Постанова

від 08.02.2021 по справі 480/2011/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 р.Справа № 480/2011/20

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 року (ухвалену суддею Шевченко І.Г., повний текст якого складено 12.10.2020 р.)

по справі № 480/2011/20

за позовом ОСОБА_1

до Сумської митниці ДФС , Слобожанської митниці Держмитслужби, третя особа Первинна профспілкова організація працівників Сумської митниці,

про визнання протиправним та скасування наказу,поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумської митниці ДФС та Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС від 26.02.2020 № 94-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу чергових або іншій рівнозначній посаді в Слобожанській митниці Держмитслужби як правонаступника Сумської митниці ДФС; стягнути з Сумської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Сумської митниці ДФС №94-о від 26.02.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС; стягнуто з Слобожанської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82485 (вісімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн. 62 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем - Слобожанською митницею Держмитслужби, подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність норм матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.

На думку апелянта, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення полягає у неправильному тлумаченні судом при винесенні оскаржуваного судового рішення положень закону, а саме, ст. ст. 5, 87 Закону України "Про державну службу", ст. 49-2 Кодексу законів про працю.

Порушення норм процесуального права, на думку апелянта, полягає у ненаданні судом першої інстанції належної правової оцінки доказам по справі, обставинам та матеріалам справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та вказує на порушення під час ухвалення судом рішення норм процесуального права, а саме ст. ст. 2, 9, 90, ч.3 ст. 242, ч. 4 ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні відносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 працював у Сумській митниці ДФС та з 30.01.1996 працював в органах Сумської митниці, з 11.09.2016 працював на посаді старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС, безперервна вислуга у митних органах складає 24 роки, має звання радника податкової та митної справи 3 рангу, державний службовець категорії "В".

20.12.2019 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення 21.02.2020 у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України.

Наказом відповідача №94-о від 26.02.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Не погоджуючись із вищевказаним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнятий не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, за відсутності необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення якого він спрямований.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 та ч. 6 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 - 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, ст. 87 Закону України "Про державну службу", зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Поряд з цим, процедура вивільнення державних службовців у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури нормами Закону України "Про державну службу" (в редакції, яка діяла на час попередження позивача про наступне звільнення) не передбачена, у зв`язку з чим в цій частині на державних службовців поширюється дія норм законодавства про працю.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з цим, у ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю передбачено, що звільнення з підстав, визначених ц пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно із ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ч. 2 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно із ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 21 Закону України "Про державну службу", вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим законом.

Частиною 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені в ст. 41 Закону України "Про державну службу", зокрема, відповідно до вимог ч. 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Згідно із п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (далі - Постанова № 858), утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби.

Відповідно до пункту 2 Постанови №858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

Судовим розглядом встановлено, що 06.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови № 858.

До звільнення позивач працював на посаді старшого державного інспектора відділу чергових Сумської митниці ДФС.

Згідно із інформацією, наданою Слобожанською митницею, станом на 20.12.2020 в Слобожанській митниці Держмитслужби наявні 108 вакантних посад, станом на 28.02.2020 - 75 вакантних посад.

Зокрема, згідно штатних розписів Слобожанської митниці Держмитслужби (штатний розпис на 2019 рік, затверджений 29.11.2019, штатний розпис на 01.01.2020, затверджений 11.02.2020, штатний розпис з 13.02.2020, затверджений 14.05.2020) в 2020 року, до її складу входять:- Митний пост "Суми", в якому передбачено 7 одиниць штатних посад старшого державного інспектора; - Митний пост "Юнаківка", в якому передбачено 6 одиниць штатних посад старшого державного інспектора та 3 одиниці штатних посад державного інспектора; - Митний пост "Білопілля", в якому передбачено 4 одиниці штатних посад старшого державного інспектора та 5 одиниць штатних посад державного інспектора;- Відділ митного оформлення "Велика Писарівка", в якому передбачено 6 одиниць штатних посад старшого державного інспектора та 4 одиниці штатних посад державного інспектора; - Відділ митного оформлення "Краснопілля", в якому передбачено 2 одиниці штатних посад старшого державного інспектора та 2 одиниці штатних посад державного інспектора.

Крім того, станом на 2019 рік (на день попередження) в Слобожанській митниці Держмитслужби були вакантні 4 посади старшого державного інспектора, зокрема, у Митному посту "Суми" та 1 посада державного інспектора у Відділі митного оформлення "Краснопілля", та станом на 2020р рік (на день звільнення) були вакантні 3 посади старшого державного інспектора у Митному посту "Суми".

Судовим розглядом встановлено, що позивача попереджено про наступне вивільнення 20.12.2019, проте, в порушення зазначених вище норм Кодексу законів про працю України ні під час попередження, ні протягом часу до прийняття наказу про звільнення позивача, йому не пропонувалися будь-які посади.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Сумська митниця ДФС, в порушення вимог Кодексу законів про працю України, не виконала свого обов`язку та не запропонувала позивачу інші посади, що відповідають його рівню освіти і кваліфікації.

Ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів щодо відсутності можливості працевлаштування позивача.

Доводи апелянта, що, відповідно до вимог ст. 87 Закону України "Про державну службу", при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не його обов`язком, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з наступних підстав.

Законом України № 440-IX від 14.01.2020 "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" , який набрав чинності 13.02.2020, у статті 87 Закону України "Про державну службу" частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

Тобто, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 20.12.2019 р. на день попередження позивача про наступне вивільнення, змін до ст. 87 Закону України "Про державну службу" не існувало, то застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України щодо наявності у роботодавця обов`язку пропонувати інші посади працівнику одночасно з попередженням про звільнення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Сумською митницею ДФС не доведено правомірності прийнятого нею наказу про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 26.02.2020 № 94-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлення позивача на посаді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із абз. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).

Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Важливою ознакою, яка підтверджує опосередковано те, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, є те, що вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (у тому числі, за високі досягнення в праці (високу майстерність), умови праці, вислугу років та винагорода за підсумками річної роботи тощо), премії (включаються в заробіток того місяця, на який вони дають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату), індексація. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до пп. б пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер.

Згідно із довідки про розмір середньої заробітної плати позивача за грудень 2019 рік та січень 2020 рік, відповідно до якої у грудні 2019 року позивачу нараховано заробітної плати - 13256,05 грн. та щомісячної премії - 2298,39 грн., у лютому 2020 року - 9141,33 грн. заробітної плати.

Судовим розглядом встановлено, що позивач працював змінами по 24 години за графіком, оплату отримував за фактично відпрацьовані години, отже розрахунок часу вимушеного прогулу позивача повинен здійснюватися виходячи із кількості робочих годин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного суду від 24 квітня 2020 року по справі №815/5976/14, адміністративне провадження №К/9901/40910/18.

Згідно із довідкою про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 , середньогодинна заробітна плата позивача складає 69,76 грн.

У листі Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік", норма тривалості робочого часу при 40-ка годинному робочому тижні визначена у березні 168, квітні 167, травні 151, червні 160, липні 184, серпні 160, вересні 176.

У лютому 2020 року кількість робочих годин вимушеного прогулу становить 11,03 годин (160/29*2).

У жовтні 2020 року кількість робочих годин ставить 5,39 (167/31*1).

Виходячи з наведеного, розрахункова кількість робочих годин за час вимушеного прогулу з дня звільнення по 01.10.2020 становить 1182,42 годин (11,03+168+167+151+160+184+160+176+5,39).

Таким чином, сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 82485,62 грн (1182,42*69,76).

При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи Повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України, яке міститься в матеріалах справи про закриття всіх рахунків Сумської митниці ДФС від 02.01.2020 та враховуючи положення абз. 2 ч. 10 ст. 51 Бюджетного кодексу України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана сума підлягає стягненню із Слобожанської митниці Держмитслужби.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано копію договору №3-2020 про надання правової допомоги, укладеного 20.03.2020 між адвокатським бюро "Анна Кубанова і партнери" в особі керуючого Кубанової А. М. та Стрельченком М.В., ордер серії СМ №13-2020, виданого адвокату ОСОБА_2 на надання правової допомоги, копію квитанції від 24.03.2020, копією акту-рахунку №1 до договору від 20.03.2020. Згідно з умовами п.1.1 укладеного договору від 20.03.2020, передбачено, що Бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо подачі позовної заяви до суду про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, та ведення справи в суді. Безпосереднє представництво інтересів клієнта здійснює адвокат Кубанова А.М. Згідно п. 3.1. розмір гонорару, який клієнт сплачує за надану в межах цього договору правову допомогу складає 5000 грн. Відповідно до акту-рахунку гонорар у розмірі 5000 грн. сплачений за подачу позову та ведення справи у суді. Сплата коштів позивачем у розмірі 5000 грн. за надані послуги адвокатському бюро "Анна Кубанова і партнери" підтверджується копією квитанції від 24.03.2020.

Як вбачається з матеріалів справи саме представником позивача Кубановою А.М. складався та подавався позов. Крім того, адвокат брала участь у судових засіданнях суду першої інстанції 01.06.2020, 27.08.2020, 08.09.2020, 01.10.2020, загальною тривалістю 2 години 53 хвилини. Крім того, саме адвокатом Кубановою А. М. зроблені запити до Слобожанської митниці для надання додаткових доказів у справі.

Таким чином, розмір понесених позивачем витрат в сумі 5000,00 грн. повністю підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами, такий розмір, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 року по справі № 480/2011/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 15.02.2021 року