Рішення

від 12.10.2020 по справі 540/1085/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1085/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 14.02.2019 № Ф-6404-51-У про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою від 30.04.2020 відкрите спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк надати до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 09.06.2020 провадження в адміністративній справі зупинене до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 260/81/19.

Ухвалою від 05.10.2020 провадження у справі поновлене.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що, на думку позивача, обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску перебуває у прямій залежності від наявності реєстрації такої фізичної особи у Єдиному державному реєстрі відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Проте, Єдиний державний реєстр не містить жодних відомостей щодо реєстрації ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) фізичною особою-підприємцем, а тому позивач не має обов`язку сплачувати єдиний внесок. Крім того, з 10.05.2018 по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з Державним навчально-науковим закладом післядипломної освіти "Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ", тобто роботодавцем при нарахуванні заробітної плати сплачується єдиний соціальний внесок за позивача. Позивач також наголошує, що при винесенні оскаржуваної вимоги відповідач порушив строки, визначені Інструкцією № 449. Вважає, що оскаржуваною вимогою відповідач порушує право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилаючись на викладене, просить задовольнити позовні вимоги повністю.

19.05.2020 відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що відповідно до АІС "Податковий блок" позивач з 06.03.2003 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець. Відсутність в Єдиному державному реєстрі відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , який набув такого статусу до початку його функціонування та формування, не свідчить про припинення здійснення підприємницької діяльності, оскільки таке припинення здійснюється виключно за процедурою, встановленою Законом № 755-IV. Вважає, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464, а підстави для звільнення від сплати єдиного соціального внеску, визначені Законом № 2464, відсутні. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача станом на 31.01.2019 становить 18276,72 грн. На підставі вказаних даних відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 № Ф-6404-51, до якої увійшли нарахування з єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., за 4 квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн. Вимога направлена на адресу позивача з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було повернуто без вручення. Вказує, що фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Просить відмовити у задоволенні позову.

27.05.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 КАС України, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

26.02.1999 Скадовською районною державною адміністрацією Херсонської області здійснено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 , про що видано свідоцтво.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.04.2020 № 1006546092 станом на 13.04.2020 відомості щодо ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) як фізичної особи-підприємця відсутні.

14.02.2019 ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6404-51-У, якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18276,72 грн.

Вважаючи вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI).

За змістом ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці (крім тих, що перебувають на спрощеній системі оподаткування), зареєстровані у встановленому законом порядку.

При цьому, лише з 01.01.2017 р. (з прийняттям Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ) запроваджено саме обов`язок фізичних осіб-підприємців сплати єдиного внеску незалежно від отримання доходу.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 р. № 755-IV, який набрав чинності з 01.07.2004 р. (в редакції, чинній станом на 31.03.2005 р., надалі - Закон № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

За визначенням ч. 1 ст. 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону № 755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно з ч.1 ст.46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 ст. 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не лише факт припинення статусу підприємця, але й факт його набуття.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняв жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавав.

Протилежного відповідачем не доведено.

Згідно з п.2 Прикінцевих положень Закону № 755-IV державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Як зазначено вище, позивач не звертався до державного реєстратора з жодними заявами, а тому має свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, що видане 26.02.1999, тоді як свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як це передбачено Законом № 755-IV, не отримував.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01.07.2010 № 2390-VI (надалі - Закон № 2390-VI), процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 2390).

Закон № 2390-VI набув чинності 03.03.2011, а тому з 03.03.2012 свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане позивачу до 2002 року, є недійсним в силу вимог закону.

Враховуючи встановлений в силу закону факт недійсності виданого позивачу свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, відсутність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, станом на 01.01.2017 (дата початку періоду, за який позивачу нараховано єдиний внесок) та на час винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу у зв`язку з обліком ОСОБА_1 у статусі фізичної особи-підприємця, за відсутності доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем, суд зазначає, що у відповідача відсутні законодавчі підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 4 квартал 2018 року, оскільки позивач у цей період не пройшов передбаченої чинним законодавством процедури реєстрації у статусі фізичної особи-підприємця.

Відтак, ОСОБА_1 не належить до кола платників ЄСВ у розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, яка є обов`язковою для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

До того ж відповідач не врахував тих обставин, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

З травня 2018 року по теперішні час єдиний внесок за позивача сплачував його роботодавець, Державний навчально-науковий заклад післядипломної освіти "Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ", що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за Формою ОК-5.

Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу. Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку). Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у цій справі позивач підприємницьку діяльність у спірний період не здійснював.

Суд відмічає, що Верховний Суд у своїй постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

За інакших умов, тобто за умови сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, це призведе до подвійної його сплати (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд зауважує, що висновки щодо несплати єдиного внеску ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням у трудових відносинах стосується лише періоду з травня 2018 року.

Щодо строків винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд зважає на таке.

Згідно п.1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, за оскаржуваною вимогою контролюючим органом нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок за 2017 рік та 2018 рік, проте саму вимогу сформовано лише 14.02.2019.

Таким чином, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження надсилання позивачу вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску за 2017 рік, за І квартал 2018 року, за ІІ квартал 2018 року, за ІІІ квартал 2018 року, за ІV квартал 2018 року.

У зв`язку з тим, що контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано достатніх та належних доказів на обґрунтування своїх доводів щодо правомірності оскаржуваної вимоги.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно сформував вимогу від 14.02.2019 № Ф-6404-51 "У" про сплату боргу (недоїмки) на суму 18276,72 грн., а тому суд скасовує дану вимогу.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що за результатами розгляду справи суд повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , то з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу, суд відмічає наступне.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що ним понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження вказаних витрат позивач надав копію договору від 13.04.2020 №1/15 про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом ОСОБА_2 ; додаткову угоду від 13.04.2020 № 1 (консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Херсонській області - 1500 грн., кількість витраченого часу - 1,5 год., термін виконання - до 17.04.2020; написання, оформлення та подання до Херсонського окружного адміністративного суду позовної заяви- 2000 грн., кількість витраченого часу - 2 год., термін виконання - до 25.04.2020; підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив, подання до суду - 1500 грн., кількість витраченого часу - 1,5 год., термін виконання - за датою, визначеною в ухвалі суду), довідку про відкриття рахунку адвокатом ОСОБА_2 від 29.08.2019, меморіальний ордер від 13.04.2020 № @2PL457814 на суму 5000 грн., платіжне доручення від 13.04.2020 № Р24А753373687А42401 на суму 5003 грн.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, по`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою… Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Дослідивши надані позивачемдокази, суд вважає, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. є обґрунтованою, співмірною та пропорційною із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, якістю складених процесуальних документів, а також значенням справи для сторін.

Таким чином, суд задовольняє заяву ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) від 14.02.2019 № Ф-6404-51-У про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 111060000