Постанова

від 11.08.2021 по справі 160/7215/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/7215/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року в адміністративній справі №160/7215/20 (суддя у 1 інстанції Рищенко А.Ю.) за позовом Акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Нікопольський завод феросплавів звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002345007 від 16.04.2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки винесена на підставі акту перевірки, висновки якого є безпідставними. Так, реальність виконання господарських операцій з ТОВ ТД ДСД підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не зобов`язаний перевіряти ділову репутацію та податкову дисципліну контрагентів під час укладання договорів з ними. Порушення певними постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002345007 від 16.04.2020 року, яким Акціонерному товариству Нікопольський завод феросплавів було зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за січень 2020 року в розмірі 33 560,00грн., винесене Офісом великих платників податків ДПС на підставі Акту перевірки від 27.03.2020 року № 33/28-10-50-07/00186520. Стягнуто з Офісу великих платників податків Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2102,00 грн. відповідно до платіжного доручення №245314 від 26.06.2020 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вході проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТ НЗФ встановлено факт нереальності здійснення господарських операцій за перевірений період між позивачем та контрагентом-постачальником, оскільки не встановлено ланцюг придбаного товару та не можливо встановити походження, виробника/постачальника імпортного товару. Також у контрагента позивача - ТОВ ТД ДСД відсутні транспортні засоби та відсутня інформація щодо оренди транспортних засобів, що в свою чергу виключає можливість вказаним підприємством поставляти товар.

В відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Офісом великих платників податків ДПС на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України від 02.12.2010 № 2755-IV (зі змінами та доповненнями) проведено документальну позапланову виїзну перевірку АТ НЗФ (код ЄДРПОУ 00186520) з питань формування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року (від 19.02.2020 року вх. № 9029380433).

За результатами проведеної перевірки складено акт від 27.03.2020 року № 33/28-10-50-07/00186520, яким встановлено порушення АТ НЗФ вимог:

- п. 187.1 ст. 187 ПК України що не призвело до завищення та/або заниження бази оподаткування операцій з постачання товарів при визначенні суми податкового зобов`язання з ПДВ, яка сплачується до державного бюджету;

- пп. а п. 198.1, пп. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст. 201 з урахуванням норм п. 44.1 ст. 44, п. 44 підрозділу 2 розділу XX ПК України АТ НЗФ завищено податковий кредит всього у сумі 33 560,00 грн., у т.ч. за січень 2020 року - 33 560,00 грн., внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ АТ НЗФ завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на суму 33 560,00 грн. у т. ч. за січень 2020 року - 33 560,00 грн.

На підставі вказаного акту Офісом великих платників податків ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.04.2020 року № 0002345007, яким було зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за січень 2020 року в розмірі 33 560,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірне рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, зокрема, підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в підпунктах 1.2 пункту 1, підпункті 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), зокрема, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 996-ХІV та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.

З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

З матеріалів справи слідує, що АТ НЗФ (Покупець) та ТОВ ТД ДСД (Постачальник) укладено договір поставки № 1905757 від 02.10.2019 року.

Згідно з умов означеного договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТЗЕД за державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього Договору (далі - Товар), що є його невід`ємною частиною, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар та оплатити його вартість в порядку і за умовами, передбаченими цим Договором.

Відповідно до Договору поставки № 1905757 від 02.10.2019 року та специфікації № 1/1905758 від 02.10.2019 року ТОВ ТД ДСД поставляє на адресу АТ НЗФ : гідророзподілювач ГР-2 УХЛ4 у кількості 10 штук за ціною 15 210,00 грн. та нагнітач консистентних мастил (1797 АРАС ємність резервуару 16 кг, максимальний тиск у корпусі 200 бар, витрати мастила за один хід поршня 0,8 гр. Температура експлуатації від - 10 град до +60 град) у кількості 6 штук за ціною 2 616,67 грн. без ПДВ.

На виконання умов означеного Договору позивачем надано наступні первинні бухгалтерські документи, а саме: специфікацію № 1/1905758 від 02.10.2019 року, рахунок на оплату № 3 від 04.12.2019 року, видаткову накладну № 2 від 04.12.2019 року, товарно-транспортну накладну № 0412/19-1 від 04.12.2019 року, податкову накладну № 1 від 04.12.2019 року, прибутковий ордер № 182 від 08.01.2020 року, акт приймання ТМЦ, устаткування та основних засобів (повторний) № 17 від 08.01.2020 року, платіжне доручення № 241330 від 29.01.2020 року.

Стосовно доводів скаржника про те, що не можливо встановити ланцюг придбаного позивачем товару, слід зазначити наступне.

Так, норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

При цьому слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі Бізнес СепортСентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів позивача з ТОВ ТД ДСД . Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв`язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Зміст укладеного позивачем з ТОВ ТД ДСД договору не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. В межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагентів та згідно них і формував податковий кредит за відповідні періоди.

При цьому, як на час укладення угоди між позивачем та його означеним вище контрагентом, так і на час її виконання, вказаний суб`єкт господарювання знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був платником податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.

Виписана ТОВ ТД ДСД податкова накладна, на підставі укладеного з позивачем договору поставки, оформлена з дотриманням вимог ст. 201 ПК України та зареєстрована в ЄРПН, що відповідачем не заперечується.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року в адміністративній справі №160/7215/20 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року в адміністративній справі №160/7215/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя Н.А. Олефіренко

суддя В.А. Шальєва