Постанова

від 23.09.2020 по справі 363/4409/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 363/4409/16-ц

провадження № 61-2936св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю., Журавель В. І.,Коротуна В. М. (суддя-доповідач) ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Синяківська сільська рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року в складі судді Баличевої М. Б. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., Журби С. О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови у прийнятті рішення щодо виділення земельної ділянки та зобов`язання вчинення дій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну позовних вимог, зокрема про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2003 року між

ОСОБА_2 та чоловіком позивача ОСОБА_4 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л. А. та зареєстрований у реєстрі № 6542, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 будинок

АДРЕСА_1 . Указаний житловий будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221887505:05:115:0006. ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4 помер. Після його смерті, указаний житловий будинок було успадковано позивачем. У червні 2007 року позивач звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із позовом про визнання права власності на самочинні забудови, які вона успадкувала після смерті свого чоловіка разом із указаним житловим будинком, який рішенням суду від 03 жовтня 2007 року було задоволено та визнано за нею право власності на самовільну забудову - прибудову а1 до житлового будинку із збільшенням загальної площі на 207,1 кв. м, збільшенням житлової площі на 113,5 кв. м, споруди: сарай - Т , вольєр - С , які знаходяться за указаною адресою. У травні 2014 року позивач мала намір продати указаний житловий будинок, проте було з`ясовано, що власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок є ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданим 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення 19 сесії ХХІV скликання Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30 серпня 2005 року № 144. 22 березня 2016 року позивач зверталась до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області із заявою щодо виділення їй у власність земельної ділянки, на якій розміщені житловий будинок

АДРЕСА_1 , пропорційної до частини, яку вони займають без зміни цільового призначення земельної ділянки, а також просила припинити право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 відповідно до виділеної їй частки, проте їй було відмовлено з підстав того, що указана земельна ділянка перебуває у приватній власності, а припинення права власності на таку ділянку не відноситься до компетенції ради.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221887505:05:115:0006, площею 0,2500 га, розташовану у АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, у порядку спадкування за законом; припинити право власності ОСОБА_2 на указану земельну ділянку шляхом визнання недійсним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданого 14 червня

2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на підставі статті 120 ЗК України (у редакції, що діяла на час вчинення правочину) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, проте сторони не укладали будь-яких цивільно-правових угод щодо спірної земельної ділянки під будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що не враховано позицію Верховного Суду України щодо застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні зі статтею 125 ЗК України, та не наведено причин такого неврахування.

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 17 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л. А. та зареєстрований у реєстрі № 6542, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 будинок

АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Після його смерті указаний житловий будинок успадкувала його дружина ОСОБА_1 , право власності на який зареєстровано 22 січня 2008 року про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

22 березня 2016 року ОСОБА_1 зверталась до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області із заявою щодо виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку

АДРЕСА_1 , проте їй було відмовлено з підстав того, що указана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Разом з тим, встановлено, що на підставі рішення виконкому Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 11 грудня 2002 року (затвердженого рішенням сесії від 30 березня 2004 року) ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складення державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

28 серпня 2002 року указану земельну ділянку виділено в натурі на місцевості, встановлено й передано на зберігання межові знаки.

Вищевказане було встановлено при розгляді цивільної справи № 363/2239/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області, Синяківська сільська рада Вишгородського району Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30 серпня 2005 року № 144-15-ХХІ V затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів ОСОБА_2 на право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3682 га, із яких: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,1182 га для ведення особистого селянського господарства.

14 червня 2007 року на підставі указаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯД № 690589 на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221887505:05:115:0006.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

На відміну від норм статті 30 ЗК УРСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку - 17 листопада 2003 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у даній справі, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно із цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Аналогічнаправова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-2цс15 , 13 квітня 2016 року в справі

№ 6-253цс16 та 12 жовтня 2016 року в справі № 6-2225цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

З такими висновками погодилась і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) і не вбачала підстав для відступу від них.

Таким чином, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій, неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, не перевірили доводів позивача, не врахували роз`яснень Верховного Суду України, відповідно до яких земельна ділянка, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, на момент дарування житлового будинку, набула ознак об`єкту права власності, а також не врахували, що право власності на таку земельну ділянку (площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку) у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення судів попередніх інстанцій втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

С. Ю. Бурлаков

В. І. Журавель

В. М. Коротун