Постанова

від 26.11.2020 по справі 363/4409/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 363/4409/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13746/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Добровольської Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Баличевої М.Б., по справі за позовом ОСОБА_1 до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221887505:05:115:0006, площею 0,2500 га, розташовану у АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, у порядку спадкування за законом; припинити право власності ОСОБА_2 на указану земельну ділянку шляхом визнання недійсним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданого 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів (т. 1 а.с. 1-6, 83-88).

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та чоловіком позивача ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрований у реєстрі № 6542, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 . Указаний житловий будинок розташований на земельній ділянці за вказаною адресою загальною площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221887505:05:115:0006.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті указаний житловий будинок було успадковано позивачем, його дружиною. У червні 2007 року позивач звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із позовом про визнання права власності на самочинні забудови, які вона успадкувала після смерті свого чоловіка разом із указаним житловим будинком, який рішенням суду від 03 жовтня 2007 року було задоволено та визнано за нею право власності на самовільну забудову - прибудову а1 до житлового будинку із збільшенням загальної площі на 207,1 кв.м, збільшенням житлової площі на 113,5 кв.м, споруди: сарай - Т , вольєр - С , які знаходяться за указаною адресою. У травні 2014 року позивач мала намір продати указаний житловий будинок, проте було з`ясовано, що власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок є ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданим 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30 серпня 2005 року № 144-19-ХХР. У подальшому 22 березня 2016 року позивач зверталася до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області із заявою щодо виділення їй у власність земельної ділянки, на якій розміщені житловий будинок АДРЕСА_1 , пропорційної до частини, яку вони займають без зміни цільового призначення земельної ділянки, а також просила припинити право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 відповідно до виділеної їй частки, проте, їй було відмовлено з підстав того, що указана земельна ділянка перебуває у приватній власності, а припинення права власності на таку ділянку не відноситься до компетенції ради.

Звертала увагу на те, що її права порушуються, оскільки вона позбавлена можливості продажу належного їй будинку та вона не має права власності на землю, на якій він знаходиться.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кизенко Д.О. подав до суду письмові пояснення, в яких заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 69-73, 112-116).

Сільський голова Синяківської сільської ради Єрига П.І. подав заяву, в якій позовні вимоги не підтримав (т. 1 а.с. 79).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку відмовлено (а.с. 123-128).

Не погодившись з рішенням районного суду, 03 травня 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т. 1 а.с. 131-144).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що за життя ОСОБА_3 не оформлював право власності на спірну земельну ділянку, тому позивач має право на успадкування за ним окрім житлового будинку, також земельну ділянку, на якій розміщений цей будинок. Суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, у якій зазначено, що на відміну від норми статті 30 ЗК Української РСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору купівлі-продажу частини жилого будинку) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо). Перехід права користування земельної ділянки при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору (частина друга статті 120 ЗК України). Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати наступне. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Вказував, що суд неправильно застосував норми матеріального права, проігнорував ту обставину, що земельна ділянка на момент дарування будинку набула ознак об`єкту права власності, також не врахував, що право власності за землю у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Також судом не було взято до уваги той факт, що ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на спірну земельну ділянку вже після відчуження житлового будинку, що знаходиться на спірній земельній ділянці, а тому висновок суду про законність державного акту на землю відповідача є помилковим.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року залишено без змін (т. 1 а.с. 180-186).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 236-240).

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Кизенко Д.О. подав письмові пояснення, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На обґрунтування заперечень проти скарги посилався на те, що набравшими законної сили судовими рішеннями підтверджено правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на належну їй земельну ділянку. Натомість, належний позивачці будинок містить самочинне будівництво, тому скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на будинок (т. 2 а.с. 4-8)

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїна Д.В. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Кизенко Д.О. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені на зазначені ними адреси. ОСОБА_1 була сповіщена врученням повідомлення представнику - адвокату Ільїній Д.В., Шмигельська Т.М. була сповіщена отриманням повідомлення її представником - адвокатом Кизенко Д.О., що представники сторін підтвердили в суді апеляційної інстанції, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Відповідач Синяківська сільська рада Вишгородського району Київської області була сповіщена направленням повідомлення на зазначену електронну адресу, що забезпечує фіксацію такого повідомлення, тобто належним чином, про що у справі є докази (т. 2 а.с. 26-42).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі Шульга проти України , № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі Мусієнко проти України , № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на підставі статті 120 ЗК України (у редакції, що діяла на час вчинення правочину) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, проте, сторони не укладали будь-яких цивільно-правових угод щодо спірної земельної ділянки під будинком.

Колегія суддів не погодилась з таким висновком районного суду виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,17 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрований у реєстрі № 6542, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 33).

Після його смерті указаний житловий будинок, що належав померлому на підставі договору дарування, успадкувала його дружина ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво по право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 12).

17 травня 2007 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку цегляного, зазначеного на плані під літерою А , житловою площею 39.00 кв.м., загальною площею 68.4 кв.м., навіси під літерами М , О , У , Ф , госпблок під літерою Б , вбиральня під літерою Н , Р , літній душ П , вимощення І, ІІ, огорожа, колонка під літерою підТ (т. 1 а.с. 12).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2007 року визнано за ОСОБА_1 право власності на самовільну забудову - прибудову а1 до житлового будинку із збільшенням загальної площі на 207,1 кв.м., збільшенням житлової площі на 113,5 кв.м., споруди: сарай Т , вольєр С , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Проведено державну реєстрацію права власності (т. 1 а.с. 15).

22 січня 2008 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 275,5 кв.м., що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 10).

Проте, рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року скасовано рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2007 року і відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на самовільно реконструйований житловий будинок (т. 1 а.с. 16).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Синяківської сільської ради № 59 від 07 листопада 2007 року в частині оформлення права приватної власності на вищевказаний (самочинно реконструйований) житловий будинок, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 05 грудня 2007 року, видане Синяківською сільською радою Вишгородського району Київської області на ім`я ОСОБА_1 на вищезазначений будинок за вказаною адресою, визнано незаконним та скасовано рішення реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради Вишгородське бюро технічної інвентаризації від 22 січня 2008 року, реєстраційний номер 2307098, номер запису 42 в книзі Д-1 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на будинок за вищевказаною адресою (т. 1 а.с. 22-27).

22 березня 2016 року ОСОБА_1 зверталась до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області із заявою щодо виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , проте, їй було відмовлено з підстав того, що указана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 34).

Згідно відповіді Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 05 квітня 2016 року позивача повідомлено, що прийняти рішення щодо виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку не є можливим, оскільки вказана земельна ділянка перебуває у приватній власності (т. 1 а.с. 35).

Разом з тим, судом встановлено, що за зверненням ОСОБА_2 було винесено рішення виконкому Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 11 грудня 2002 року № 75 (затвердженого рішенням сесії від 30 березня 2004 року № 85-11-XXIV) на виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню державного акту на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (за вказаною вище адресою).

28 серпня 2002 року земельну ділянку виділено в натурі на місцевості, встановлено й передано на зберігання межові знаки, що підтверджується даними актів від 28 серпня 2002 року.

Рішенням виконкому Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 28 лютого 2003 року №15, в частині ОСОБА_2 , надано вищевказану земельну ділянку у постійне користування з правом приватизації ОСОБА_2 .

Рішенням Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30 серпня 2005 року № 144-15-ХХІV затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів ОСОБА_2 на право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3682 га, із яких: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,1182 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 79).

14 червня 2007 року на підставі указаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯД № 690589 на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221887505:05:115:0006 (т. 1 а.с. 13).

Вищевказані обставини були встановлені набравшими законної сили: рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2015 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року у справі № 363/2239/14-ц та постановою Вишгородського районного суду Київської області від 02 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі № 363/1071/15-а (а.с. 17-21, 28-32).

З огляду на положення частини 4 ст. 82 ЦПК України, суд апеляційної інстанції визнав вищевказані обставини встановленими.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України (у редакції, чинній на час прийняття спадщини) спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ст. 1296 ЦК України (у редакції, чинній на час прийняття спадщини) спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України (у редакції, чинній на час прийняття спадщини).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України (у редакції, чинній на час прийняття спадщини) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , за свідоцтвом про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 , має право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку цегляного, зазначеного на плані під літерою А , житловою площею 39.00 кв.м., загальною площею 68.4 кв.м., навіси під літерами М , О , У , Ф , госпблок під літерою Б , вбиральня під літерою Н , Р , літній душ П , вимощення І, ІІ, огорожа, колонка під літерою підТ (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1299 ЦК України (у редакції, чинній на час прийняття спадщини) якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

На відміну від норм ст. 30 ЗК УРСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку - 17 листопада 2003 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у даній справі, слід застосовувати положення ч. 4 ст. 120 ЗК України з огляду на таке.

Аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно із цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Крім того, пунктом е частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-2цс15, 13 квітня 2016 року в справі № 6-253цс16 та 12 жовтня 2016 року в справі № 6-2225цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

З такими висновками погодилась і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) і не вбачала підстав для відступу від них.

Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Укладаючи вищевказаний договір дарування від 17 листопада 2003 року, який спрямований на відчуження будинку, сторони цього договору не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. При цьому, сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка мала б перейти ОСОБА_3 .

Після укладення Договору дарування будинку від 17 листопада 2003 року ОСОБА_2 продовжила оформлювати від свого імені право на вищевказану земельну ділянку площею 0.2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та у 2007 році отримала Державний акт. Проте, відповідачка ОСОБА_2 та її представник не надали доказів використання цієї земельної ділянки для власних потреб ОСОБА_2 . В суді апеляційної інстанції сторони не заперечували, що вищевказаний будинок належить позивачці ОСОБА_1 та в літній час в цьому будинку відпочивали діти відповідачки ОСОБА_2 про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 23-25).

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 за договором дарування від 17 листопада 2003 року отримав у власність не лише будинок АДРЕСА_1 , а й набув прав на земельну ділянку під цим будинком (площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку) на тих самих умовах, що належали дарувальнику.

Проте, на час укладення договору дарування від 17 листопада 2003 року дарувальник ОСОБА_2 мала право користування вищевказаною земельною ділянкою з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, яке припинилось з відчуженням житлового будинку ОСОБА_3 , а відтак й оформлення права власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку з отриманням Державного акту після відчуження розташованого на ній житлового будинку суперечить вищенаведеним вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Позивач у даній справі не заявляла вимог про скасування рішення 19 сесії ХХІV скликання Синяківської сільської ради від 30 серпня 2005 року № 144, на підставі якого було видано державний акт.

У постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року (справа № 6-33цс13) міститься висновок про те, що судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

У пункті 5 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз`яснено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Виходячи з аналізу змісту норми ст. 120 ЗК України щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені, та принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданого ОСОБА_2 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів.

Оскільки до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 не увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 3221887505:05:115:0006, площею 0,2500 га, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на вищезазначену земельну ділянку у порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, таке судове рішення не перешкоджає ОСОБА_1 заявляти про набуття права власності на вищевказану земельну ділянку встановленим порядком.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не перевірив доводів позивача, не врахував правових висновків Верховного Суду, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач у справі звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір (т. 1 а.с. 220).

Отже, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, з Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції по 275,60 грн. та по 413,40 грн. за розгляд справи апеляційним судом на рахунок держави.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року - скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку - задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданий ОСОБА_2 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення 19 сесії ХХІV скликання Синяківської сільської ради від 30 серпня 2005 року № 144 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 04359672) 275,60 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 413,40 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 275,60 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 413,40 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 26 листопада 2020 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова