Ухвала

від 06.10.2020 по справі 621/613/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 621/613/19

провадження № 61-14391ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., Яремка В. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації (далі - Управління), ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди, який у подальшому уточнював.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з метою отримання довідки про доходи 14 лютого 2019 року у призначений час прийому він звернувся до посадової особи у приймальню Управління. Проте, порушуючи всі норми законодавства, ігноруючи його як особу з інвалідністю, посадова особа Управління почала вимагати від нього п`ять аркушів чистого паперу та ксерокопію заяви. Побачивши, що перед нею безпорадна особа, робітник приймальні Управління почав знущатися із нього. За дії підлеглих, які знаходяться при виконанні своїх посадових обов`язків, несе відповідальність керівник установи, у цьому випадку, керівник державної установи ОСОБА_2 .

Посилався на те, що ним понесені витрати, пов`язані із поданням заяви, придбанні чистих аркушів паперу, вартість яких склала 13,00 грн, поштова пересилка позову до суду - 16,20 грн та правова допомога - 300,00 грн, а всього 329,20 грн, що є його майновими збитками.

Вважав, що йому також завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі та гідності, де, користуючись його безпорадним станом, у нього вимагають сплачувати кошти, купувати предмети, на які державою надаються кошти із державного бюджету. Він отримав нервовий стрес, душевні переживання, порушення психічного стану, які виразилися у переживаннях за витрати матеріального характеру, які є протиправними щодо до нього, оскільки його єдиним джерелом існування є пенсія інваліда ІІ групи.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив стягнути із керівника Управління ОСОБА_2 кошти, витрачені на подання заяви, придбання чистих аркушів паперу, сума яких склала 13,00 грн, поштові витрати - 16,20 грн, підготовка позовної заяви - 300,00 грн, а всього 329,20 грн; стягнути 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, тому відсутні правові підстави для задоволення його позову.

01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 5 658,40 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно з якими державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак Ю. В. Черняк В. В. Яремко