Постанова

від 30.09.2020 по справі 158/2394/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/2394/19 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В. В. Провадження № 22-ц/802/518/20 Категорія: 68 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.,

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Концевич Я. О.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, виділ частки шляхом одержання грошової компенсації за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 лютого 2020 року,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з даним позовом покликаючись на такі обставини.

З відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 08.09.1999, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016.

Зазначає, що під час шлюбу подружжя набуло у власність дві земельні ділянки: площею 0,0453 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0024, що знаходиться на території Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області; земельна ділянка площею 0,1165 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0021, що знаходиться у с. Грем`яче, Ківерцівського району Волинської області та на якій, за спільні кошти було збудовано столярний (деревообробний) цех (адреса: АДРЕСА_1 ). Будівництво столярного (деревообробного) цеху на даний час завершено, він фактично експлуатується, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, а тому є об`єктом незавершеного будівництва.

Просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини столярного цеху, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 або 1/2 частини вартості будівельних матеріалів використаних на його будівництво; виділити належну їй 1/2 частини столярного цеху, шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_4 компенсації в розмірі вартості 1/2 його частини або 1/2 частини вартості будівельних матеріалів використаних на його будівництво.

Рішенням Ківерцівського районного суду від 04.02.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким визнати за позивачем право власності на Ѕ частку вартості будівельних матеріалів використаних на будівництво столярного цеху, що розташований на земельній ділянці площею 0,1165 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0023, в с. Грем`яче, Ківерцівського району Волинської області.

Виділити належну ОСОБА_3 Ѕ частку столярного цеху, що розташований на земельний ділянці площею 0,1165 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0023, в с. Грем`яче Ківерцівського району Волинської області.шляхом стягнення з ОСОБА_4 компенсації в розмірі Ѕ частки вартості будівельних матеріалів, використаних на його будівництво.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити з таких підстав.

Відповідно до принципу цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( частина І статті 13 ЦПК України)

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.1999, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 (а.с.8).

Згідно з договором дарування від 25.09.2003, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1617 га, яка розташована на території Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області та є частиною земельної ділянки, площею 0,5149 га, що також підтверджується державним актом на право на земельну ділянку серії ВЛ №023106 від 29.10.2003 (а.с.30-31).

В подальшому, було проведено поділ прийнятої у дар земельної ділянки на дві окремі, із зміною цільового призначення. На підставі заяви ОСОБА_4 від 18.04.2004 року виготовлено технічний звіт по складанню державного акта на право власності на землю ОСОБА_4 для індивідуального житлового будівництва, та комерційного використання за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №038367 на земельну ділянку, площею 0,0453 га, яка розташована на території с. Грем`яче, Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, призначена для індивідуального житлового будівництва, кадастровий номер 0721881600020010024 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №038366 на земельну ділянку, площею 0,1165 га, яка розташована на території с. Грем`яче, Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, призначена для комерційного використання, кадастровий номер 0721881600:02:001:0023, (а.с.32-40).

Звертаючись до суду з позовом , ОСОБА_3 не подала жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що на земельній ділянці площею 0, 1165 га кадастровий номер 0721881600:02:001:0023, вона та відповідач за спільні кошти подружжя спорудили будівлю, яка є столярним цехом.

В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив суду, що дозвільні документи, технічна документація на будівлю столярного цеху, яка розташована на земельній ділянці , відсутні. Також повідомив суду про відсутність у позивача квитанцій, накладних, чеків, інших документів про придбання будівельних матеріалів на будівництво столярного цеху.

Представник відповідача заперечив будівництво столярного цеху на подарованій йому земельній ділянці.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На виконання зазначених положень цивільно-процесуального кодексу позивач не довела належними та допустимими доказами кількості та вартості придбаних будівельних матеріалів, а також тієї обставини, що будівля, яка побудована на зазначеній земельній ділянці є приміщенням столярного цеху, оскільки дозвільні документи на будівництво вказаного об`єкта відсутні. З урахуванням того, що позивачем не подано проекту на забудову столярного цеху, дозволу на початок проведення будівельних робіт по будівництву столярного цеху, показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , які стверджували про будівництво сторонами столярного цеху, не мають правового значення для вирішення позовних вимог про виділ 1/2 частки столярного цеху, визнання права власності на будівельні матеріали та стягнення грошової компенсації.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Тому вимога про визнання права власнсоті на будівельні матеріали, виділення Ѕ частки столярного цеху шляхом стягнення компенсації суперечить положенням статті 376 ЦК України.

Доводи заявника у тій частині, що першої інстанції не звернув уваги на те, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю підлягати поділу між ними, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки правило про те, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже будівля, виділ частки з якої вимагає позивач, є самочинним будівництвом. Самочинне будівництво має інший, аніж незавершене будівництво, правовий статус, у зв`язку з чим, вимоги позивача є безпідставними.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції задоволено клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, однак ухвала суд повернута експертною установою без виконання у зв`язку з тим, що відповідач не допустив експерта до будівлі, яка розташована на земельній ділянці площею 0, 1165 га кадастровий номер 072188160002:001:0023 в селі Грем`яче, Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району.

Згідно з приписами статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи положення цієї статті, аналізуючи докази, подані при розгляді справи, апеляційний суд не вбачає можливості визнати факт будівництва позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_7 столярного цеху, оскільки позивачем не подано технічних, дозвільних документів, які б могли характеризувати будівлю на земельній ділянці площею 0, 1165 га кадастровий номер 072188160002:001:0023 в селі Грем`яче, Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району як столярний цех, також відсутні належні докази про придбання будівельних матеріалів.

Заявлена вимога про виділ Ѕ частки столярного цеху шляхом стягнення грошової компенсації фактично зводиться до визнання права власності на самочинне будівництво.

Відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи із змісту апеляційної скарги та вимог, викладених у її прохальній частині, рішення суду в частині позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частину столярного цеху не оскаржувалось.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

В апеляційній скарзі позивач безпідставно посилається на порушення судом першої інстанції положень статей 41 Конституції України, статті 321ЦК України, статті 61 , 69, 70 СК України, якими гарантовано непорушність права власності , визначено правовий режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки доказів на підтвердження виникнення у неї права власності щодо майна, яке є предметом спору, вона не подала.

Неточне тлумачення судом показань свідків за наведених обставин не може слугувати підставою для скасування рішення.

Постанова Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-271цс-15 ухвалена у справі з відмінними правовідносинами , предметом спору та обставинами справи, тому не може бути застосована при розгляді даної справи.

Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується апеляційний суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 лютого 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: