Рішення

від 12.10.2020 по справі 160/7215/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року Справа № 160/7215/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

01.07.2020 Акціонерне товариство Нікопольський завод феросплавів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020, яким Акціонерному товариству Нікопольський завод феросплавів було зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за січень 2020 року в розмірі 33 560,00 грн., винесене Офісом великих платників податків ДПС на підставі Акту перевірки від 27.03.2020 року № 33/28-10-50-07/00186520.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що висновки, викладені в акті перевірки, є безпідставними, оскільки реальність виконання господарських операцій з ТОВ ТД ДСД підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не зобов`язаний перевіряти ділову репутацію та податкову дисципліну контрагентів під час укладання договорів з ними. Порушення певними постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону. Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

24.07.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТ НЗФ були виявлені обставини, за якими перевіряючим органом зроблено висновки про нереальність здійснення господарських операцій за перевірений період між позивачем та контрагентом-постачальником, з яких вбачається, що при проведенні аналізу ланцюгів постачання, встановлено обрив ланцюгів. Таким чином, враховуючи неможливість підтвердження реальності здійснення господарських взаємовідносин позивача та спірного контрагента, контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020, якими позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 33 560,00 грн.

03.08.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій підтримано аналогічну правову позицію викладену в позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними, такими, що не підкріплені жодними належними доказами та взагалі не відповідають нормам чинного законодавства.

06.10.2020 ухвалою суду заяву представника відповідача про розгляд справи № 160/7215/20 в порядку загального позовного провадження або спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін залишено без задоволення.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Офісом великих платників податків ДПС на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України від 02.12.2010 № 2755-IV (зі змінами та доповненнями) проведено документальну позапланову виїзну перевірку АТ НЗФ (код ЄДРПОУ 00186520) з питань формування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року (від 19.02.2020 року вх. № 9029380433).

За результатами проведеної перевірки складено акт від 27.03.2020 № 33/28-10-50-07/00186520 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення АТ НЗФ вимог:

- п. 187.1 ст. 187 ПК України що не призвело до завищення та/або заниження бази оподаткування операцій з постачання товарів при визначенні суми податкового зобов`язання з ПДВ, яка сплачується до державного бюджету;

- пп. а п. 198.1, пп. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст. 201 з урахуванням норм п. 44.1 ст. 44, п. 44 підрозділу 2 розділу XX ПК України АТ НЗФ завищено податковий кредит всього у сумі 33 560,00 грн., у т.ч. за січень 2020 року - 33 560,00 грн., внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ АТ НЗФ завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на суму 33 560,00 грн. у т. ч. за січень 2020 року - 33 560,00 грн.

Після ознайомлення із Актом перевірки, АТ НЗФ були подані письмові заперечення на висновки Акту перевірки, в яких товариство просило висновки про порушення законодавства переглянути, податкове повідомлення-рішення не приймати.

За результатами розгляду заперечень, поданих АТ НЗФ , Офісом ВПП ДПС на адресу АТ НЗФ було направлено лист Про результати розгляду заперечень № 15325/10/28-10-50-07-11 від 15.04.2020, згідно з яким в задоволенні вимог, викладених в запереченнях на висновки Акту перевірки, було відмовлено, висновки Акту перевірки залишені без змін.

На підставі висновків Акту перевірки Офісом великих платників податків ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.04.2020 № 0002345007, яким було зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за січень 2020 року в розмірі 33 560,00 грн.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, у квітні 2020 АТ НЗФ , скориставшись своїм правом на адміністративне оскарження, подало скаргу до Державної податкової служби України.

19.06.2020 ДПС України було розглянуто скаргу позивача та прийнято рішення № 19606/6/99-00-06-02-02-06, яким скаргу АТ НЗФ залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020 - без змін.

Правомірність винесеного Офісом ВПП ДПС податкового повідомлення-рішення є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, зокрема, підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

(далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в підпунктах 1.2 пункту 1, підпункті 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), зокрема, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 996-ХІV та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.

З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

Судом встановлено, що між АТ НЗФ (Покупець) та ТОВ ТД ДСД (Постачальник) укладено договір поставки № 1905757 від 02.10.2019.

Згідно умов означеного договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТЗЕД за державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього Договору (далі - Товар), що є його невід`ємною частиною, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар та оплатити його вартість в порядку і за умовами, передбаченими цим Договором.

Відповідно до Договору поставки № 1905757 від 02.10.2019 та специфікації № 1/1905758 від 02.10.2019 ТОВ ТД ДСД поставляє на адресу АТ НЗФ : гідророзподілювач ГР-2 УХЛ4 у кількості 10 штук за ціною 15 210,00 грн. та нагнітач консистентних мастил (1797 АРАС ємність резервуару 16 кг, максимальний тиск у корпусі 200 бар, витрати мастила за один хід поршня 0,8 гр. Температура експлуатації від - 10 град до +60 град) у кількості 6 штук за ціною 2 616,67 грн. без ПДВ.

На виконання умов означеного Договору позивачем надано наступні первинні бухгалтерські документи, а саме: специфікацію № 1/1905758 від 02.10.2019, рахунок на оплату № 3 від 04.12.2019, видаткову накладну № 2 від 04.12.2019, товарно-транспортну накладну № 0412/19-1 від 04.12.2019, податкову накладну № 1 від 04.12.2019, прибутковий ордер № 182 від 08.01.2020, акт приймання ТМЦ, устаткування та основних засобів (повторний) № 17 від 08.01.2020, платіжне доручення № 241330 від 29.01.2020.

Суд наголошує, що документи, складені за результатом проведеної операції з вищезазначеним контрагентом, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Разом з тим, аналізом ЄРПН та АІС в розрізі номенклатурних позицій контролюючим органом було встановлено, що товари які були поставлені позивачу контрагентом - ТОВ ТД ДСД , останнім придбавались по ланцюгу з третьою особою, зокрема - ТОВ ТД Змащувальне та фільтруюче обладнання (код за ЄДРПОУ 31613838), яка на переконання відповідача, не має достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів для здійснення виробництва технічно складної продукції, а отже правочин, який укладений між позивачем та ТОВ ТД ДСД не спрямований на реальне настання наслідків.

Однак, с такими доводами відповідача суд категорично не погоджується, з огляду на те, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Навіть, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

У свою чергу, ст. 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: « ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст. 46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів між позивачем та ТОВ ТД ДСД .

Відповідачем, в свою чергу, не було надано жодних належних та допустимих доказів нікчемності означеного договору, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв`язку між укладеною угодою з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ ТД ДСД за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Зміст укладеного АТ НЗФ з ТОВ ТД ДСД договору не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. В межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагента та згідно з ними формував податковий кредит за відповідний період.

При цьому, як на час укладення угоди між позивачем та його означеним вище контрагентом, так і на час її виконання, вказаний суб`єкт господарювання знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був платником податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.

Виписана ТОВ ТД ДСД податкова накладна, на підставі укладеного з позивачем договору поставки, оформлена з дотриманням вимог ст. 201 ПК України та зареєстрована в ЄРПН, що відповідачем не заперечується.

З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковою накладною, виписаною його контрагентом ТОВ ТД ДСД .

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарська операція між позивачем та його контрагентом не була спрямована на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовну заяву Акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020, яким Акціонерному товариству Нікопольський завод феросплавів було зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за січень 2020 року в розмірі 33 560,00 грн., винесене Офісом великих платників податків ДПС на підставі Акту перевірки від 27.03.2020 року № 33/28-10-50-07/00186520.

Стягнути з Офісу великих платників податків Державної податкової служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11 г, код ЄДРПОУ 43141471) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, код ЄДРПОУ 00186520) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 245314 від 26.06.2020.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення суду складений 12 жовтня 2020 року.

Суддя А. Ю. Рищенко