Рішення

від 30.09.2020 по справі 914/1578/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020 справа №914/1578/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави

в особі: Львівської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс

про: витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності,

Представники

прокуратури: Леонтьєва Н.Т.;

позивача: Кузь І.І.;

відповідача: Миська Т.Г.;

третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

06.08.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест про витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

12.08.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 16.09.2019р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов`язковою.

16.09.2019р. позивачем подано до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи та пояснення по суті позовних вимог, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№37964/19 та вх.№37965/19 відповідно.

У підготовче засідання 16.09.2019р. з`явилися прокурор та представник позивача. Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 16.09.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 16.09.2019р. підготовче засідання відкладено на 30.09.2019р.

Крім того, ухвалою від 17.09.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання

У підготовче засідання 30.09.2019р. представники учасників справи з`явилися. При цьому, представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№2636/19.

У підготовчому засіданні 30.09.2019р. оголошено перерву до 09.10.2019р.

08.10.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№41642/19 та вх.№26730/19 відповідно.

Після закінчення перерви, у підготовче засідання 09.10.2019р. з`явилися прокурор та представник відповідача, позивач участь повноважного представника у підготовчому засіданні не забезпечив, при цьому, 08.10.2019р. на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№41525/19), проти якого не заперечили прокурор та представник відповідача.

09.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання (вх.№2636/19 від 30.09.2019р.) Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест про зупинення провадження у справі; залучити до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Аверс в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 21.10.2019р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 21.10.2019р. з`явилися представники позивача та відповідача. Прокурор та третя особа участь повноважних представників в підготовчому засіданні 21.10.2019р. не забезпечили, при цьому, 18.10.2019р. прокурором подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№43150/19.

21.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив відкласти підготовче засідання на 11.11.2019р. о 12:00год.

У підготовче засідання 11.11.2019р. з`явився прокурор, інші учасники справи участь повноважних представників у вказаному підготовчому засіданні не забезпечили. При цьому, 11.11.2019р. прокурором подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№46551/19.

Також, 11.11.2019р. позивачем та відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№46429/19 та вх.№46368/19 відповідно.

11.11.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: відмовити у задоволенні клопотань Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест про відкладення розгляду справи; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 09.12.2019р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

06.12.2019р. відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3380/19.

09.12.2019р. у судове засідання з розгляду спору по суті з`явилися прокурор та представники сторін, при цьому, третя особа участь повноважного представника у зазначеному судовому засіданні не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

09.12.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест про зупинення провадження у справі (вх.№3380/19 від 06.12.2019р.); зупинити провадження у справі №914/1578/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

26.05.2020р. Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу №912/2385/18 та прийнято відповідну постанову.

30.07.2020р. на адресу суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№22984/20.

10.08.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: поновити провадження у справі №914/1578/19; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 26.08.2020р.

У судове засідання 26.08.2020р. з розгляду спору по суті з`явилися прокурор та представник відповідача. Позивач та третя особа участь повноважних представників у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечили, при цьому, 20.08.2020р. позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№248525/20.

Протокольною ухвалою від 26.08.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 16.09.2020р.

Крім того, ухвалами від 28.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача та третю особу у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

03.09.2020р. прокурором подано до суду письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25831/20.

Враховуючи те, що відкладене на 16.09.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті у вищевказаній справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, відповідно до якої, ухвалив: судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 30.09.2020р.

У судове засідання 30.09.2020р. з розгляду спору по суті з`явилися прокурор та сторони. Третя особа участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечила.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті б згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція прокурора:

прокурор зазначає, що міською радою рішення про відчуження земельної ділянки, площею 0,577га, кадастровий номер якої 4610137500:11:002:0267, що знаходиться по вул. І. Біберовича у м. Львів, якій на даний час присвоєно кадастровий №4610137500:11:002:0267 не приймалось, держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЛВ №052754 від 06.09.2000р. не видавався, і Львівська міська рада, в силу положень закону, є належним власником спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею.

Враховуючи наведене, незважаючи на відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, право власності на таку внесено третьою особою до статутного капіталу відповідача, та зареєстровано за відповідачем.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд витребувати спірну земельну ділянку у останнього набувача - відповідача та скасувати запис про державну реєстрацію за відповідачем права власності на таку земельну ділянку.

Позиція позивача:

позивач заявлений прокурором позов підтримав повністю, при цьому, як і прокурор, зазначив, що третя особа не була власником спірної земельної ділянки, оскільки державний акт на право власності на спірну земельну ділянку не видавався, а рішення про передачу такої Львівською міською радою не приймалось.

Позиція відповідача:

відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

При цьому, відповідач зазначив, що право власності на таку земельну ділянку зареєстровано за третьою особою на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2016р. у справі №813/3358/16, у якій, зокрема, зазначено, що відсутність реєстрації державного акта на право власності на землю не може ставити під сумнів та оспорювати право власності ТзОВ Аверс - третьої особи у цій справі на спірну земельну ділянку і така відсутність не спростовує наявність речового права на земельну ділянку, а у ТзОВ Аверс , як власника земельної ділянки, не було обов`язку перевіряти фактичну наявність запису про реєстрацію державного акта на землю у відповідних книгах.

Також, відповідач зазначив, як і доказів перебування спірної земельної ділянки у власності позивача, так і доказів незаконності набуття третьою особою такої земельно ділянки позивачем не надано.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Також, суд звертає увагу на наявність у прокурора повноважень на звернення до суду із цим позовом, з огляду на наступне:

у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, до завершення розгляду якої і зупинялося провадження у цій справі, встановлено наступне:

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як встановлено судом у даній справі, перед зверненням до суду з позовом в інтересах позивача, в порядку дослідження підстав для представництва, листом №04/10-2700вих19 від 24.06.2019р. прокурор звернувся до Львівської міської ради із проханням надати інформацію, коли саме міській раді стало відомо про вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності та які заходи реагування з метою захисту прав останньої було вжито.

У відповідь на вищевказаний лист, юридичний департамент Львівської міської ради листом №2901-556 від 26.06.2019р. повідомив, що Львівській міській раді 17.01.2017р. стало відомо про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у приватній власності, позову до суду не подавалось. Відтак, незважаючи на володіння Львівською міською радою цією інформацією починаючи з 2017 року міською радою не вжито жодних ефективних заходів до захисту свого порушеного права, про витребування спірної земельної ділянки до суду позову не подавалося.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист №04/10-3103вих19 від 23.07.2019р., яким прокурор повідомив позивача про підготовку та, в подальшому, подання до Господарського суду Львівської області цього позову.

Відтак, суд констатує, що прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі Львівської міської ради є тривале невжиття нею заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, яка, на думку прокурора, незаконно вибула з комунальної власності міста.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив таке:

Як зазначають учасники справи, спірним державним актом на право власності на землю серія ЛВ №052754, виданим 06.09.2000р. Львівською міською радою та зареєстрованим в книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю №5-4, посвідчено право власності ТзОВ Аверс на земельну ділянку площею 0,577 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. І. Біберовича.

При цьому, прокурор зазначає, що підставою набуття права власності зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки №02/08/00 від 02.08.2000, реєстраційний номер якого - 4322.

Також, прокурором зазначено, що інші відомості про попередніх власників вказаної земельної ділянки та підстави її вибуття з комунальної власності (відповідно до чинного законодавства) відсутні.

30.11.2016р. зареєстровано право власності ТзОВ Аверс на вищевказану земельну ділянку на підставі зазначеного державного акта.

07.12.2016р., відповідно до інформаційної довідки №174518367 від 19.07.2019р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, проведено державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку на підставі акта передачі-приймання майна як внеску (майнового вкладу) учасника до статутного капіталу №1/3 від 07.12.2016р. ТзОВ ЯВОРІВБУД-ІНВЕСТ , серія та номер: №1/З, видавник: ТзОВ Аверс , ТзОВ ЯВОРІВБУД-ІНВЕСТ

Станом на час подання позовної заяви прокурором спірна земельна ділянка і надалі зареєстрована на праві власності за відповідачем.

Водночас, Львівською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки ТзОВ Аверс не приймалось, а отже, як зазначає прокурор, відсутні підстави вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова.

При цьому, відповідно до отриманої прокурором інформації, відомості щодо реєстрації державного акту на право власності на спірну земельну ділянку відсутні, а також відсутня архівна копія такого акту.

Більше того, до відзиву на позов, відповідачем також долучено лист-відповідь Відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області №29-1323-0.5-3293/2-16 від 04.07.2016р. на адвокатський запит, у якому зазначено, що спірна земельна ділянка державної реєстрації не проходила

Зважаючи на викладене, прокурор звернувся до суду з позовом про витребування у відповідача на користь територіальної громади м. Львова в особі позивача спірної земельної ділянки, оскільки така вибула з володіння власника поза його волею.

Крім того, прокурор просить суд скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

прокурор у позові посилався на те, що третя особа не набула на законних підставах право власності на спірну земельну ділянку, яку в подальшому внесено до статутного капіталу відповідача та, за яким зареєстровано право приватної власності за останнім.

Так, через 6 днів після реєстрації за третьою особою права власності на спірну земельну ділянку, а саме 07.12.2016р., цю земельну ділянку було внесено до статутного капіталу відповідача.

Разом з тим, дослідивши законність набуття права власності на спірну земельну ділянку третьою особою, суд зазначає наступне:

копія, державного акту на право власності на землю, що долучена до позовної заяви та яка міститься у складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), підготовленої ФОП Боклаг Валентином Вікторовичем на замовлення відповідача, дозволяє ідентифікувати лише серію та номер такого державного акту, при цьому, в решті змісту ідентифікація даних неможлива з огляду на нечитабелість такої копії.

Як зазначає прокурор та не заперечується іншими учасниками справи, вищевказаним державним актом на право власності на землю серії ЛВ №052754 від 06.09.2000р., посвідчено право власності третьої особи на земельну ділянку, площею 0,577 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. І. Біберовича.

Разом з тим, матеріали справи не містять та учасниками справи не надано оригіналу зазначеного державного акту на право власності на землю. Більше того, як зазначено надалі по тексту цього рішення, інформація про відповідний акт відсутня у суб`єктів, що, відповідно до чинного законодавства, повинні були б володіти такою.

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що право власності на таку земельну ділянку зареєстровано за третьою особою на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2016р. у справі №813/3358/16.

Однак, суд звертає увагу, що 21.11.2019р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято постанову у справі №813/3358/16, відповідно до якої Верховний Суд постановив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року скасувати, більше того, суд звертає увагу відповідача, що зазначена постанова Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року не була підставою набуття третьою особою права власності на спірну земельну ділянку, так, вищевказаною постановою суд, у зв`язку із тим, що підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки стало те, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.09.00 №ЛВ052754 не проходив державної реєстрації, при цьому, така підстава для відмови не передбачена положеннями Закону України Про державний земельний кадастр та Порядку Про ведення Державного земельного кадастру затвердженого КМ України від 17.10.2012 року №1051 , постановив: визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області Павлів Оксани Володимирівни № РВ-4600250342016 від 06.10.16р. та зобов`язати Державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області Павлів Оксану Володимирівну провести державну реєстрацію, присвоїти кадастровий номер та внести відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,5750 гектарів, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Біберовича.

Водночас, прокурор зазначає, що підставою набуття права власності у вищевказаному спірному державному акті зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки №02/08/00 від 02.08.2000, реєстраційний номер якого - 4322.

При цьому, вищевказаний договір у матеріалах справи відсутній та учасниками справи, в тому числі і третьою особою, не надано.

Водночас, згідно листа Львівського державного нотаріального архіву №1307/01-30 від 26.06.2019р., спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки на зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві не знаходиться.

Відповідно до ст.3 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч.2). Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч.3).

Згідно з ч.1 ст.17 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств (ч.8 ст.17 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту)).

Відповідно до ч.3 ст.18 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту), придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Також, згідно п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999р. (надалі по тексту - Наказ №43 ), в редакції від 21.03.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

З огляду на наведене, чинним відносно дати спірного державного акту, земельним законодавством передбачалося, що державні акти видаються на підставі рішень, зокрема, міських рад і лише в окремих випадках, визначених ст.18 ЗК України, а саме щодо земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності, придбання провадилось за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку.

Водночас суд зазначає, що договір міг бути підставою до видачі державного акту на право власності на землю лише у випадку, коли така ділянка належала власнику на праві приватної або колективної власності.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що єдиною належною підставою до вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова, повноваження якої, як власника, представляла Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів.

Проте, у матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надано доказів прийняття відповідного рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова.

Більше того, відповідно до листа Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-2474 від 12.06.2019р. (копія якого міститься в матеріалах справи), спірний державний акт не видавався, Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність, надання в користування, продаж на земельних торгах спірної земельної ділянки не приймалось.

Водночас, у вказаному листі, Департамент містобудування Львівської міської ради повідомив, що відповідно до ухвали Львівської міської ради №4439 від 19.03.2015р. Про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або для права оренди на земельних торгах (аукціонах) земельну ділянку на вул. Біберовича, орієнтовною площею 0,7000га, в межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, було затверджено для продажу на земельних торгах. При цьому, відповідно до листа відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області №40/3/804 від 25.12.2014р., відповідно до даних державного земельного кадастру, на момент прийняття ухвали Львівською міською радою №4439 від 19.03.2015р., спірна земельна ділянка відносилась до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.

Крім того, як зазначає прокурор та не заперечується іншими учасниками справи, у примірнику спірного державного акта на право власності на землю, копія якого міститься в матеріалах справи, відсутнє будь яке зазначення, що такий видано на підставі рішення Львівської міської ради, водночас, у зазначеному вище акті вказано, що такий видано на підставі спірного договору.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів прийняття рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова, а також відсутність в матеріалах справи вищевказаного спірного договору, відсутні підстави вважати, що такий укладено ТзОВ Аверс - третьою особою з особою, яка правомірно набула право власності на таку земельну ділянку.

Беручи до уваги викладене, зокрема, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Виходячи із наведеного, а також, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній та учасниками справи не наданий для дослідження спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, який слугував підставою видачі спірного державного акта на право власності на землю, а також з огляду на відсутність рішення Львівської міської ради про вибуття спірної земельної ділянки на користь третьої особи чи будь якої іншої особи, відсутні правові підстави вважати, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності на відповідній правовій підставі.

Водночас, судом враховано позицію щодо правової природи Державного акту на право приватної власності на землю, викладену у п.5.10. постанови Великої палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16, згідно якої, державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку.

Крім того, згідно п. 2.11. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за №354/3647 у редакції, чинній відносно дати спірного державного акту, Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою . Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Отже, із наведених приписів Інструкції вбачається, що спірний державний акт має містити такий обов`язковий реквізит, як підпис міського голови.

Виходячи із положень ст.23 ЗК України, чинного на час видачі спірного державного акту, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими , районними Радами народних депутатів.

Також, відповідно до п.3.2. Наказу №43, державні акти на право власності на землю видаються міськими , селищними, сільськими радами , районними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно з п.п.3.4., 3.5. Наказу №43, забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів Держкомзему України: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Державні акти, що посвідчують право власності на землю реєструються у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

Однак, з листа Відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.37-579/109-19 від 20.06.2019р., інформація про проходження державної реєстрації спірного державного акту відсутня.

Крім цього, згідно п. 2.11. Наказу №43, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Разом із тим, як зазначає прокурор та не заперечується іншими учасниками справи, спірний державний акт не містить підпису міського голови м. Львова, а містить підпис директора департаменту землеустрою та планування забудови міста, що не відповідає вищенаведеним законодавчим положенням.

Згідно п.4.2. Наказу №43, другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Водночас, суд звертає увагу, що 03.12.2010р. Львівською міською радою прийнято рішення №1691 Про передачу в управління Держкомзему у місті Львів на зберігання державних актів на право приватної власності та право постійного користування землею , яким, зокрема, вирішено Управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування в термін до 31.12.2010р. передати в управління Держкомзему у місті Львів за актом прийому-передачі на зберігання другі примірники актів на право приватної власності на землю та державних актів на право постійного користування землею, видані громадянам і юридичним особам у період з 1993 року до 2002 року включно.

При цьому, у акті прийому-передачі від 03.12.2009р. відповідних актів, відсутні відомості про державні акти на право власності чи право постійного користування землею щодо земельної ділянки.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Львова з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.

У даній справі суспільним , публічним інтересом позовних вимог з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади м. Львова на вказану земельну ділянку, захист такого права щодо користування, розпорядження та володіння спірною земельною ділянкою, яка була передана відповідачу із порушенням чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Разом із тим, відповідач не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваної земельної ділянки, збитків, що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.

Звідси, позовні вимоги не порушують §1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.

За вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що за наявності спірного державного акту на право власності на землю, неоформленого у відповідності до загальновідомих вимог чинного на той час законодавства, у спірних правовідносинах може мати місце неправомірне втручання у право власності відповідача чи третіх осіб (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 10.01.2019р. у справі №914/381/18).

Крім того, в обґрунтування права власності позивача щодо спірної земельної ділянки суд виходить з наступного:

згідно ст.3 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту), у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Відповідно до ст.63 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту), до земель міста належать усі землі в межах міста.

Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних Депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Відповідно до ст.10 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту), до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.

Згідно з ст.374 ЦК України, суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи із положень ст.9 та згідно ст.12 чинного ЗК України від 25.10.2001р. №2768-III, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

З огляду на наведені законодавчі положення, а також з огляду на те, що спірна земельна ділянка була у власності Львівської міської ради з врахуванням вищеописаних положень ЗК України, вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним об`єктом права комунальної власності.

У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.

У ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, ст.387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Відповідно до п.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначає Верховний Суд у постановах від 04.06.2019р. у справі №5/112-Б-10, від 21.08.2018р. у справі №902/1722/14, від 09.10.2018р. у справі №922/2621/17, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У зв`язку із наведеним, суд вважає підставною позовну вимогу про витребування з чужого незаконного володіння відповідача спірної земельної ділянки та передання її територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, а тому, позов в цій частині заявлених вимог підлягає задоволенню повністю.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Так, прокурор у цій справі другою позовною вимогою зазначив скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну земельну ділянку.

При розгляді в цій частині позовних вимог суд звертає увагу сторін на правову позицію Великої Палати Верховного суду, викладену в постанові від 02.10.2019р. у справі №807/137/18, відповідно до якої, спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін .

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд дійшов до висновку витребувати спірну земельну ділянку від відповідача у справі, то позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача на таку земельну ділянку також підлягає до задоволення, як наслідок витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір (в редакції від 01.01.2019р., чинній на момент звернення із позовом до суду), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп.пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (в редакції від 01.01.2019р., чинній на момент звернення із позовом до суду), за подання юридичною особою до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за позовної заяви майнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік , з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921 гривня.

Враховуючи те, що прокурором заявлено майнову та немайнову вимоги, сума судового збору, що підлягала сплаті за подання цього позову, становила 9719,51грн., з яких:

1) 7798,51грн. (519900,80/100*1,5=7798,512??7798,51) розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання до суду цієї позовної заяви в частині заявленої вимоги майнового характеру про витребування земельної ділянки, з врахуванням нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у розмірі 519900,80грн.;

2) 1921,00грн. розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання до суду цієї позовної заяви в частині заявленої вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку.

Як доказ сплати судового збору у вищевказаному розмірі, прокурором до позовної заяви долучено платіжне доручення №1310 від 01.07.2019р.

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, до стягнення з відповідача на користь Прокуратури Львівської області, найменування якої під час розгляду справи та станом на момент ухвалення цього рішення змінено на Львівська обласна прокуратура , підлягає судовий збір у загальному розмірі 9719,51грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест (місцезнаходження: Україна, 81053, Львівська обл., Яворівський р-н, місто Новояворівськ, вулиця Шевченка, будинок 8Д; ідентифікаційний код: 41004719) в комунальну власність на користь Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1101049646101, номер запису про право власності: 17914172.

3. Скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест (місцезнаходження: Україна, 81053, Львівська обл., Яворівський р-н, місто Новояворівськ, вулиця Шевченка, будинок 8Д; ідентифікаційний код: 41004719) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1101049646101, номер запису про право власності: 17914172.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест (місцезнаходження: Україна, 81053, Львівська обл., Яворівський р-н, місто Новояворівськ, вулиця Шевченка, будинок 8Д; ідентифікаційний код: 41004719) на користь Прокуратури Львівської області (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код: 02910031) 9719,51грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2020р.

Суддя М.Р. Король