліції.

17.09.2020р. представник заявника ОСОБА_2 надала письмові пояснення, де вказала, що вчинення ОСОБА_3 насильства в сім`ї носить систематичний характер, а конфлікти переростають у насильницькі дії з його боку. Інтереси дитини мають пріоритет над інтересами батьків, тому поки сторони не домовляться, від зустрічі батька з сином, яких він вимагає з агресією та насиллям, буде в першу чергу страждати дитина. Тому на час дії обмежувального припису, у сторін буде час домовитися щодо формату виховання дитини. У разі незастосування належних засобів впливу, неприязні відносини між колишнім подружжям можуть призвести до тяжких негативних наслідків. Не зважаючи на те, що ОСОБА_3 жодного разу не був притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності стосовно вчинення насильства в сім`ї, вважає, що наведені докази підтверджують факт тривалого психологічного насильства в сім`ї, а тому існують і надалі ризики можливого продовження таких дій з боку останнього, а також можливої ескалації такого насильства.

17.09.2020р. ОСОБА_3 надав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що заяву не визнає, просить відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що заявницею не надано доказів визнання його вини у вчинені домашнього насильства стосовно неї та дитини, не надано доказів щодо наявності рішень відповідних органів щодо надання заявниці та дитині статусу потерпілих від його протиправних дій та систематичного домашнього насилля, притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Неодноразові звернення заявниці до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного домашнього насилля свідчить лише про наявність тривалого конфлікту між колишнім подружжям, але не підтверджує факту вчинення таких дій. Усі ці надумані звернення заявниці мають лише одну мету - створення йому перешкод у спілкуванні з дитиною.

Заявниця та її представник в судовому засіданні заяву підтримали та просили задовольнити її у повному обсязі. Додатково надали докази звернення до правоохоронних органів з приводу систематичного вчинення ОСОБА_3 домашнього насилля.

Заінтересована особа ОСОБА_3 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, з підстав, викладених у письмових поясненнях від 17.09.2020р. З приводу начебто вчинення економічного насилля з його боку пояснив, що наразі не працює, отримує допомогу по безробіттю, тому сплачує кошти тільки на утримання дитини, коштів на утримання колишньої дружини не вистачає, як власне і на себе.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засідання пояснила, що неодноразово була свідком економічного, психологічного та фізичного насилля з боку ОСОБА_3 по відношенню до її доньки ОСОБА_1 та до неї особисто, зокрема і під час конфлікту, який відбувся 5 вересня цього року. Щоразу, коли ОСОБА_3 приходив на побачення з дитиною, виникали конфліктні ситуації, внаслідок чого доводилося викликати поліцію, однак та бездіяла.

Вислухавши пояснення заявника, її представника, заінтересовану особу, свідка, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази щодо їх належності, допустимості, послідовності, взаємозв`язку та достатності, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03.12.2019 року, було розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, яке міститься в матеріалах справи та на утримання якого ОСОБА_3 відповідно до судового наказу, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя 24.10.2018р., сплачує аліменти у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 29.11.2019р., яке набрало законної сили, ОСОБА_3 визначено спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді систематичних побачень щосуботи з 09:00 год. до 18:00 год., щовівторка з 09:00 год. до 18:00 год., щочетверга з 09:00 год. до 18:00 год. за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , без присутності інших осіб.

Згідно рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03.12.2019р. також визначено місце проживання дитини разом з матір`ю, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини усіх видів доходу (заробітку), щомісячно, до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого Хортицьким відділом ДВС у місті Запоріжжі, станом на 28.02.2020 року вона складає на дитину 4003, 43 грн., на утримання дружини - 27267,82 грн.

Обґрунтовуючи подану заяву, заявник зазначила, що заінтересованою особою тривалий час вчиняється домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру, а тому відносно неї має бути виданий обмежувальний припис на підставі Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству .

Так відповідно до ст.1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно ст. 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків. У відповідності до ч. 3, 4 цієї статті рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.

Підставою для видачі судом обмежувального припису є встановлення та доведення факту домашнього насильства (фізичного, сексуального, психологічного або економічного) кривдником відносно постраждалої особи, а також ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Частиною 3 ст. 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Виходячи зі змісту наведених приписів Закону, суди під час розгляду такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав стосовно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Однак, всупереч зазначеномим вимогам, заявником на підтвердження існування вказаних ризиків не надано суду достовірних доказів, якими можуть бути копії відповідних судових рішень, які набрали законної сили, згідно яких ОСОБА_3 визнано виним у вчиненні вище вказаних правопорушень та притягнуто до адміністративної чи іншої (кримінальної) відповідальності у встановленому законом порядку, або будь-які інші дані, які б безсумнівно підтверджували обставини, на які посилається заявник.

Надані заявницею докази звернень до Хортицького ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області про вчинення щодо неї насильства з боку ОСОБА_3 не підтверджує вчинення останнім такого насильства, оскільки працівниками поліції на підставі перевірки цих звернень навіть не складалися адміністративні протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.173-2 КУпАП, а лише проводилися профілактичні бесіди щодо недопущення ОСОБА_3 фактів вчинення домашнього насильства.

ОСОБА_1 зверталася з заявою до УСЗН Чернігівської РДА з приводу визнання її та її малолітнього сина жертвами домашнього насилля, однак доказів надання такого статусу суду надано не було.

За заявою ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 ТУ ДБР, розташованим у місті Мелітополі, 08.11.2019 року було внесене до ЄРДР кримінальне провадження за №62019080000000518 за ч.1 ст.126 КК України за заявою ОСОБА_1 про її побиття чоловіком ОСОБА_3 , однак відомості, які б підтверджували причетність до вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_3 , надання йому статусу підозрюваного чи обвинуваченого в кримінальному провадженні, відсутні.

Також, ОСОБА_1 зверталася із заявою до Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області щодо вчинення ОСОБА_3 відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 та ч. 1 ст. 125 КК України, про що було внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування. Однак на момент розгляду даної заяви підтвердження причетності до вчинення вказаних кримінальних правопорушень ОСОБА_3 немає.

Відсутність доказів щодо встановлення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні домашнього насильства як у справах про адміністративні правопорушення, так і наявності обґрунтованої підозри в кримінальному провадженні свідчить про відсутність таких протиправних дій з боку ОСОБА_3 відносно заявника ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_1 повідомляла про численну кількість викликів працівників поліції при виникненні конфліктних ситуацій з ОСОБА_3 , однак жодного разу протоколи про вчинення останнім адміністративних правопорушень в результаті з`ясування обставин на місці після прибуття працівниками поліції не складалися.

Суд зауважує, що саме по собі внесення відомостей до ЄРДР не може підтверджувати факт вчинення правопорушення та причетності до цього певних осіб. Кримінальним процесуальним законодавством визначено внесення в обов`язковому порядку відомостей про кримінальне правопорушення за будь-яким повідомленням про його вчинення, що в подальшому підлягає перевірці та підтвердженню в процесі досудового розслідування.

Крім того, заявником не надано та не заначено і будь-яких доказів вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 відносно їх спільної дитини чи завдання шкоди іншим шляхом, а тому відсутні наявні ризики настання тяжких наслідків для малолітньої дитини, що також є обов`язковою складовою для видачі обмежувального припису.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків, щодо дитини.

Суд враховує, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_3 визначений спосіб участі у вихованні сина у виді систематичних побачень за місцем проживання матері, також на його утримання останній сплачує аліменти, а тому намагання ОСОБА_3 приймати участь у вихованні їх спільної з ОСОБА_1 дитини, не суперечать загальним моральним засадам суспільства, не можуть бути підставою для застосування відносно останнього обмежувального припису, оскільки його застосування в свою чергу унеможливить виконання вказаного рішення суду.

Крім цього, при винесенні згадуваного вище рішення судом враховано умови проживання дитини та обстановку, що її оточує, в тому числі і наявність негативних проявів у поведінці батька. Тобто не виявлено будь-якого насильницького впливу останнього на дитину та такого, який би завдавав шкоди її здоров`ю та унеможливлював його участь у вихованні. Ці обставини також підлягали перевірці при перегляді вказаного рішення Запорізьким апеляційним судом, в результаті чого воно було залишено без змін.

Суд звертає увагу на принцип юридичної визначеності, що включає в себе принцип остаточності рішення та передбачає юридичну силу судового рішення, яке набрало законної сили, та підлягає неухильному виконанню. В даному випадку, на думку суду, винесення обмежувального припису стане прямою перешкодою виконання вказаного судового рішення та поставить під сумнів його законну силу.

Також суд критично ставиться до наданих заявницею доказів у вигляді фотокарток щодо вчинення 05.09.2020р. фізичного насильства ОСОБА_3 відносно її матері ОСОБА_5 , адже вони не індивідуалізовані в частині особи (відсутнє обличчя на фотокартці) та часу проведення такої фотозйомки, не містять інформативності щодо об`єму спричинених тілесних ушкоджень, що дає підстави вважати їх недопустимими.

З приводу економічного насилля, суд зазначає, що ОСОБА_3 сплачуються аліменти на утримання дитини, про що не заперечувала в судовому засіданні і сама заявниця, з аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку у нього дійсно є заборгованість, оскільки на даний час він не працює, а допомоги по безробіттю, яку він отримує, вистачає лише на сплату аліментів на сина, тому умисного ненадання коштів ОСОБА_1 , а відповідно, і економічного насилля з боку заінтересованої особи відносно останньої, судом виявлено не було.

Тобто, під час судового розгляду було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу склалися неприязні відносини, що тягнуть за собою взаємні образи, які трапляються під час відвідування заінтересованою особою їх малолітнього сина та провокують конфліктні ситуації.

З відеозаписів, наданих заявником та відтвореними в судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово намагався вирішити конфліктну ситуацію та домовитися про участь у вихованні сина з ОСОБА_1 , проте безуспішно, оскільки остання на компроміс йти відмовлялась та будь-які спроби розцінювала як намагання завдати їй шкоди.

Беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства у розумінні Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству заявниця до суду не надала, а тому підстав вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявниці та малолітньої дитини у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису немає.

Між тим, судом не було встановлено випадків домашнього насильства стосовно заявниці та малолітньої дитини, а також ризиків настання насильства в майбутньому, тому з врахуванням безпідставності та недоведеності вимог заяви матері та з метою забезпечення недопущення необґрунтованого обмеження батька у реалізації своїх прав стосовно дитини вважає за необхідне відмовити у задоволенні поданої заяви.

Таким чином, всебічне та повне дослідження всіх обставин справи дає об`єктивні підстави вважати, що заява є немотивованою, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення. Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

ЄСПЛ у справі Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення, але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Більше того, необхідно враховувати, зокрема, різноманітність доводів, з якими сторона у справі може звернутися до суду, та відмінності, що існують у Договірних Державах стосовно встановлених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків та викладення і підготовки судових рішень.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, підстави для вирішення питання про стягнення судових витрат з заінтересованої особи або їх відшкодування за рахунок держави відсутні, так як згідно ч.3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. 1, 24, 26 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству , ст.ст. 76-82, 89, 263-265, 268, 269, 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 06 жовтня 2020 року.

Суддя А.М.Проценко