Рішення

від 06.10.2020 по справі 426/7409/20

СВАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 426/7409/20

РІШЕННЯ

іменем України

06 жовтня 2020 року , м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Чернишової О.С.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Гашинського М.А.,

представника відповідача - Прийма Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області про поновлення на роботі, -

встановив:

До Сватівського районного суду Луганської області звернувся позивач ОСОБА_1 із позовом про поновлення на роботі, який обґрунтовує наступним.

З 02 серпня 1982 року по 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем на підставі безстрокового трудового договору.

17 серпня 2020 року позивач подав відповідачу заяву про його звільнення за власним бажанням з 17 серпня 2020 року, скориставшись правом розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк попередивши про це відповідача письмово за два тижні, та не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку, не вказав дати звільнення до закінчення двотижневого строку.

Відповідач, в особі керівника КНП СВАТІВСЬКА БПЛ запропонувала позивачу дописати в заяві: за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію та в порушення вимог ч. 1 ст. 38 КЗпП України 17 серпня 2020 року видала наказ № 128-ос про звільнення ОСОБА_1 , завідувача, лікаря-хірурга (1.5 ставки), 17.08.2020 року за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України. Оскільки ОСОБА_1 17.08.2020 року знаходився у додатковому дні відпочинку із збереженням середньої заробітної плати, повний розрахунок та трудову книжку він отримав 19 серпня 2020 року.

Вважає, що звільнення у вказаному вище порядку здійснене без законної підстави з порушенням вимог ст. 38 КЗпП України.

Так відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про його звільнення за власним бажанням з 17 серпня 2020 року (а не 17.08.2020 року), тобто двотижневий строк попередження про звільнення рахується з 17 серпня 2020 року і відповідно до ч. 4 ст. 241-1 КЗпП України закінчується у відповідний день тижня тобто 30 серпня 2020 року. Позивач у заяві не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку, не вказавши дати звільнення до закінчення двотижневого строку. Тобто реальне волевиявлення ОСОБА_1 було спрямоване на можливість скористатись правом відкликання вказаної заяви при зміні обставин трудових правовідносин, які склались на момент подання заяви.

Щодо звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу у зв`язку з виходом на пенсію, то відповідно до довідки Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та копії посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на пенсії з 10.09.2019 року. Тому звільнення за власним бажанням з цих підстав мало місце 09.09.2019 року у зв`язку з досягненням позивачем пенсійного віку і не бажанням продовжувати трудові відносини. Наступне його звільнення як пенсіонера, який працює, за власним бажанням не може вважатися виходом на пенсію та відповідно поважною причиною.

Просить суд поновити його на роботі завідувача, лікаря - хірурга (1,5 ставки) Комунального некомерційного підприємства Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області (код ЄДРПОУ 42974427).

Від представника відповідача - адвоката Прийми Р.С. до суду надійшли заперечення проти позову (а.с.30-33), в яких вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими в зв`язку з наступним.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву відповідачу про його звільнення та в заяві зазначив бажання звільнитися з 17.08.2020 року у зв`язку з виходом на пенсію.

Аналізуючи заяву від 17.08.2020 позивача, викладену на ім`я директора КНП Сватівська БПЛ Риженкової О.А. з проханням звільнити позивача з дати написання та подання заяви, у зв`язку з виходом на пенсію, бажання було зумовлене неможливістю продовжувати роботу у зв`язку з виходом на пенсію, тобто позивач напевне мав на увазі те, що являючись працюючим пенсіонером виявив бажання звільнитися з роботи та вийти на пенсію, але в заяві точно зазначив дату з якої бажав звільнення та вказав зумовлену неможливість продовжувати роботу, зазначена в заяві вихід на пенсію для розірвання трудового договору у строк, про який він просив, тобто з 17.09.2020, а не як зазначає представник позивача.

Крім того, відкликання позивачем заяви при зміні обставин трудових правовідносин, які склались на момент подання заяви, але ж які саме обставини змінились і чому він мав на увазі відкликати свою заяву представником позивача не пояснюється та не надаються докази написання відкликання такої заяви, а також немає взагалі жодного пояснення причини написання такої заяви про звільнення, якщо не вихід на пенсію.

Тобто, позивач власноруч написав відповідачеві заяву, в якій просив звільнити його з 17.08.2020 та власноруч вказав причину, вихід на пенсію. Заяву узгодив та завізував керівник.

У відповідності до витягу з наказу № 128-ос від 17.08.2020 позивачеві на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки - за 32 календарних дні за основним місцем роботи та за 22 календарних дні за сумісництвом, про що було повідомлено позивача.

Щодо знаходження позивача 17.08.200 у додатковому дні відпочинку із збереженням середньої заробітної плати, то це зумовлено тим, що і написання заяви про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію позивача, метою уникнення відповідальності звільнення з посади за п. 7 ст. 40 КЗпП України - поява на роботі у нетверезому стані, так як 15.08.2020 року передували події знаходження позивача у нетверезому стані на робочому місці, про що свідчить рапорт заступника директора з медичної частини, направлення на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння позивача, графік чергування працівників хірургічного відділення та протокол № 85 медичного огляду для встановлення факту вживання психотропної речовини та стану сп`яніння датовані 15.08.2020 року, що додаються до відзиву та позивачем не оскаржувались.

У ст.. 38 КЗпП України, яка регулює порядок звільнення з ініціативи працівника, відсутня заборона на звільнення працівника у період його перебування в дні відпустки.

Вважає, що звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України здійснено обґрунтовано та з дотриманням вимог діючого законодавства, в зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач відповідь на відзив не подав.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві та пояснив, що заяву на звільнення він писав 15 серпня 2020 року, а 17 серпня 2020 року її підписала адміністрація лікарні. В своїй заяві він писав за власним бажанням, оскільки в нього спрацювали емоції, бо в цьому році буде як 40 років від працює хірургом, а пішли розходження з керівництвом лікарні. Того дня, 15 серпня 2020 року на приймальний покій звернулась матір з дитиною, у дитини було пошкоджено око, був опік, він не є окулістом, тому направив дитину до Лисичанського опікового центру. Адміністрація лікарні його зобов`язувала оформити до стаціонару цю дитину, а він відмовився, оскільки не є спеціалістом в даній області і це дитина і їй потрібна була допомога. Тоді адміністрація його запитала, про те, що у нього запах алкоголю, він повідомив, що після того, як прийшов додому з лікарні після він вдома випив пива, а потім його викликали з дому на приймальний покій. Робочий час у нього був до 17.00 год., а додому він пішов хвилин на 40 раніше. Його змусили оглянути дитину, він її оглянув та надав відповідні рекомендації. Після того, як він повідомив, що вживав вдома пиво, він наполіг, щоб йому зробили освідчення. Він здав кров та сечу на аналіз. В зв`язку з тим, що по суботах у хірургії працює лише 2 лікаря хірурга, у них є усне розпорядження, що можна піти додому трохи раніше. Заяву на звільнення він писав власноручно, зазначав, що просить звільнити з 17 серпня 2020 року, дату, якою писав заяву - не пам`ятає. Той період роботи був дуже напруженим, у нього були через день чергування. Після написання заяви у нього було ще два тижні до щорічної відпустки, він хотів ще у період відпустки подумати. Дописати фразу в зв`язку з виходом на пенсію йому сказала ОСОБА_2 - начальник відділу кадрів. Розрахунок з ним був проведений 19 серпня 2020 року. 18 серпня 2020 року він їздив до Головного хірурга з виробничих питань. Із наказом про звільнення його ознайомили 19 серпня 2020 року. Із результатами аналізів крові та сечі та протоколом медичного огляду на стан сп`яніння він не ознайомлювався, результати йому не повідомляли. 15 серпня 2020 року повинен був чергувати лікар ОСОБА_3 з 19.00 год. по 08.00 год. 16 серпня 2020 року, а з 17.00 до 19.00 год чергового лікаря не було, тому викликали його.

Представник позивача адвокат Гашинський М.А. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити, пояснивши, що підставою звернення до суду із даним позовом послугувало незаконне звільнення за безстроковим трудовим договором. Фактичним приводом звільнення ОСОБА_1 стала конфліктна ситуація, яка виникла між адміністрацією лікарні та ОСОБА_1 . Така ситуація виникла, коли змінилася адміністрація лікарні, коли ОСОБА_1 відстоював права своїх працівників. Заяву на звільнення ОСОБА_1 писав на емоціях із-за конфлікту. 15 серпня 2020 року ОСОБА_1 , відпрацювавши час, який йому належить, пішов додому. Коли перебував вдома, його в телефонному режимі викликали на приймальний покій, оскільки до лікарні потрапив хворий. ОСОБА_1 , прийшовши до лікарні, оглянув хворого, вирішив, що це не його профільний хворий та направив хворого до іншої лікарні. В зв`язку з чим його викликали до адміністрації лікарні, де і відбувся конфлікт. Тому ОСОБА_1 , на емоціях написав заяву про звільнення, в якій просив звільнити його з 17 серпня 2020 року. 17 серпня 2020 року його викликали знову до адміністрації лікарні та попросили дописати фразу у зв`язку з виходом на пенсію . Очевидно, що ця заява була написана не в один день та не в один час. Звертає увагу, що ОСОБА_1 писав заяву про звільнення З 17 серпня 2020 року, а у відповідності до ст..ст.36, 38 КЗпП України, волевиявлення повинно бути точне та конкретне, тобто мало би бути не з дати, а конкретна дата із зазначенням без застосування 14 днів відпрацювання . В подальшому, 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомив адміністрацію, що буде відсутній на робочому місці, оскільки їде у справах лікарні до обласного медичного закладу. Тобто фактично адміністрація прийняла факт того, що він ще працює. 19 серпня 2020 року, коли ОСОБА_1 прийшов на роботу, йому повідомили, що він звільнений, видали трудову книжку та розрахунок. Також, 17 серпня 2020, коли ОСОБА_1 емоційно збирав речі, у шухляді свого столу знайшов довідку про донорство, згідно якої він має право на вихідний день, чим він і вирішив скористатись. Тобто адміністрація в особі керівника та заступника, в день звільнення надає вихідний день ОСОБА_1 . Щодо виходу на пенсію, зазначає, що однією з підстав не відпрацьовувати 14 днів - є вихід на пенсію, про що повинна бути відповідна заява. Однак, ОСОБА_1 перебуває на обліку як пенсіонер ще з 09 вересня 2019 року і тоді його не звільняли, тобто є працюючим пенсіонером. Адміністрація це використала, щоб захиститись та звільнити ОСОБА_1 в день написання заяви без відпрацювання 14 днів. Однак ОСОБА_1 не є обізнаним у законодавстві, йому сказали написати - він і написав. Звертає увагу, що відповідно до графіку роботи ОСОБА_1 працював шестиденний робочий тиждень. Відповідно до ст. ст. 51, 53 КЗпП України, робочий день напередодні вихідних та святкових днів скорочується на одну годину, тобто позивач мав працювати до 16.00 год., а відповідно мав право після 16.00 год. бути вдома та вживати пиво. Також зазначає, що до позивача не застосовували дисциплінарне стягнення за перебування у нетверезому стані, не відстороняли та не звільнили за перебування у нетверезому стані на робочому місці.

Представник відповідача адвокат Прийма Р.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву. Пояснив, що позивачем була подана заява про звільнення його з роботи та не зазначено було, що позивач ще хоче подумати. Була встановлена причина: в зв`язку з виходом на пенсію , а законодавець чітко не визначає, чи потрібно чи ні перебувати на пенсії. Позивач в дійсності мав на увазі звільнитися одним днем. Заява була зумовлена тим, що на той час його звільнять за перебування на робочому місці у нетверезому стані. В зв`язку зі ст. 38 КЗпП сторона відповідача мала всі підстави винести наказ про звільнення. Після звільнення був проведений розрахунок із позивачем. Стосовно відсутності позивача 18 серпня 2020 року на робочому місці зазначив, що оскільки позивача звільнили 17 серпня 2020 року, то 18 серпня 2020 року дійсно він був відсутній на робочому місці.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з серпня 1983 року по 17 серпня 2020 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.9-10).

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву, згідно якої просив звільнити його із займаної посади з 17.08.2020 року за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію, копія якої надана в матеріали справи (а.с.7).

Наказом № 128-ос від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію (а.с.8).

Також, наказом від 17 серпня 2020 року № 104-в ОСОБА_1 на 17 серпня 2020 року надано додатковий день відпочинку зі збереженням середнього заробітку за здачі донорської крові 03 червня 2020 року (а.с.11-13).

Як пояснив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , він не мав наміру та бажання, щоб його звільнили саме 17 серпня 2020 року та розраховував на те, що у нього буде ще два тижні на прийняття остаточного рішення про можливе звільнення.

Відповідно до правової позиції, висловленій у Постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у цивільній справі № 279/3334/17-ц, Верховний Суд зазначив, що сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.

Позивач ОСОБА_1 та його представник Гашинський М.А. в судовому засіданні пояснили, що в дійсності заява про звільнення була написана 15 серпня 2020 року після емоційного конфлікту з адміністрацією лікарні, в якій позивач просив лише звільнити із займаної посади з 17 серпня 2020 року, не зазначаючи причин такого звільнення та конкретної дати звільнення. А вже 17 серпня 2020 року на прохання начальника відділу кадрів він дописав фразу за власним бажанням в зв`язку виходом на пенсію .

Однак, відповідно до довідки Білокуракінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області ОСОБА_1 вже перебуває на обліку у Білокуракінському об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з 10 вересня 2019 року як одержувач пенсії за віком. Даний факт підтверджується також копією пенсійного посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.14,15).

В судовому засіданні встановлено, що реальне волевиявлення ОСОБА_1 було спрямоване на можливість скористатись правом відкликання вказаної заяви при зміні обставин трудових правовідносин, які склались на момент подання заяви.

У ситуаціях, де має місце оскарження наказу про звільнення працівника за власним бажанням, юридичним фактом, що має значення, є наявність волевиявлення самого працівника. Така ж позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 1340/6082/18, від 25.03.2020 у справі № 295/14595/17.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем суду доведено, що мало місце порушення його законних прав та в зв`язку з викладеним, суд вважає, що звільнення позивача з займаної посаді саме 17 серпня 2020 року є незаконним, позивач підлягає поновленню на роботі та відповідно наказ про його звільнення підлягає скасуванню.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Згідно з довідкою про доходи від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату у червні 2020 року в розмірі 27037,99 грн, у липні 2020 року - 27054,96 грн.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1020,50 грн, а кількість робочих днів з дати звільнення по день ухвалення судового рішення апеляційного суду - 43, відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу - 43881,50 грн.

Щодо твердження представника відповідача про намір позивача уникнути відповідальності звільнення з посади за п. 7 ст. 40 КЗпП України, а саме за появу на роботі у нетверезому стані, суд приходить до наступного.

В матеріали справи надана копія рапорту заступника директора з медичної частини Шкути О.В. про те, що 15.08.2020 о 16.20 год. ОСОБА_1 знаходився у нетверезому стані на робочому місці (а.с.37), копія направлення на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 (а.с.39), копії результатів аналізів крові та сечі № 24 та № 25 від 15.08.2020 (а.с.40), копія протоколу № 85 медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння від 15 серпня 2020 року, висновок огляду - алкогольне сп`яніння (а.с.41-42).

Однак, предметом позову є не звільнення позивача за перебування у нетверезому стані на робочому місці за п. 7 ст. 40 КЗпП України, а порушення права позивача скористатись своїм правом залишитись на роботі та відізвати свою заяву на звільнення протягом двох тижнів. Тому, вказані докази про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння на робочому місці суд не приймає до уваги. Вказані докази могли бути належними у разі звільнення позивача за п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягненнясередньої заробітної плати за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись 2, 21, 38, 235 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області про поновлення на роботі - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі завідувача, лікаря - хірурга (1,5 ставки) Комунального некомерційного підприємства Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області (код ЄДРПОУ 42974427).

Скасувати Наказ Комунального некомерційного підприємства Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області № 128-ос від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 , завідувача, лікаря - хірурга (1,5 ставки), 17.08.2020 року за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію, ст.. 38 КЗпП України.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2020 року по 06 жовтня 2020 року у сумі 43 881 (сорок три тисячі вісімсот вісімдесят одна) гривня 50 копійок.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонер, РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: Адвокатське бюро Михайла Артуровича Гашинського і Компаньйонів , код ЄДРПОУ 42144576, юридична адреса: 92600, Луганська область, м. Сватове, вул.. Державна, 47/2 в особі адвоката Гашинського Михайла Артуровича.

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Сватівська багатопрофільна лікарня Сватівської районної ради Луганської області, код ЄДРПОУ 42974427, адреса: 92600, Луганська область, м. Сватове, провул. Промисловий, буд. 11.

Представник відповідача: ТОВ Юридична компанія АВЦ Альянс , 93500, Луганська область, смт. Новоайдар, вул.. Центральна, буд. 30, ідентифікаційний код юридичної адреси 42789838 в особі адвоката Прийма Романа Сергійовича.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2020 року.

Суддя Ю.В. Крива