Постанова

від 30.09.2020 по справі 227/4821/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 227/4821/18

провадження № 61-19210св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство ,

відповідачі: ОСОБА_1 , селянське фермерське господарство Світлана ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 рокув складі судді: Хандуріна В. В., та постанову Донецького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство звернулося із позовом до ОСОБА_1 , СФГ Світлана про визнання укладеного договору оренди землі недійсним, визнання договору оренди землі від 23 травня 2008 року поновленим на умовах, викладених в додатковій угоді до договору оренди від 23 травня 2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,400 га, кадастровий № 1422084400:06:000:0118, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, строком на 10 років.

Чинним законодавством передбачено, що позивач має переважне право на поновлення договору оренди землі. 05 квітня 2018 року позивач направив лист-повідомлення разом з проектом додаткової угоди на адресу відповідача ОСОБА_1 , в яких було запропоновано поновити договір оренди на той самий строк, а саме на 10 років та встановити орендну плату на рівні 6 500 грн на рік.

Відповідачем на вказану пропозицію було направлено лист-повідомлення, в якому вона зазначила, що не має наміру поновляти дію договору оренди та долучено угоду про розірвання договору оренди земельної частки (паю), ділянки від 23 травня 2008 року, в якій запропоновано після закінчення дії договору розірвати договір за згодою сторін. Намір розірвати договір оренди від 23 травня 2008 року було зумовлено бажанням використовувати землю самостійно для особистого користування. Позивач належно виконував свої обов`язки за договором оренди і як добросовісний орендар після закінчення строку дії договору, враховуючи бажання відповідача самостійно користуватись земельною ділянкою, повернув земельну ділянку відповідно до акту-прийому передачі.

Згодом позивачу стало відомо, що відповідач уклала новий договір оренди земельної ділянки з СФГ Світлана , чим було порушене переважне право орендаря на укладення договору оренди належної відповідачу земельної ділянки.

ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство просило:

визнати недійсним договір оренди землі від 15 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ Світлана ;

визнати договір оренди землі, що укладався 23 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство поновленим на умовах, викладених в додатковій угоді до договору оренди землі від 23 травня 2008 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, відмовлено ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство в задоволенні позову.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

ОСОБА_1 до закінчення строку дії укладеного з ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство договору виявила свою волю не продовжувати строк його дії, тобто повідомила, що заперечує щодо продовження (переукладення) угоди, а тому відсутні підстави зазначені в статті 33 ЗУ Про оренду землі для поновлення зазначеного договору на новий строк;

переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору;

17 квітня 2018 року ОСОБА_1 , у встановлений законом строк, повідомила позивача листом про те, що вона не має наміру поновлювати дію договору оренди землі та залишає за собою право самостійно розпоряджатися земельною ділянкою;

для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону відсутній такий юридичний факт як згода орендодавця на продовження договору оренди земельної ділянки. Таким чином, договір оренди землі від 15 червня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та СФГ Світлана не порушує права та обов`язки позивача;

доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство належним чином виконувало умови договору про оренду земельної ділянки від 23 травня 2008 року та повідомило ОСОБА_1 про намір продовжити його дію на новий строк, а тому має переважне право на оренду, колегія суддів відхилила. Оскільки такий спосіб поновлення договору оренди може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли будь-яких значимих юридичних дій, передбачених частинами 1-5 ст. 33 Закону України Про оренду землі . Орендодавець у місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, орендарю було вчасно направлено лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення з запереченням щодо поновлення договору оренди землі, тобто згода орендодавця отримана не була. У зв`язку із цим відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі переважне право орендаря на укладення договору оренди землі вважається припиненим. Аналогічна висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким вимоги позивача задовольнити в повному обсязі. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач дотримався вимог статті 33 Закону України Про оренду землі , а тому має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Крім того позивачем дотримано строки та процедуру повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк. Однак відповідач, посилаючись на необхідність особистого використання земельної ділянки листом-повідомленням від 02 січня 2018 року сповістив товариство про небажання пролонгувати договір оренди землі. Небажання поновлювати дію договору оренди від 23 травня 2008 року було зумовлене лише бажанням ОСОБА_1 використовувати землю самостійно для особистого користування, однак 15 червня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ Світлана було укладено договір оренди. Уклавши договір оренди землі між собою ОСОБА_1 та СФГ Світлана порушили переважне право позивача на поновлення договору оренди землі з ОСОБА_1 .

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відзив СФГ Світлана на касаційну скаргу ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,4000 га на території Криворізької сільської ради Добропільського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на праві власності на земельну ділянку.

23 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство укладено договір оренди земельної ділянки розміром 2,4000 га, що розташована на території Криворізької сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим № 1422084400:06:000:0157, строком на 10 років, з орендною платою щорічно 400 грн.

05 квітня 2018 року директор ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство звернувся до ОСОБА_1 з листом-повідомленням з пропозицією поновити договір оренди землі від 23 травня 2008 року на той самий строк та встановити орендну плату на рівні 6 500 грн на рік, разом з проектом додаткової угоди до договору оренди землі від 23 травня 2008 року. Ці документи відповідач ОСОБА_1 отримала 14 квітня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відповідь відповідач ОСОБА_1 звернулася до позивача з листом-повідомленням, в якому повідомляла ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство , що не має наміру поновляти дію договору оренди землі від 23 травня 2008 року на земельну ділянку з кадастровим номером № 1422084400:06:000:0118 з ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство та просить вжити всіх заходів виділення їй земельної ділянки та її передачі в натурі.

Крім того 02 січня 2018 року ОСОБА_1 зверталась до позивача ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство з заявою про розірвання договору оренди землі, в якій зазначила, що у зв`язку з особистою потребою користуватись земельною ділянкою, яка належить їй на праві власності, просить вважати договір оренди землі розірваним з 23 травня 2018 року у зв`язку з закінченням строку дії договору, та попередила, що з 24 травня 2018 року вона буде використовувати свою земельну ділянку за власними потребами, а тому просить не обробляти її і не проводити посів.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 01 липня 2018 року ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство повернуло ОСОБА_1 з оренди земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,4000 га ріллі, кадастровий № 1422084400:06:000:0118, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області.

15 червня 2018 року ОСОБА_1 та СФГ Світлана уклали договір оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надає, а СФГ Світлана приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим № 1422084400:06:000:0118, яка розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. Строк договору - 20 років. Орендна плата - 5 984,19 грн, 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, договір зареєстрований 22 червня 2018 року за № запису 26810148.

Відповідно умов додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 15 червня 2018 року, 16 червня 2018 року внесено зміни до пункту 9 договору в частині визначення орендної плати та цей пункт викладено в новій редакції, а саме розмір орендної плати щорічно складає 7 000 грн на рік.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, додаткова угода від 16 червня 2018 року до договору оренди від 15 червня 2018 року зареєстрована 13 грудня 2018 року у реєстрі за № запису 149392470.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) зазначено, що: у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору .

У пунктах 42-44, 46.1.-46.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зазначено, що: звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України Про оренду землі ); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц). Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити .

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановили, що уОСОБА_1 до закінчення строку дії укладеного з ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство договору виявила свою волю не продовжувати строк його дії, тобто повідомила, що заперечує щодо продовження (переукладення) угоди, а тому відсутні підстави зазначені в статті 33 Закону України Про оренду землі для поновлення зазначеного договору на новий строк.

Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічні висновки міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61-944св19).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук