Постанова

від 31.03.2021 по справі 363/4409/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 363/4409/16-ц

провадження № 61-19170св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, в якому посилалася на те, що 17 листопада 2003 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину та успадкувала зазначений вище будинок. Указаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Позивач посилалася на те, що після укладення договору дарування та відчуження житлового будинку з надвірними спорудами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 продовжила оформлення земельної ділянки, на якій він розташований, та 14 червня 2007 року отримала свідоцтво про право власності на неї, не будучи вже власником цього будинку.

Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_1 хоче продати житловий будинок, проте не може оформити земельну ділянку, на якій він розташований, позивачка, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,2500 по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом; припинити право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не укладали будь-яких цивільно-правових угод щодо спірної земельної ділянки під будинком, право власності на цю земельну ділянку до померлого ОСОБА_3 не перейшло, відтак, не перейшло і його спадкоємцю.

Справа в апеляційному порядку розглядалася неодноразово. Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 690589, виданий ОСОБА_2 14 червня 2007 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення Синяківської сільської ради від 30 серпня 2005 року № 144 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану по АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 за договором дарування від 17 листопада 2003 року отримав у власність не лише житловий будинок з надвірними спорудами, а й набув право на земельну ділянку, на якій він розташований, на тих самих умовах, що належали дарувальнику, і видача ОСОБА_2 14 червня 2007 року акта про право власності на цю земельну ділянку є незаконною.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема від 16 вересня 2020 року у справі № 453/1482/16-ц (провадження № 61-23304св19) та від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19).

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

25 січня 2021 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Калараша А. А., Петрова Є. В.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 серпня 2002 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 виділено ОСОБА_2 в натурі на місцевості, встановлено й передано на зберігання межові знаки.

Рішенням виконкому Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 11 грудня 2002 року № 75 ОСОБА_2 було надано право на виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню державного акта на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 28 лютого 2003 року №15 ОСОБА_2 надано вищевказану земельну ділянку у постійне користування з правом приватизації.

17 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30 серпня 2005 року затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів ОСОБА_2 на право власності на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 загальною площею 0,3682 га, із яких: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,1182 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 79).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті, який прийняв спадщину, є його дружина ОСОБА_1 . Остання успадкувала указаний житловий будинок з надвірними спорудами.

14 червня 2007 року ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯД № 690589 на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .

22 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області із заявою про виділення їй у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , проте їй було відмовлено з підстав того, що указана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) дійшла висновку про те, що, укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Стаття 30 ЗК Української РСР (який діяв до 25 жовтня 2001 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц).

Отже, ОСОБА_3 за договором дарування від 17 листопада 2003 року отримав у власність не лише будинок АДРЕСА_1 , а й набув право на земельну ділянку під цим будинком на тих самих умовах, що належали дарувальнику ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 його спадкоємець - ОСОБА_1 набула право на цю земельну ділянку на тих самих умовах, що належали спадкодавцю.

При цьому оформлення за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку після відчуження нею житлового будинку, апеляційний суд обґрунтовано визнав незаконним та правомірно скасував відповідний державний акт.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування апеляційним судом позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 453 /1482/16-ц (провадження № 61-23304св19), відповідно до якої визначення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування відчуженого житлового будинку, та її конфігурації можливе лише за умови проведення відповідної експертизи.

Разом з тим, висновок у зазначеній постанові не можна застосовувати у справі, яка є предметом перегляду, оскільки на момент укладення договору дарування ОСОБА_2 вже було передано в користування з правом подальшої приватизації земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок. При цьому призначенням спірної земельної ділянки площею 0,25 га визначено будівництво і обслуговування житлового будинку. Тобто, станом на час укладення договору дарування земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку вже була визначена в натурі (на місцевості), визначено її розмір та цільове призначення.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

Постанова апеляційного суду у даній справі не суперечить вказаному висновку Верховного Суду, оскільки суд відмовив у позові ОСОБА_1 в частині вимог про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, захистивши її права іншим шляхом.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки останнє ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету (ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055) ) 1 102 грн 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О.С. Ткачук