Постанова

від 07.10.2020 по справі 760/32455/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2020 року місто Київ

справа № 760/32455/19

провадження №22-ц/11289/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Сірої Ю.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Фаховий коледж інженерії та управління Національного авіаційного університету

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Фахового коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету

на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 30 червня 2020 року , ухвалене у складі судді Усатової І.А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовано тим, що вона у період з 2 вересня 2019 року по 31 жовтня 2019 року працювала викладачем у Коледжі інженерії та управління Національного авіаційного університету м.Києва. При прийомі на роботу, 29 серпня 2019 року у відділі кадрів на вимогу виконуючої обов`язки помічника директора з кадрової роботи ОСОБА_2 вона написала заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати, оскільки це було основною вимогою при прийнятті на роботу.

31 жовтня 2019 року, наказом № 102-К від 30 жовтня 2019 року її було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (завірена копія наказу була надіслана за адресою позивача рекомендованим листом 1 листопада 2019 року та отримана 5 листопада 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала 7 листопада 2019 року.

Вважає своє звільнення незаконним з наступних підстав.

В наказі про звільнення не вказана дата заяви про звільнення, хоча її наявність є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення та причини звільнення. Зважаючи що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства - визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав і гарантій, встановлених трудовим законодавством України.

Виконуюча обов`язки помічника директора КІтУ НАУ з кадрової роботи ОСОБА_2 повідомила позивача про звільнення за власним бажанням лише 1 листопада 2019 року о 8.30 ранку, коли позивач прийшла на роботу. Однак такого припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем не було. Вона виконувала свої трудові та посадові обов`язки викладача сумлінно, до її роботи з боку керівництва коледжу за два місяці не було жодних зауважень , а тому і не було підстав для висновку про невідповідність займаній посаді та підстав звільнення. Позивач не писала і не реєструвала у відділі кадрів заяву про звільнення за власним бажанням ні у вересні, ні у жовтні 2019 року.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила поновити її на роботи, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Дії відповідача, які полягають у приниженні честі і гідності та ділової репутації позивача, порушення законних прав позивача на працю призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль ля організації свого життя. Тим самими їй заподіяно моральну шкоду, розмір якої вона оцінила в 20000 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 30 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету № 102-к від 30 жовтня 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету з 1 листопада 2019 року.

Стягнуто з Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету на користь ОСОБА_1 138042 грн.08 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу /за вирахуванням всіх необхідних податків а платежів/.

Стягнуто з Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням Фаховий Коледж інженерії та управління НАУ подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, посилається на те, що коледж є філією Університету, отже не є юридичною особою, а тому не наділена цивільною процесуальною дієздатністю та не може виступати стороною у цивільному процесі. Суд заміни відповідача не здійснив та визнав відповідачем сторону, яка відповідно до ст.48 ЦПК України не може бути стороною у справі.

Суд при винесенні рішення не з`ясував обставини, наведені коледжем у запереченні до відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , а отже рішення суду першої інстанції відповідно положень ст.263 ЦПК України є необґрунтованим.

Також посилається на те, що нормами КЗпП не встановлено наявність обов`язкових елементів заяви про звільнення з роботи. Апелянт вважає, що заява про звільнення є одностороннім правочином, учиненим у письмовій формі, , а тому відсутність наміру про звільнення, відповідно до положень ст. ст.9, 207-208 ЦК України, має бути викладена виключно в письмовій формі. Таку обставину суд першої інстанції не врахував. Додатком до відзиву на позовну заяву відповідачем була надана суду копія з журналу вхідної кореспонденції, яка підтверджує факт реєстрації заяви про звільнення позивача.

Судом безпідставно та незаконно без будь-яких пояснень стягнуто моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв`язку між діями по розповсюдженню недостовірної інформації та наслідками. Крім того, позивачка не довела наявність негативних наслідків та причинний зв`язок між діями відповідача та спричиненими наслідками в разі їх наявності.

Крім того, апелянт посилається на те, що при зверненні до суду позивачем вимога немайнового характеру судовим збором оплачена не була. Суд ухвали про відстрочення або розстрочення сплати судового збору позивачем не приймав, а отже рішення ухвалене з грубим порушенням положень ст.257 ЦПК України

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Вожакіна Т.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом установлено, що згідно витягу з Положення про Коледж інженерії та управління Національного авіаційного університету, затвердженого Головою вченої ради НАУ В.М. Ісаєнко 24 квітня 2019 року _ положення розроблене відповідно до чинного законодавства України і є документом, що регламентує діяльність Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету , створеного наказом Міністерства освіти і науки України від 4 липня 2000 року № 281, шляхом реорганізації Київського промислово-економічного коледжу у відокремлений структурний підрозділ Національного авіаційного університету, перейменованого у Коледж інженерії та управління Національного авіаційного університету наказом Міністерства освіти і науки України від 2 листопада 2017 року № 1441.

Коледж є філією (територіально відокремленим структурним підрозділом) Університету, має фінансову самостійність, може від імені Національного авіаційного університету (в інтересах коледжу) набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов`язки та відповідальність з питань оподаткування.

Позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету на посаду викладача з 2 вересня 2019 року по 30 червня 2020 року, що підтверджується витягом з наказу № 76-к від 29 серпня 2019 року.

На підставі наказу № 102-к від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , викладача, звільнено за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України 31 жовтня 2019 року, підстава - заява ОСОБА_1 . У наказі про звільнення не вказана дата заяви про звільнення ОСОБА_1 .

Установлено, що заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції 17 жовтня 2019 року № 187. Зареєстрована у книзі вхідної кореспонденції заява не містить ні дату її написання, ні дату, з якої працівник бажає бути звільненим. Вказана заява 1 листопада 2019 року була розірвана позивачем при ознайомленні з наказом від 31 жовтня 2019 року і відсутня у роботодавця.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у наказі про звільнення № 102-к від 30 жовтня 2019 року не вказана дата заяви про звільнення ОСОБА_1 , хоча її наявність є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та роботодавцем та причини звільнення, натомість вказана заява зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції, що на думку суду свідчить про обґрунтованість посилань позивача на те, що написана вона була зарання, а реєстрація її в журналі 17 жовтня 2019 року є тією відправною точкою, з якої пішов відлік двотижневого терміну, згідно ст.38 КЗпП України, потрібний відповідачу для звільнення позивача і що саме відповідачем була подана до реєстрації вказана заява. Суд першої інстанції, врахувавши відсутність дати в заяві про звільнення, реєстрація її в журналі вхідної кореспонденції, не ознайомлення позивача з наказом про звільнення в день звільнення, за наявності такої можливості та прямого зазначення про це в законі, не видача трудової книжки в день звільнення, вихід на роботу позивача 1 листопада 2019 року, не спростування зазначеного відповідачем, та заперечення нею проти звільнення, суд дійшов висновку про відсутність у позивача наміру на подачу нею заяви про звільнення та наміру звільнятися.

Апеляційний суд в складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Таким чином, для припинення трудового договору з підстав, передбачених ст.38 КЗпП України, необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким і добровільним.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що заяви про звільнення з роботи за власним бажанням 17 жовтня 2019 року вона не подавала, звільнятись з роботи не бажала, при прийняті на роботу виконуюча обов`язки помічника директора з кадрової роботи примусила її одночасно написати дві заяви: одну про прийняття на роботу, другу про звільнення за власним бажанням без зазначення дати звільнення, що вона і зробила. Саме друга заява була використана відповідачем при видачі наказу про звільнення.

Встановивши, що написана ОСОБА_1 заява не містить ні дати написання, ні дати, з якої остання бажала звільнитися, та врахувавши поведінку як позивача, так і відповідача, зокрема факт ознайомлення позивача з наказом про звільнення від 31 жовтня 2019 року - 1 листопада 2019 року за наявності можливості ознайомити 31 жовтня 2019 року в робочий день позивача, не видача трудової книжки в день звільнення, вихід її 1 листопада 2019 року на роботу, факт розірвання нею заяви, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 власного бажання звільнитись. волевиявлення на звільнення не було.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не була врахована та обставина, що ОСОБА_1 мала повідомити роботодавця у письмовій формі про відсутність у неї наміру на звільнення, є безпідставними, оскільки судом установлено, що у позивача наміру на звільнення не було, а отже і не було необхідності подавати заяву про відсутність намірів про звільнення.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції в рішенні суду не відображені подані відповідачем суду першої інстанції заперечення до відповіді на відзив, при винесенні рішення не з`ясовані обставини. Викладені у цих запереченнях, а тому рішення відповідно до положень ст.263 ЦПК України є необґрунтованим, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення , виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції у рішенні суду викладені встановлені обставини, наданим сторонами поясненням, які викладені у відзиві, відповіді на відзив,у заперечення до відповіді на відзив, а також наданим сторонами доказам надана належна правова оцінка, наведені мотиви з яких суд першої інстанції прийняв або відхилив той чи іншій доказ, а тому відсутні підстави вважати необґрунтованим ухвалене рішення.

Не викладення у рішенні змісту заперечення не дає підстав вважати, що викладені в ньому обставини не були враховані судом.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що рішення суду першої інстанції є незаконним у зв`язку з тим, що відповідач не є юридичною особою, не мав цивільної процесуальної дієздатності, у зв`язку з чим не може виступати стороною у цивільному процесі, є безпідставними, оскільки станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення коледж інженерії та управління Національного авіаційного університету був територіально відокремленим структурним підрозділом, мав фінансову самостійність та від імені НАУ (в інтересах коледжу) міг набувати майнових і особистих немайнових прав. Відповідач у відзиві на позовну заяву жодним чином не посилався на те, що коледж не може виступати в суді в своїх інтересах.

Доводів щодо неправильно визначеного судом першої інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 апеляційна скарга не містить.

Разом з тим, суд вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом цієї норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин є порушення роботодавцем будь-яких із передбачених законом прав найманого працівника, якщо таке порушення поєднане з його моральними стражданнями, втратою ним нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши, що права позивачки на працю були порушені відповідачем через незаконне звільнення, остання була позбавлена джерела доходу, що відповідно потягло моральні страждання, втрату нею нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації її життя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку доведення позивачем факту заподіяння їй моральної шкоди.

Проте, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн., суд першої інстанції в достатній мірі своїх висновків не обґрунтував. Визначений судом першої інстанції розмір шкоди не відповідає верховенству права, вимогам розумності та справедливості та ступеню моральних страждань, понесених позивачкою у зв`язку з незаконним звільненням.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні шляхом зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України,

суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фахового коледжу інженерії та управління Національного авіаційного університету - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 30 червня 2020 року - змінити в частини стягнення моральної шкоди, зменшивши її розмір з 10 000 грн. до 3 000 грн..

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 9 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус