Постанова

від 12.01.2021 по справі 922/1990/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2021 р. Справа № 922/1990/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Чернота Л.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участі представників:

прокурора - Горгуль Н.В. - службове посвідчення № 057317 від 09.10.2020,

позивача - не з`явився,

відповідача - Олійник І.О. - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2749 від 09.04.2019; ордер на надання правової допомоги серія ПТ 139824 від 22.07.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2994 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 (повний текст рішення складено 08.10.2020, суддя Прохоров С.А.) у справі № 922/1990/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Солодка Майстерня", м. Харків

за участю Харківської обласної прокуратури

про стягнення 361 008,72 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом про стягнення з ТОВ "ВП Солодка Майстерня" на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7 м. Харків, 61003, р/р UA 958999980314080611000020002, Банк: Казначейство України (ЕАП), отримувач УК м. Харків, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 361 008, 72 грн. за використання частини земельної ділянки, площею 0,3796 га, з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. « 2Н-1-2»

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ТОВ «ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ» з 01.07.2018 використовує земельну ділянку, площею 0, 3796 га, по пр. Московському, 277 у м. Харкові, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання, згідно зі встановленого законодавчими актами розміру і тому у період з 01.07.2018 по 31.12.2019 відповідачем не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 361 008,72 грн, внаслідок чого товариство зберегло у себе майно - грошові кошти.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20 в позові прокурора відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у справі документально не обґрунтовані, оскільки прокурором не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування займаної площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем; земельна ділянка площею 0,3796 під нерухомим майном не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав; розрахунок нормативної грошової оцінки землі ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 0,3796 га є об`єктом права, належними і допустимими доказами доведено не було.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог скаржник посилається на те, що:

- твердження про те, що земельна ділянка, яку використовує відповідач не сформована, не визначено її фактичну площу, не надано доказів на обґрунтування вказаної позиції, не відповідає дійсності та є необґрунтованим;

- для виконання покладених на Департамент територіального контролю Харківської міської ради функцій і завдань Департамент розраховує розмір збитків, заподіяних територіальній громаді міста Харкова порушенням вимог земельного законодавства, у випадках, визначених ЗК України; розмір коштів, які підлягають відшкодуванню Харківській міській раді в результаті набуття, зберігання майна (земельних ділянок) територіальної громади м. Харкова без достатніх правових підстав (у розмірі орендної плати за землю); плату за землю як податок (у формі орендної плати або земельного податку); отримує розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, (п. 3.1.9. Положення);

- в даному випадку розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період з 01.07.2018 по 31.12.2019 розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування;

- уповноважені особи Харківської міської ради при здійсненні розрахунків керуються в першу чергу Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Мінагрополітики від 25.11.2016 № 489 "Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів", рішеннями Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08 та від 03.07.2013 № 1209/13;

- суду надано розрахунок, в якому нормативна грошова оцінка 1-го кв.м. у період з 01.07.2018 по 31.12.2019 розрахована із застосуванням зонального коефіцієнту Км2 із значенням 2,14 та сукупного локального коефіцієнту КмЗ із значенням 1,1173, коефіцієнту функціонального призначення (Кф) - 1,2; коефіцієнту індексації із значенням 1,89720602 і становить 1585,04 грн. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3796 кв.м., яку використовує ТОВ ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ складає 6016812 грн. (3796x1585,04);

- Департамент територіального контролю Харківської міської ради має право складати ці розрахунки, має на це відповідні повноваження, вказані розрахунки здійснено з урахуванням витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 та відповідно до вимог законодавства;

- розмір безпідставно збережених коштів розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державно: влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2020 у справі № 922/1990/20 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Чернота Л.Ф.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 поновлено Заступнику керівника Харківської обласної прокуратури пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20. Встановлено строк до 08.12.2020 включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі в порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Встановлено учасникам справи строк до 08.12.2020 включно для подання до Східного апеляційного господарського суду заяв та клопотань, що пов`язані з розглядом апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з доказами надіслання їх копій іншим учасникам справи. Зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 призначено справу № 922/1990/20 до розгляду на "12" січня 2021 р. о 12:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 117. Повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні. Доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

09.12.2020 до Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача (вх. № 12272), в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Прокурор в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду скасувати та задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою позицію по справі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За викладених обставин, судова колегія зазначає, що оскільки явка представників учасників провадження у справі обов`язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як вбачається з позову прокурора, у ході господарської діяльності ТОВ «ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ» використовує частину земельної ділянки, площею 0,3796 га, з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. « 2Н-1-2» .

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради вжито заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за вищевказаною адресою, здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, що має кадастровий номер 6310138200:02:004:0011.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлова будівля літ. « 2Н-1-2» загальною площею 1645,5 кв.м., яка розташована по пр. Московському, 277 у м. Харкові, належать ТОВ «ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ» на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.2018 №2093.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2019 державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 проведено 23.12.2013 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленого ТОВ «Геокомплекс» .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про зареєстровані права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові відсутні.

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 09.04.2020 №8208/9/20-40-04-03-17 ТОВ «ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ» не значиться платником плати за землю.

Таким чином, прокурор зазначив, що ТОВ «ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ» з 01.07.2018 використовує земельну ділянку, площею 0, 3796 га, по пр. Московському, 277 у м. Харкові, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання, згідно зі встановленого законодавчими актами розміру.

Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Як зазначив прокурор, ТОВ «ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ» у період з 01.07.2018 по 31.12.2019 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 361 008,72 грн., внаслідок чого товариство зберегло у себе майно - грошові кошти.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Прокурор або Харківська міська рада, як позивач у даній справі, мали надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор визначив площу земельної ділянки якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач та відповідно здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з ТОВ «ВП Солодка майстерня» на підставі акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 від 27.02.2020, а саме 0,3796 га. Проте, із наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.05.2020 №210423564 вбачається про присвоєння кадастрового номеру 6310138200:02:004:0011, земельній ділянці площею 11.5278 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,3796 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові до Державного земельного кадастру. Отже, ні прокурором, ні позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,3796 га по пр.Московському, 277 у м. Харкові, за користування якою прокурор в інтересах Харківської міської ради просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного періоду: 01.07.2018 по 31.12.2019.

Крім того, ні прокурором, ні позивачем жодних належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка визначена в акті обстеження від 27.02.2020 знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 не надано.

Враховуючи зазначене, земельна ділянка, визначена в акті обстеження площею 0,3796 га, не сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим, вказана земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав.

Крім того, надані до позовної заяви докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - топографічний план та акт обстеження земельної ділянки є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ні вказаною Інструкцією, ні ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, який в якості доказів додано до позовної заяви, у зв`язку з чим, суд вважає, що акт обстеження від 27.02.2020 не є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач та безпосередньо обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

Крім того, обстеження земельної ділянки відбувалось 27.02.2020, проте нарахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по пр. Московському, 277 у місті Харкові, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно, здійснюється з 01.07.2018 без надання доказів правомірності такого нарахування.

Доказів будь-яких обстежень в період з 01.07.2018 по 31.12.2019 до позовної заяви не надано, а розрахунки, додані до позовної заяви, виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною станом на 27.02.2020.

Таким чином, прокурор не надав суду належних та допустимих доказів зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,3796 га в період з 01.07.2018 по 31.12.2019.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель згідно статті 15 Закону України "Про оцінку земель" є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Крім того, за змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (який набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 06.10.2020 у справі № 922/2014/20, від 13.10.2020 у справах № 922/3711/19 та № 917/32/17).

Водночас, як вбачається з розрахунків щодо розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 0,3796 га, визначеної згідно акту обстеження від 27.02.2020, розрахунок здійснений виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням наведених коефіцієнтів, без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку і правомірності застосування відповідних коефіцієнтів.

У позовній заяві зазначено, що розрахунки виконано Департаментом територіального контролю Харківської міської ради. Однак, у самих розрахунках такої інформації немає. Зазначено лише: "Виконав ОСОБА_1 , погодив Коваль Г.Ю.". Однак, посади цих осіб та їх місце роботи не зазначено, розрахунок ніким не підписано.

Таким чином, у даному випадку не містить правового обґрунтування не тільки вимога про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді саме орендної плати, а й розмір цих коштів.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/1990/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.01.2021.

Головуючий суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя Л.Ф. Чернота