Рішення

від 30.09.2020 по справі 922/1990/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1990/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 (61075, м. Харків, пр. Індустріальний, 40) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) за участю прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Солодка Майстерня" (61001, м. Харків, пр. Московський, 277, код ЄДРПОУ 42072989) про стягнення 361 008,72 грн. за участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення №051089 від 02.10.2018)

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом про стягнення з ТОВ "ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ" на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7 м. Харків, 61003, р/р UA 958999980314080611000020002, Банк: Казначейство України (ЕАП), отримувач УК м. Харків, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 361 008, 72 грн. за використання частини земельної ділянки, площею 0,3796 га, з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. 2Н-1-2

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А..

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.06.2020 було прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. №16849 від 22.07.2020) в якому останній заперечує проти позову, зазначаючи про те, що спірна земельна ділянка не є сформованою, а розрахунок, поданий прокурором, не є обґрунтованим та належним.

Прокурором надано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №17469 від 30.07.2020) в якому заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві.

Відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив (вх. №18545 від 12.08.2020).

Позивач не скористався своїм правом на подання пояснень щодо вимог, заявлених прокурором та участі в розгляді справи.

Ухвалою суду від 19.08.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 14.09.2020.

Розгляд справи по суті було відкладено протокольною ухвалою на 30.09.2020.

Представники позивача та відповідача 30.09.2020 не з`явилися.

Прокурор підтримував позовні вимоги.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 30.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, виходячи з наступного.

В обґрунтування своїх вимог, прокурор вказує, що у ході господарської діяльності ТОВ ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ використовує частину земельної ділянки, площею 0,3796 га, з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. 2Н-1-2 .

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради вжито заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за вищевказаною адресою, здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, що має кадастровий номер 6310138200:02:004:0011.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлова будівля літ. 2Н-1-2 загальною площею 1645,5 кв.м., яка розташована по пр. Московському, 277 у м. Харкові, належать ТОВ ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.2018 №2093.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2019 державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 проведено 23.12.2013 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленого ТОВ Геокомплекс .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про зареєстровані права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові відсутні.

Відповідно до інформації ТУ ДПС у Харківській області від 09.04.2020 №8208/9/20-40-04-03-17 ТОВ ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ не значиться платником плати за землю.

Таким чином, прокурор зазначає, що ТОВ ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ з 01.07.2018 використовує земельну ділянку, площею 0, 3796 га, по пр. Московському, 277 у м. Харкові, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання, згідно зі встановленого законодавчими актами розміру.

Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Прокурор вказує, що ТОВ ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ у період з 01.07.2018 по 31.12.2019 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 361 008,72 грн., внаслідок чого товариство зберегло у себе майно - грошові кошти.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Суд зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Прокурор, в обгрунтування позовних вимог, посилається на належність відповідачу на праві власності (згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно) нежитлової будівлі літ. 2Н-1-2 загальною площею 1645,5 кв.м., яка розташована по пр.Московському, 277 у м. Харкові.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не заперечує факту володіння ним зазначеними майном.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна (ТОВ "ВП "СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ") безпідставно збережених коштів - орендної плати, на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема чи є земельна ділянка, за користування якою прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти об`єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Прокурор або Харківська міська рада, як позивач у даній справі, мали надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор визначає площу земельної ділянки якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач та відповідно здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з ТОВ ВП Солодка майстерня на підставі акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 від 27.02.2020, а саме 0,3796 га. Проте, із наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.05.2020 №210423564 вбачається про присвоєння кадастрового номеру 6310138200:02:004:0011, земельній ділянці площею 11.5278 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,3796 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові до Державного земельного кадастру. Отже, ні прокурором, ні позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,3796 га по пр.Московському, 277 у м. Харкові, за користування якою прокурор в інтересах Харківської міської ради просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного періоду: 01.07.2018 по 31.12.2019.

Крім того, ні прокурором, ні позивачем жодних належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка визначена в акті обстеження від 27.02.2020 знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 не надано.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що земельна ділянка, визначена в акті обстеження площею 0,3796 га, не сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим, вказана земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав.

Крім того, надані до позовної заяви докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - топографічний план та акт обстеження земельної ділянки є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Окремо суд наголошує, що відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ні вказаною Інструкцією, ні ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, який в якості доказів додано до позовної заяви, у зв`язку з чим, суд вважає, що акт обстеження від 27.02.2020 не є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач та безпосередньо обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

Крім того, обстеження земельної ділянки відбувалось 27.02.2020, проте нарахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по пр. Московському, 277 у місті Харкові, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно, здійснюється з 01.07.2018 без надання доказів правомірності такого нарахування.

Доказів будь-яких обстежень в період з 01.07.2018 по 31.12.2019 до позовної заяви не надано, а розрахунки, додані до позовної заяви, виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною станом на 27.02.2020.

Таким чином, прокурор не надав суду належних та допустимих доказів зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,3796 га в період з 01.07.2018 по 31.12.2019.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель згідно статті 15 Закону України "Про оцінку земель" є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд звертає увагу, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Крім того, за змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (який набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Водночас, як вбачається з розрахунків щодо розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 0,3796 га, визначеної згідно акту обстеження від 27.02.2020, розрахунок здійснений виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням наведених коефіцієнтів, без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку і правомірності застосування відповідних коефіціентів.

Оцінюючи вказаний доказ, суд зазначає, що, відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У позовній заяві зазначено, щорозрахунки виконано Департаментом територіального контролю Харківської міської ради. Однак, у самих розрахунках такої інформації немає. Зазначено лише: "Виконав ОСОБА_1 , погодив Коваль Г.Ю.". Однак, посади цих осіб та їх місце роботи не зазначено, розрахунок ніким не підписано. Відповідно, неможливо встановити яким органом насправді виконано розрахунки, наявність у осіб які його виконали відповідних повноважень.

Таким чином, у даному випадку не містить правового обґрунтування не тільки вимога про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді саме орендної плати, а й розмір цих коштів.

У будь-якому випадку, розрахунок орендної плати має бути виконаний на підставі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яких до матеріалів справи не було подано. Так, зі змісту статей 14, 288 Податкового кодексу України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Також суд ставить під сумнів і сам акт обстеження ділянки, як належний доказ у справі, оскільки в акті обстеження земельної ділянки від 27.02.2020 зазначено, що здійснювалося обстеження саме земельної ділянки площею 11,5278га з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011. Обстеженням встановлено, що на цій земельній ділянці розташовано 17 нежитлових будівель і вона використовується сімома суб`єктами господарювання (у тому числі й відповідачем) для їх обслуговування. При цьому, акт обстеження не містить відомостей стосовно меж земельної ділянки, яку використовує саме відповідач та щодо її площі. До акту обстеження мали додаватися ситуаційна схема розміщення земельної ділянки на 1 аркуші, графічний матеріал на 1 аркуші та фото на 1 аркуші, однак фактично додано лише копію фото якоїсь чотирьох-поверхової будівлі.

Прокурор у своєму позові говорить про використання відповідачем земельної ділянки площею 0,3796 га, яка є частиною земельної ділянки площею 11,5278 га з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, однак яким чином встановлено межі цієї земельної ділянки та її площу - прокурор не зазначає, будь-яких доказів, що підтверджували б ці обставини, до матеріалів справи не надано.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не є беззаперечними у взаємному зв`язку та не дають змогу повно, чітко, об`єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.

Так, суд зазначає, що позовні вимоги у справі документально не обґрунтовані, оскільки прокурором не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування займаної площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем. Також судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,3796 під нерухомим майном не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Розрахунок нормативної грошової оцінки землі ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 0,3796 га є об`єктом права, належними і допустимими доказами доведено не було.

За обставин недоведеності позивачем розміру земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, а також недоведеності розміру заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається судом за прокуратурою.

Враховуючи складність виготовлення повного тексту рішення по справі та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, резолютивну частину рішення оголосити в такій редакції:

ВИРІШИВ:

В позові прокурора відмовити повністю.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Прокурор, яким подано позов - Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 (61075, м. Харків, пр. Індустріальний, 40).

Прокурор, що здійснює представництво в суді - Прокуратура Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108).

Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Солодка Майстерня" (61001, м. Харків, пр. Московський, 277, код ЄДРПОУ 42072989).

Повне рішення складено "08" жовтня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров