Постанова

від 30.09.2020 по справі 761/39380/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8767/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи 761/39380/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 ,

відповідач - Директор Товариства з обмеженою відповідальністю Український інститут сексології та андрології Горпинченко Ігор Іванович,

треті особи: Орган опіки та піклування Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області,

Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації,

Міністерство охорони здоров`я,

Генеральна прокуратура України,

Національна поліція України,

Товариство з обмеженою відповідальністю Український інститут сексології та андрології ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 ,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого 31 січня 2020 року в приміщенні судупід головуванням судді Волошина В.О.,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року опікун ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого недієздатного чоловіка ОСОБА_2 звернулася з позовом до Директора ТОВ Український інститут сексології та андрології Горпинченка І.І., треті особи: Орган опіки та піклування Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Міністерство охорони здоров`я, Генеральна прокуратура України, Національна поліція України; Товариство з обмеженою відповідальністю Український інститут сексології та андрології про визнання правочину недійсним, стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 02 листопада 2016 року між відповідачем та її чоловіком укладено договір на надання медичних послуг, а саме останній проходив лікування в ТОВ Український інститут сексології та андрології . За лікування було сплачено 30 000,00 грн.

Вказувала, що лікування проведено неякісно, поліпшення стану здоров`я її чоловіка не відбулося, а тільки погіршилось.

У зв`язку з тим, що відповідач відмовився повернути сплачені за лікування грошові кошти, вона вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом в інтересах підопічного, оскільки правочин було укладено недієздатною особою і лікування є неякісним.

З огляду на викладене, просила визнати визнання недійсним та протизаконним договір від 02.11.2016. При цьому підставою для визнання недійсним та протизаконним оспорюваного договору просила вказати положення матеріального права, передбачені ст. 55, ч. 3 ст. 67, ч. 4 ст. 72, ч. 2 ст. 215, ч. 1, 3 ст. 226 ЦК України, які виключають право недієздатної та підопічної особи самостійно укладати договори (правочини) без дозволу опікуна та органу опіки і піклування; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 незаконно сплачені ним кошти в розмірі 30 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого недієздатного чоловіка ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що укладений договір є недійсним, оскільки ОСОБА_2 на момент укладення договору був недієздатним.

Окрім цього, не звернув уваги на те, що лікар не витребував у ОСОБА_2 медичну амбулаторну картку хворого для з`ясування стану здоров`я у минулому.

Проведені в Інституті операції не дали результату і вважає, що сплачені кошти за оперативне втручання мають бути повернуті ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ Український інститут сексології та андрології ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та надуманими.

Він, як директор Інституту є неналежним відповідачем у справі, оскільки безпосередньо з ним жодних договорів ОСОБА_2 не укладав.

Під час розгляду справи позивачем не було надано доказів того, що ОСОБА_2 була надана некваліфікована медична допомога та послуги.

Також не надано жодного доказу того, що опікун ОСОБА_2 не погоджувала правочин щодо надання медичної допомоги її чоловіку ОСОБА_2 .

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені за законом належно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 просила проводити розгляд справи у її відсутність, але викликати для представлення їх інтересів представника ОСОБА_5 . Проте, 1.07.2020 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_5 про відмову від представництва інтересів ОСОБА_2 та його опікуна ОСОБА_1 .

Враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії та те, що явка учасників справи в суд апеляційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Київський апеляційний суд у складі колегії дійшов висновку відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності учасників справи, які не з`явилися.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім цього, вимога про стягнення з Інститут 30 000,00 грн. не підлягає задоволенню, оскільки останній не є стороною у справі.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ Український інститут сексології та андрології , де йому було встановлено лікарем-урологом ОСОБА_6 діагноз: Доброякісна гіперплазія передміхурової залози та конкременти січового міхура . Також зазначеним лікарем було встановлено, що об`єм простати, згідно протоколу ультразвукового дослідження від 12 жовтня 2016 року становить 82,5 куб. см.

За наслідками встановленого діагнозу, пацієнту ОСОБА_2 було рекомендовано операцію по видаленню аденоми простати та видаленню каменів з сечового міхура з використанням методики системи Зелений лазер .

В судовому засіданні допитаний в якості свідка лікар ОСОБА_6 суду повідомив, що про поставлений діагноз та відповідний курс лікування, його вартість було відомо позивачу та його дружині (опікуну) ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 14 листопада 2016 року ОСОБА_2 , як пацієнтом було надано добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення (а.с. 231 т. 1), про вказані обставини було повідомлено і дружину пацієнта, телефонним зв`язком.

14 листопада 2016 року ОСОБА_2 було проведено операцію, з використанням методики з застосуванням системи Зеленого лазера . В судовому засіданні свідок зазначав, що пацієнту, а також його дружині було роз`яснено, що обов`язковою умовою лікування є дотримання постопераційної терапії та належних умов.

14 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ Український інститут сексології та андрології , в особі його директора було підписано акт № ОУ-00464 здачі - прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 232 т. 1).

Звертаючись до суду з вказаним позовом опікун ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , зазначала, що укладений ОСОБА_2 договір про надання медичних послуг є недійсним в силу того, що укладений недієздатною особою.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2013 року по справі № 703/5739/13-ц, яке набрало законної сили, визнано недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2014 року по справі № 703/912/14-ц, яка набрала законної сили, встановлено опіку над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 226 ЦК України, опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.

На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Дієздатна сторона зобов`язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.

Опікун зобов`язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов`язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.

Як вбачається, оспорюваний стороною позивача правочин було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ Український інститут сексології та андрології , проте з вимогами про визнання недійсним цього правочину сторона позивача звернулась до неналежного відповідача директора цього товариства.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 категорично відмовилась звертатись до суду з заявою про заміну неналежного відповідача про що обуло зазначено в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва про залишення позову без руху, а також у відзиві на позов сторони відповідача.

Окрім цього, як встановлено судом першої інстанції в судовому засіданні сторона позивача не могла пояснити суду звернення до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, якщо в розумінні ч. 1 ст. 226 ЦЦК України він є нікчемний, в разі його не погодження опікуном. Однак, в ході судового розгляду, судом не встановлено, що опікун ОСОБА_1 не погоджувала правочин щодо надання медичної допомоги її чоловіку - підопічному ОСОБА_2 . Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження зазначеної обставини.

За змістом ст. 41 ЦК України, над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (ст. 55 ЦК України).

Частинами 1, 3, 4 ст. 67 ЦК України передбачено, що опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

А тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що договір укладено недієздатним ОСОБА_2 , а тому має бути визнаний недійсним є безпідставними.

Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд не перевірив підстав наявності надання ОСОБА_2 некваліфікованої медичної допомоги, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до положень ч. 1, 5 ст. 284 ЦК України, фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 34, ч. 1 ст. 78 Закону України за № 2801-XII від 19 листопада 1992р. Основи законодавства України про охорону здоров`я кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, серед іншого, передбачає: д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; і)відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди. Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря. Медичні і фармацевтичні працівники зобов`язані: сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції, а також під час апеляційного перегляду судового рішення, стороною позивача не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених позовних вимог.

При цьому, судом першої інстанції роз`яснювалося стороні позивача положення ст. 105 ЦПК України (щодо призначення судово-медичної експертизи), проте представник опікуна повідомив суду, що призначення судово-медичної експертизи є недоцільним, оскільки факт неналежних медичних послуг підтверджується численними результатами ультразвукового дослідження ОСОБА_2 .

Проте, з вказаних результатів досліджень не вбачається, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_2 має місце саме внаслідок дій/бездіяльності лікарів ТОВ Український інститут сексології та андрології .

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі посилання на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права є помилковими, оскільки при вирішенні спору суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи.

Так, судом не встановлено обставин, які згідно з частини першої статті 215 ЦК України є підставами для визнання договору недійсним, а обставини, на які посилалася сторона позивача, не є такими, які у розумінні норм ЦК України є підставою для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 1 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач

Судді: