Рішення

від 01.10.2020 по справі 480/2011/20

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року Справа № 480/2011/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Кубанової А.М.,

представника відповідача-2 - Дудченка В.В.,

представника третьої особи - Громової С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби, третя особа - первинна профспілкова організація працівників Сумської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Сумської митниці ДФС (далі - відповідач-1) та Слобожанської митниці Держмитслужби (далі - відповідач-2, Слобожанська митниця), третя особа - Первинна профспілкова організація працівників Сумської митниці, в якому з урахуванням уточнень щодо підстав позову, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2020 №94-о Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити на посаді старшого державного інспектора відділу чергових або іншій рівнозначній посаді в Слобожанській митниці як правонаступника Сумської митниці ДФС;

- стягнути з Сумської митниці ДФС на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював у Сумській митниці ДФС та з 30.01.1996 працював в органах Сумської митниці, де обіймав різні посади, зокрема, з 11.09.2016 - посаду старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС.

20 грудня 2019 року позивача попереджено про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України.

Наказом відповідача №94-о від 26.02.2020 позивача звільнили з посади відповідно до п.1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу .

Позивач вважає, що звільнення у зв`язку із реорганізацією шляхом приєднання відбулося з порушенням вимог, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу , без дотримання наданих законодавством про працю гарантій працевлаштування, а саме: одночасно з попередженням про звільнення відповідачем не виконано вимог ч. 3 ст.49-2 КЗпП України щодо обов`язку запропонувати всі наявні вакантні посади, незалежно від того, у якому структурному підрозділі позивач працював. Позивач зазначає, що йому не було запропоновано жодної вакантної посади, тобто, відповідачем не вжито вичерпних заходів щодо працевлаштування позивача; не з`ясовувалося питання про те, чи має позивач переважне право на залишення на роботі, не враховано його досвід роботи, високу кваліфікацію, присвоєні спеціальні знання, а також відомості про заохочення та нагородження.

Ухвалою суду від 06.04.2020 було відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.05.2020.

Представник відповідача-1 надав суду відзив на позов (т1, а.с.28-33), в якому проти позовних вимог заперечує з огляду на таке.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби. Відповідно до пункту 2 Постанови № 858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

Відповідач зазначає, що прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Зокрема, частиною 5 статті 22 Закону України Про державну службу передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідач вважає, що виходячи з аналізу положень ст.ст. 21, 22, 41, 87 Закону України Про державну службу вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком.

Стосовно тверджень Позивача про те, що оскаржуваний наказ не містить інформації про звільнення за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої він був, відповідач зазначає, що законодавство про державну службу не передбачає обов`язку керівника державної служби отримувати таку згоду.

Також відповідач вважає, що безпідставною є вимога позивача про поновлення його в Слобожанській митниці, оскільки відповідно до чч.1,2 ст. 235 Кодексу законів про працю України працівник повинен бути поновлений на попередній роботи. З посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України зазначає, що працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Представник Слобожанської митниці Держмитслужби надав суду відзив (т.1, а.с.39-45), в якому проти позовних вимог заперечує з тих же підстав, що і представник Сумської митниці. Окремо наголосив, що на момент звільнення позивача законодавство не передбачало обов`язку пропонувати державним службовцям, які працюють в органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач займав посаду старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС. Натомість згідно з штатним розписом Слобожанської митниці Держмитслужби на 2020 рік, посад старшого державного інспектора у відділі чергових митниці не передбачено. А отже, призначення особи, яка займала посаду старшого державного інспектора на посаду головного державного інспектора може відбутися лише у зв`язку з перемогою такої особи у конкурсі на зайняття вакантної посади.

Представником позивача також надано клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000грн. (т.1, а.с.73-74).

Підготовче засідання ухвалою суду від 05.05.2020 було відкладено на 01.06.2020 за клопотанням представника відповідача-1 (т.1, а.с.68).

Ухвалою суду, занесеної до протоколу судового засідання 01.06.2020 (т.1, а.с.93-94) підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

22.07.2020 представником відповідача-2 було надано додаткові пояснення з приводу заяви про стягнення витрат на правову допомогу (т.1, а.с.98-100), в яких, з посиланням на ч.7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відмітив, що враховуючи неподання позивачем належних доказів понесених витрат у заявленому розмірі, вимога про стягнення судових витрат має бути залишена без розгляду.

Судові засідання неодноразово відкладались та в них оголошувалась перерва за клопотанням сторін та, у зв`язку з витребуванням додаткових доказів (т.1, а.с.185, 218-220,244, т.2, а.с.4-5).

Представник відповідача-1, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи (т.2, а.с.252), в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв`язку з чим суд, з урахуванням вимог ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, вважав можливим розглядати справу у його відсутності.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові та просили суд їх задовольнити, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивач працював з 30.01.1996 в органах Сумської митниці, з 11.09.2016 обіймав посаду старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС, безперервна вислуга у митних органах складає 24 роки, має звання радника податкової та митної справи 3 рангу, державний службовець категорії "В".

Вказане підтверджується копією трудової книжки (т.1, а.с.9-13), копією наказу від 11.03.2016 №265-о (т.1, а.с.202-204).

20 грудня 2019 року позивача попереджено про наступне звільнення 21 лютого 2020 року у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України (т.1, а.с.15).

Наказом відповідача №94-о від 26.02.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України відповідно до п.1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та п.1 ч.1 ст. 87 Закону України Про державну службу (т.1, а.с.16).

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі - Закон України Про державну службу ). Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону України Про державну службу , цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 - 3 статті 5 Закону України Про державну службу передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України Про державну службу , державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, статтею 87 Закону України Про державну службу , зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

При цьому суд зазначає, що процедура вивільнення державних службовців у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури нормами Закону України Про державну службу (в редакції на час попередження позивача про наступне звільнення) не передбачена.

Відтак, в цій частині на державних службовців поширюється дія норм законодавства про працю.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до чч.1,2,3 ст.49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч.1). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч.2). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч.3).

Згідно з частинами 1-2 статті 21 Закону України Про державну службу вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим законом.

Зокрема, частиною 5 статті 22 Закону України Про державну службу передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені статтею 41 Закону України Про державну службу , зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України Про державну службу рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Судом встановлено, що згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби (далі - Постанова №858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби.

Відповідно до пункту 2 Постанови №858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

06.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2, а.с.3зворот).

Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг Про реорганізацію митниць ДФС розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови №858 (т.1, а.с.101).

З матеріалів справи суд вбачає, що до звільнення позивач обіймав посаду старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС (т.1. а.с.202-203).

Відповідно до інформації, наданої Слобожанською митницею на запит адвоката - представника позивача у даній справі, станом на 20.12.2020 в Слобожанській митниці Держмитслужби наявні 108 вакантних посад, станом на 28.02.2020 - 75 вакантних посад (т.1, а.с.81).

При цьому, як згідно штатного розпису Слобожанської митниці Держмитслужби на 2019 рік, затверджений 29.11.2019, штатного розпису Слобожанської митниці Держмитслужби на 01.01.2020, затвердженого 11.02.2020, так і штатного розпису з 13.02.2020, затвердженого 14.05.2020, передбачено 824 штатні одиниці (т.1, а.с.49-60,110-133,134-158).

Так, зокрема, згідно штатних розписів Слобожанської митниці Держмитслужби в 2020р., до її складу входять:

- Митний пост Суми , в якому передбачено 7 одиниць штатних посад старшого державного інспектора (т.1, а.с.58зворот - а.с.59, 156);

- Митний пост Юнаківка , в якому передбачено 6 одиниць штатних посад старшого державного інспектора та 3 одиниці штатних посад державного інспектора (т.1, а.с.59, 156-157);

- Митний пост Білопілля , в якому передбачено 4 одиниці штатних посад старшого державного інспектора та 5 одиниць штатних посад державного інспектора (т.1, а.с.59зворот, а.с.157);

- Відділ митного оформлення Велика Писарівка , в якому передбачено 6 одиниць штатних посад старшого державного інспектора та 4 одиниці штатних посад державного інспектора (т.1, а.с.59зворот, а.с.157-158);

- Відділ митного оформлення Краснопілля , в якому передбачено 2 одиниці штатних посад старшого державного інспектора та 2 одиниці штатних посад державного інспектора (т.1,а.с.60, 158).

Також згідно інформації наданої відповідачем, станом на 2019р. (на день попередження) в Слобожанській митниці Держмитслужби були вакантні 4 посади старшого державного інспектора, зокрема, у Митному посту Суми (т.1, а.с.161,195) та 1 посада державного інспектора у Відділі митного оформлення Краснопілля (т.1, а.с.161,195), та станом на 2020р. (на день звільнення) були вакантні 3 посади старшого державного інспектора у Митному посту Суми (т.1, а.с.197-199).

Більше того, як вбачається з інформації, наданої Слобожанською митницею на запит адвоката - представника позивача у даній справі (т.1, а.с.212-214), відповідно до штатного розпису Слобожанської митниці Держмитслужби на 2020р. у відділі чергових були введені 3 посади старшого державного інспектора.

Судом встановлено, що позивача попереджено про наступне вивільнення 20.12.2019, при цьому в порушення зазначених вище норм Кодексу законів про працю України ні під час попередження, ні протягом часу до прийняття наказу про звільнення позивача, жодної посади у Слобожанській митниці Держмитслужби йому не пропонувалося. Цей факт представники відповідачів у відзиві, та представник відповідача-2 в судовому засіданні не заперечували.

Отже суд зазначає, що Сумська митниця ДФС, в порушення вимог КЗпП України не виконала свого обов`язку та не запропонувала інші посади, що відповідають рівню освіти і кваліфікації позивача, які з`явилися з дня попередження про наступне вивільнення по день звільнення - з 20.12.2019 по 26.02.2020.

Доказів відсутності можливості працевлаштування позивача з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення відповідачами також не подано.

При цьому, твердження відповідачів, що виходячи з аналізу положень ст. 87 Закону України Про державну службу вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не його обов`язком, суд вважає безпідставним.

Так, Законом України, від 14.01.2020, №440-IX Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи у статті 87 Закону України Про державну службу частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту:

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення .

Суд зазначає, що зазначена редакція ст.87 Закону України Про державну службу набула чинності 13.02.2020, тоді як позивача було попереджено про наступне вивільнення 20.12.2019, а згідно вимог Кодексу законів про працю України обов`язок щодо пропонування інших посад працівнику виникає у роботодавця одночасно з попередженням про звільнення. Судом встановлено, що відповідач-1 з 20.12.2019 мав можливість та був зобов`язаний запропонувати позивачу всі вакантні рівнозначні та нижчі посади в Слобожанській митниці Держмитслужби, але в порушення вимог законодавства такого обов`язку не виконав, чим порушив права позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з викладеного вище суд вважає, що, Сумською митницею ДФС не доведено правомірності прийнятого нею наказу про звільнення ОСОБА_1 .

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, за відсутності необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення якого він спрямований.

Відтак позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу від 26.02.2020 №94-о Про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача щодо поновлення його на посаді старшого державного інспектора відділу чергових або іншій рівнозначній посаді в Слобожанській митниці як правонаступника Сумської митниці ДФС, враховуючи наступне.

Станом на момент розгляду справи Сумська митниця перебуває у стані припинення та не ліквідована (т.2, 254).

Абзацом 1 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент розгляду справи Сумська митниця, якою не виконано обов`язку по працевлаштуванню позивача, не ліквідована, в ній збереглася посада старшого державного інспектора відділу чергових (т.2, а.с.236), позивач на будь-яку посаду в Слобожанську митницю не був призначений та з такої посади в Слобожанській митниці не звільнявся, суд не вбачає підстав для поновлення позивача на посаду старшого державного інспектора відділу чергових або іншій рівнозначній посаді саме в Слобожанській митниці.

Посилання представника позивача на постанови Верховного Суду України, не можуть братись судом до уваги, оскільки представник позивача зазначає висновки щодо встановлених певних обставин у конкретній справі. Висновки ж Верховного Суду України стосовно застосування норм права до спірних правовідносин, викладені у згаданих постановах, узгоджуються з висновками суду щодо застосування цих норм у даній справі. При цьому, судом враховано, що згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Згідно ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства, для повного захисту порушеного права, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та поновити ОСОБА_1 на раніше займаній посаді - старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС.

Також відповідно до абз.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), згідно з якою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).

Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Важливою ознакою, яка підтверджує опосередковано те, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, є те, що вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (у тому числі, за високі досягнення в праці (високу майстерність), умови праці, вислугу років та винагорода за підсумками річної роботи тощо), премії (включаються в заробіток того місяця, на який вони дають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату), індексація. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до пп.б пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Таким чином, як випливає з аналізу Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер.

У матеріалах справи міститься довідка про розмір середньої заробітної плати позивача за грудень 2019р. та січень 2020р., відповідно до якої у грудні 2019р. позивачу нараховано заробітної плати - 13256,05грн. та щомісячної премії - 2298,39грн., у лютому 2020р. - 9141,33грн. заробітної плати (т.1, а.с.225).

Судом встановлено, що позивач працював змінами по 24 години за графіком, оплату отримував за фактично відпрацьовані години (т.1, а.с.226-227). Отже розрахунок часу вимушеного прогулу позивача повинен здійснюватися виходячи із кількості робочих годин. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду від 24 квітня 2020 року по справі №815/5976/14, адміністративне провадження №К/9901/40910/18.

З довідки про розмір середньої заробітної плати позивача, суд вбачає, що середньогодинна заробітна плата позивача складає 69,76грн. Під час судового розгляду представники сторін не заперечували вказаний факт.

У листі Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік , норма тривалості робочого часу при 40-ка годинному робочому тижні визначена у березні 168, квітні 167, травні 151, червні 160, липні 184, серпні 160, вересні 176.

У лютому 2020р. кількість робочих годин вимушеного прогулу становить 11,03годин (160/29*2).

У жовтні 2020р. кількість робочих годин ставить 5,39 (167/31*1).

Виходячи з наведеного, розрахункова кількість робочих годин за час вимушеного прогулу з дня звільнення по 01 жовтня 2020р. становить 1182,42 годин (11,03+168+167+151+160+184+160+176+5,39).

Таким чином, сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 82485,62грн (1182,42*69,76).

При цьому суд вважає, що вказана сума підлягає стягненню із Слобожанської митниці Держмитслужби, оскільки згідно Повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України, 02.01.2020 було закрито всі рахунки Сумської митниці ДФС (т.2, а.с.255).

Згідно з нормами абзацу другого частини 10 статі 51 Бюджетного кодексу України у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступному бюджетному періоді до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Крім того, згідно ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11719грн. 68коп.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

З аналізу ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до складу витрат включаються лише сплачені (або підлягають сплаті (пп.1 ч.3 ст. 134) стороною або її представником витрати, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, за вказаними вище приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката та розмір суми, що підлягає сплаті, повинно бути відображено умовами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, які були досліджені в судовому засіданні, на підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано копію договору №3-2020 про надання правової допомоги, укладеного 20.03.2020 між адвокатським бюро Анна Кубанова і партнери в особі керуючого Кубанової Анни Михайлівни та ОСОБА_1 (т.1, а.с.211), ордер серії СМ №13-2020, виданого адвокату Кубановій Анні Михайлівні на надання правової допомоги (т.1, а.с.19), копію квитанції від 24.03.2020 (т.1, а.с.75), копією акту-рахунку №1 до договору від 20.03.2020 (т.1, а.с.76).

Так, згідно з умовами п.1.1 укладеного договору від 20.03.2020 (т.1,а.с.211), передбачено, що Бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо подачі позовної заяви до суду про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, та ведення справи в суді. Безпосереднє представництво інтересів клієнта здійснює адвокат Кубанова Анна Михайлівна (п.2.2 договору)

Згідно п. 3.1. розмір гонорару, який клієнт сплачує за надану в межах цього договору правову допомогу складає 5000грн.

Відповідно до акту-рахунку (т.1, 76) гонорар у розмірі 5000грн. був сплачений за подачу позову та ведення справи у суді. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що вартість робіт у розмірі 5000грн. була оцінена за такі надані послуги як складання позову, участь у судових засіданнях та складання адвокатських запитів.

Сплата коштів позивачем у розмірі 5000,00грн. за надані послуги адвокатському бюро Анна Кубанова і партнери підтверджується копією квитанції від 24.03.2020 (т.1, а.с.75).

Здійснивши аналіз наданих представником позивача доказів при вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд вважає обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу та про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи саме представником позивача Кубановою Анною Михайлівною складався та подавався позов. Крім того, адвокат брала участь у судових засіданнях 01.06.2020 (т.1, а.с.93-94), 27.08.2020 (т.1, а.с.218-220), 08.09.2020 (т.1, а.с.243-244), 01.10.2020, загальною тривалістю 2 години 53 хвилини. Крім того, саме адвокатом Кубановою Анною Михайлівною були зроблені запити до Слобожанської митниці для надання додаткових доказів у справі (т.1, а.с.81,212).

Суд бере до уваги, що позивач документально підтвердив сплату 5000,00грн. на виконання договору про надання правової допомоги від 20.03.2020. Тобто, цей гонорар був фактичним.

Відтак, на переконання суду, розмір понесених позивачем витрат в сумі 5000,00грн. повністю підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами, такий розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, а тому заява представника позивача (т.1, а.с.73-74) підлягає задоволенню.

Посилання представника відповідача-2 на неспівмірність, суд не бере до уваги, оскільки, жодних обґрунтованих доводів щодо неспівмірності представником відповідача-2 не наведено. Представник відповідача-2 відмічає, що адвокатом не надано детального опису виконаних робіт, однак, суд відмічає, що відповідно до ч.3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Умовами договору, як вже зазначено вище, обумовлено фіксований розмір гонорару 5000грн. саме за надання послуг зі складання позову та ведення справи в суді. Опис послуг, які адвокат надав, або підготовлені до виконання, згідно п.4.2 умов договору, викладено у акті-розрахунку, наданого до суду(т.1, а.с.76). Даний акт, на переконання суду, відображає опис робіт, за які позивачем сплачено 5000грн. При цьому, як вже зазначалось вище, на виконання умов укладеного договору, саме представником позивача Кубановою Анною Михайлівною складена позовна заява, адвокат брала участь у судових засіданнях, та саме нею були зроблені запити до Слобожанської митниці для надання додаткових доказів у справі. Відтак, суд визнає, що надані послуги були доцільними та фактичними.

Таким чином, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності даної справи та обсягу наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд вважає необхідним заяву представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000грн. задовольнити та відшкодувати дану суму на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сумської митниці ДФС (40020, м.Суми, вул.Юрія Вєтрова, буд.24, код ЄДРПОУ 39420037), Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м.Харків, вул.Короленка, буд.16Б, код ЄДРПОУ 43332958), третя особа - первинна профспілкова організація працівників Сумської митниці (40020, м.Суми,вул.Юрія Вєтрова, буд.24, код ЄДРПОУ 33813498) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС №94-о від 26.02.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС.

Стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м.Харків, вул.Короленка, буд.16Б, код ЄДРПОУ 43332958) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82485 (вісімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн. 62коп.

Стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м.Харків, вул.Короленка, буд.16Б, код ЄДРПОУ 43332958) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00коп.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11 719 (одинадцять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн. 68коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12.10.2020.

Суддя І.Г. Шевченко