Рішення

від 29.09.2020 по справі 908/539/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/35/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2020 Справа № 908/539/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» (72201 Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чарівна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00957749)

до відповідача: Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (72250 Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00853317)

про стягнення 570 000 грн. 00 коп.

за зустрічним позовом: Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (72250 Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00853317)

до відповідача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» (72201 Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чарівна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00957749)

про визнання недійсними п.п. 9.2, 9.8, 9.9, 9.11 Форвардного контракту від 17.05.2018

за участю

представника позивача за первісним позови (відповідач за зустрічним): Попов В.Г., ордер ЗП № 088667 від 24.03.2020 р.

представник відповідача за первісним позови (позивач за зустрічним): Димитрашко Д.В., ордер АР № 1009046 від 16.03.2020 р.

СУТЬ СПОРУ:

28.02.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» 380 000 грн. 00 коп. попередньої оплати, 190 000 грн. 00 коп. штрафу.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 28.02.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/539/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 04.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/539/20, присвоєно справі номер провадження 27/35/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 31.03.2020.

31.03.2020 на поштову адресу суду надійшов відзив (вх. № 6620/08-08/20 від 31.03.2020) на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач вказав, що поставив позивачу товар на суму 68324 грн., просить прийняти заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення штрафу. Крім того, просить зменшити суму витрат на правову допомогу, яку просить стягнути позивач до 2 000 грн. 00 коп. та прийняти заяву відповідача в порядку ст. 129 ГПК України про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою суду від 31.03.2020 в порядку ст. 216 ГПК України розгляд справи відкладено на 28.04.2020.

31.03.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» про визнання недійсними п.п. 9.2, 9.8, 9.9, 9.11 Форвардного контракту № 17/05-18 від 17.05.2018.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.03.2020, справу № 908/539/20 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 02.04.2020 зустрічну позовну заяву Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків в термін до 17.04.2020 включно.

Від позивача (за первісним позовом) 14.04.2020 надійшла відповідь на відзив (вх. № 7507/08-08/20 від 14.04.2020), відповідно до якої зазначено, що належних доказів про поставку товару не надано, заява про застосування строків позовної давності є безпідставною, також відповідачем(за первісним позовом) не подано жодних доказів, які б спростовували обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Також 14.04.2020 від відповідача (за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов (вх.. № 7508/08-08/20 від 14.04.2020), відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

16.04.2020 на адресу суду від Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» надійшли докази усунення недоліків зустрічної позовної заяви, на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2020.

Ухвалою суду від 16.04.2020 зустрічну позовну заяву Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» прийнято до розгляду. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 908/539/20. Ухвалено здійснювати розгляд справи № 908/539/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.04.2020.

Ухвалою суду від 28.04.2020, відповідно до Постанови Верховної ради України № 54-ІХ від 30.03.2020 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короно вірусної хвороби (COVID-19), якою внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі п.п 3 п. 11 постановлено у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436 розділ X «Прикінцеві положення» , а також Конвенції про захист прав людини і основних свобод, підготовче засідання у справі № 908/539/20 відкладено.

Ухвалою суду від 12.06.2020 у справі № 908/539/20 призначено підготовче засідання на 07.07.2020.

Ухвалою суду від 07.07.2020 строк підготовчого провадження у справі № 908/539/20 відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, продовжено, на підставі ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 17.08.2020.

В підготовчому засіданні 17.08.2020, на підставі ст. 183 ГПК України було оголошено перерву до 31.08.2020.

Ухвалою суду від 31.08.2020, на підставі ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/539/20 закрито. Справу призначено до розгляду по суті на 22.09.2020.

Ухвалою суду від 22.09.2020 на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 29.09.2020.

У судовому засіданні 29.09.2019 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача (за первісним позовом) в судовому засіданні 29.09.2020 підтримав первісні позовні вимоги, просив суд первісний позов задовольнити повністю, проти задоволення зустрічного позову заперечив, просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 29.09.2020 заперечив проти задоволення первісного позову, просив суд задовольнити зустрічний позов.

В засіданні суду 29.09.2020 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 29.09.2020, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

17.05.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» (далі - Покупець) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (далі - Продавець) укладено Форвардний контракт №17/05-18 (Контракт).

Відповідно до п.1.1 Контракту, в порядку та на умовах визначених цим Контрактом Продавець зобов`язується виростити власними силами та передати Покупцю у власність базовий актив - сільськогосподарську продукцію Ячмінь 3 класу урожаю 2018 р., у номенклатурі, кількості та за цінами, вказаними в цьому Контракті, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити його у кількості, строки та за ціною передбачених цим Контрактом.

Відповідно до п. 2.1 Контракту, Базовим активом за цим Контрактом виступає: Ячмінь 3 класу власного урожаю 2018 р., що відповідає ДСТУ 3769:98 «Ячмінь. Технічні умови» у кількості 100 +/- 10% тон в заліковій вазі Елеватора.

Згідно з п. 3.1 Контракту, поставка Товару Покупцю Здійснюється на умовах EXW «Франко-склад продавця» згідно Інкотермс. Товар поставляється транспортом Продавця на адресу: вул. Чарівна, 1, в смт. Веселе, Веселівського району Запорізької області.

Строк поставки Товару за цим Контрактом встановлювався до 10 вересня 2018 р. Місце відвантаження: Запорізька область, Веселівський район, с. Широке, Центральний тік ДП «ДГ «Широке» ДДСДС НААН» . (п. 3.2 Контракту).

Поставка вважається здійсненою в момент підписання уповноваженим представником Покупця видаткової накладної на Товар на базисі поставки відповідно до умов п.3.1. цього Контракту (п. 3.3 Контракту).

Згідно п.4.2 Контракту, вартість цього Контракту складає 380000 грн. в тому числі ПДВ. Вартість контракту є кінцевою і зміні не підлягає.

Відповідно до п. 5.1 Контракту оплата вартості Товару проводиться Покупцем на умовах попередньої оплати траншами за погодженням Сторін у строк до 21 травня 2018 року.

За умовами п. 5.2 Контракту оплата проводиться у гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, зазначений ним у рахунку на оплату.

Зобов`язання Покупця щодо оплати Товару вважаються виконаними з моменту списання останнього траншу з розрахункового рахунку Покупця (п.5.3 Контракту).

Позивач (за первісним позовом) вказав на те, що ним було здійснено попередню оплату на користь відповідача (за первісним позовом) в сумі 380000 грн., натомість відповідачем (за первісним позовом) не виконано своїх зобов`язань з поставки товару, в зв`язку з чим, позивач (за первісним позовом) звернувся з даним позовом до суду.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання Контракту, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач (за первісним позовом) виконав своє зобов`язання, а саме, перерахував відповідачу (за первісним позовом) суму попередньої оплати в розмірі 380000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 86 від 18.05.2018, № 88 від 18.05.2018 , № 90 від 21.05.2018, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Однак, матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем (за первісним позовом) та отримання позивачем (за первісним позовом) товару, згідно умов Контракту.

За таких обставин, з наведеного вище вбачається, що товар по Контракту не був поставлений відповідачем (за первісним позовом) позивачу(за первісним позовом) та не повернуто суму попередньої оплати за нього в розмірі 380000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наведеного вище вбачається, що відповідачем (за первісним позовом) не було поставлено позивачу (за первісним позовом) товар, в зв`язку з чим сума попередньої оплати підлягає поверненню.

Таким чином, вимога позивача (за первісним позовом) про стягнення з відповідача (за первісним позовом) суми попередньої оплати в розмірі 380000 грн.00 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується посилання відповідача (за первісним позовом) на те, що відповідач (за первісним позовом) частково поставив 17980 тонн товару на суму 68324 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 3.3 Контракту встановлено, що поставка вважається здійсненою в момент підписання уповноваженим представником Покупця видаткової накладної на Товар на базисі поставки відповідно до умов п.3.1 цього Контракту. .

Таким чином, за умовами Контракту, тільки належним чином оформлена видаткова накладна є належним і допустимим доказом виконання відповідачем зобов`язання за спірним Контрактом.

Належної видаткової накладної матеріали справи не містять.

Надана відповідачем (за первісним позовом) в якості доказу товарно-транспортна накладна не може бути прийнята судом в якості достовірного доказу у даній справі, оскільки не містить підпису відповідальної особи вантажоотримувача товару.

Посилання відповідача (за первісним позовом) на те, що форс-мажорні обставини, що викликані винятковими погодними умовами, в період з 14.07.2018 по 07.09.2018, що підтверджується Сертифікатом Торгово-промислової палати України № 8358 від 06.12.2018, суд не приймає, оскільки виходячи зі змісту сертифікату №8358 про форс-мажорні обставини вбачається, що він виданий на підтвердження форс-мажорних обставин за Договором поставки проса №01-08 від 01.08.2018р. з ТОВ ПРОФІН ТРЕЙД , а отже не стосується спірного Контракту.

Крім того, п. 10.1 Контракту встановлено, що Сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор) за умови, що дані обставини сталися не з вини Сторін та безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань. У цьому разі термін виконання зобов`язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається відповідний договір. Пунктом 10.2 Контракту передбачено, що сторона, для якої склалися такі умови, повинна в короткий строк, але не пізніше 5 днів, повідомити іншу Сторону про настання і припинення обставин та надати відповідні підтверджуючі документи, які перешкоджають виконанню договірних зобов`язань. Пунктом 10.3 Контракту встановлено, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення даних обставин непереборної сили та (або) неподання підтверджуючих документів, позбавляє Сторону права посилатися на дані обставини.

Таким чином, відповідач (за первісним позовом) не тільки мав довести наявність як форс-мажорних обставин так і належне повідомлення іншої сторони Контракту про їх наявність, таких доказів відповідач (за первісним позовом) не надав суду.

Крім того, позивачем (за первісним позовом) заявлено до стягнення 190000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п. 9.9 Контракту.

Пунктом 9.9 Контракту встановлено, що в випадку повернення суми попередньої оплати Продавець зобов`язаний сплатити Покупцю штраф в розмірі 50 % суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Судом перевірено правильність нарахування штрафу та встановлено, що заявлена до стягнення сума в розмірі 190000 грн. нарахована позивачем (за первісним позовом) вірно.

Однак, суд бере до уваги, що відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, той факт, що сума штрафу є завищеною та складає 50 % неповернутої суми попередньої оплати, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, враховуючи запроваджений по всій країні карантин, розглянувши подані документи, враховуючи неспіврозмірність заявленої суми штрафу до суми неповернутої попередньої оплати, ступінь вини відповідача (за первісним позовом) та приймаючи до уваги період невиконання свого зобов`язання, суд за своєю ініціативою зменшує суму штрафу до 100000 грн., що підлягає стягненню з відповідача (за первісним позовом).

Щодо клопотання відповідача (за первісним позовом) про пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-1138цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 справа №727/9352/17.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивач (за первісним позовом) звернувся до суду з цим позовом 27.02.2020, що підтверджується відбитком штемпеля УДППЗ «Укрпошта» на конверті, в якому надійшла позовна заява, суд приходить до висновку, що позивач (за первісним позовом) звернуся до суду в межах строку спеціальної позовної давності.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд , адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурдов проти Росії ).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» підлягають частковому задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України та п. 4.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 8550 грн., оскільки при зменшенні неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Також позивач (за первісним позовом) просив суд стягнути з відповідача (за первісним позовом) суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Згідно з вимогами ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч. 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем (за первісним позовом) було додано копію Договору про надання правової допомоги від 02.01.2020, відповідно до п.п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем (за первісним позовом) надано акт приймання-передачі правової допомоги від 10.02.2020 та платіжне доручення, що свідчить про оплату правової допомогу по вказаному акту.

Як вбачається з платіжного доручення № 673 від 12.02.2020, позивач (за первісним позовом) сплатив Адвокатському об`єднанню 10000 грн. за правничу допомогу по даній справі.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та Інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні критерії застосовані Європейським судом з прав людини у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі Тімайдуліна І інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд вважає, що заявлені позивачем (за первісним позовом) до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000 грн. є завищеними, враховуючи обсяг наданих послуг та предмет позову, аналізуючи в сукупності наведені вище обставини, беручі до уваги співмірність витрат на правничу допомогу з заявленими позовними вимогами, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнути з відповідача (за первісним позовом) суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. 00 коп.

Суд розглянувши зустрічний позов Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» про визнання недійсними п.п. 9.2, 9.8, 9.9, 9.11 Форвардного контракту від 17.05.2018 відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

Позивач (за зустрічним позовом) посилався на те, що Форвардний контракт № 17/05-18 від 17.05.2018 р., а саме - окремі його пункти щодо нарахування та сплати штрафних санкцій суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема Цивільному кодексу України га статті 61 Конституції України, яка забороняє притягнення до юридичної відповідальності двічі одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктами 9.2, 9.5, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11 Контракту встановлено, що за невиконання Продавцем умов Контракту щодо обсягів поставки, ним сплачується штраф у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) вартості недопоставленого Товару. Продавець за несвоєчасну поставку Товару згідно з п. 3.2. цього Контракту, сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого Товару за кожен день затримання поставки Товару, за весь період прострочення. Якщо Продавець, який одержав суму попередньої оплати Товару, не передав Покупцеві Товар у встановлений цим Контрактом строк, і прострочення поставки складає більше ніж 3 (три) робочих дні, Покупець має право за власним вибором вимагати передання оплаченого Товару або повернення суми попередньої оплати та сплати штрафні санкції. В випадку повернення суми попередньої оплати Продавець зобов`язаний сплатити Покупцю штраф в розмірі 50 % (п`ятдесят відсотків) суми попередньої оплати. Якщо Продавець, який одержав від Покупця суму попередньої оплати, передав у власність Покупцеві товар на суму меншу, ніж сума одержаної попередньої оплати, Продавець зобов`язаний за вибором Покупця або повернути Покупцеві залишок суми попередньої оплати, або передати кількість Товару недопоставлену на залишок суми попередньої оплати. В випадку повернення залишку суми попередньої оплати Продавець зобов`язаний сплатити Покупцю штраф в розмірі 50 % (п`ятдесят відсотків) залишку суми попередньої оплати.

Позивач (за зустрічним позовом) вважав, що умова п.п. 9.2, 9.8, 9.9, 9.11 Контракту вимогам законодавства не відповідають, є незаконними, несправедливими, в зв`язку із чим підлягають визнанню недійсними судом.

Оскільки фактично сторонами унормовано в Контракті відповідальність за невиконання Продавцем умов щодо поставки Товару у вигляді штрафу, який обчислюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого Товару (п. 9.5), та додатково штрафу у розмірі 50 % суми попередньої оплати (п.п. 9.2, 9.8, 9.9, 9.11).

Позивач (за зустрічним позовом) вказував на те, що оскаржувані пункти Контракту є несправедливими умовами Договору по відношенню до позивача (за зустрічним позовом). Наявність у відповідача (за зустрічним позовом) можливості стягувати із продавця Товару надмірні грошові суми такі як подвійні штрафи, пені за одне і теж саме порушення спотворює дійсне правове значення неустойки (пені, штрафу), оскільки з розумного засобу стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання такі подвійні штрафи перетворюється на несправедливо непомірний тягар для Продавця та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків відповідачем (за зустрічним позовом).

Суд зазначає, що всі види неустойки передбачені умовами спірного Контракту встановлені за різні по своїй суті види порушень його умов.

За приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину Договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини.

Судом встановлено, що відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Підставою для застосування такої штрафної санкції є порушення учасником господарської діяльності правил її здійснення або невиконання чи неналежного виконання господарських зобов`язань.

Відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть цього зробити, якщо в таких актах це прямо заборонено, а також у випадку, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства виходить з їх змісту або з суті відносин між сторонами.

Крім того, слід зазначити, що вимога зустрічного позову обґрунтована посиланням на положення ст. 230 ЦК України - правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Відповідно до змісту зазначеної норми матеріального права, вбачається, що ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України унормовано, що в разі якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Для визнання судом недійсним правочину, як такого, що вчинений під впливом помилки, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність обману; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність умислу в діях відповідача.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину, зокрема, умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин. шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

При укладенні спірного Контракту сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства, будь - яких доказів наявності в діях відповідача (за зустрічним позовом), умисного введення в оману позивача (за зустрічним позовом), при укладенні спірного Контракту, позивачем за зустрічним позовом на час звернення до суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом вбачається, що Контракт підписаний представниками обох сторін посвідчений печатками підприємств, без заперечень та зауважень, тобто сторонами узгоджено умовами наведеного Договору (у тому числі вид і розмір штрафних санкцій).

Отже, Державне підприємство «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» своїми діями погодилось з умовами укладеного Контракту, на підставі якого у сторін виникли певні господарські правовідносини, які засновані на юридичній рівності учасників.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, допустимими є встановлення в договорі, в тому числі й господарському, штрафних санкцій за порушення зобов`язань, які включають різні умови порушення, а тому наявність у Контракті штрафних санкцій, викладених умовами п.п. 9.2, 9.5, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11 Контракту, не порушують норми чинного законодавства України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.

Судовий збір за подання зустрічної позовної заяви залишається за позивачем (за зустрічним позовом) відповідачем (за первісним позовом).

Керуючись ст.ст. 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» до Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (72250 Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00853317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» (72201 Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чарівна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00957749) 380000 (триста вісімдесят тисяч) грн. попередньої оплати, 100000 (сто тисяч) грн. штрафу, 8550 (вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн. судового збору, 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства «Дослідне господарство «Широке» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселівський елеватор» відмовити.

Рішення оформлено та підписано 09.10.2020.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.