Постанова

від 01.10.2020 по справі 395/744/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2020 року м. Кропивницький

справа № 395/744/19

провадження № 22-ц/4809/836/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вентура ,

третя особа - Новомиргородська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура на заочне рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року у складі судді Забуранного Р.А. і

В С Т А Н О В И В :

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура та просила:

-визнати недійсним додаткову угоду про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер: 2/18/15К, виданий 23.09.2015, видавник ТОВ Вентура ;

-скасувати державну реєстрацію додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер: 2/18/15К, виданий 23.09.2015, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта державним реєстратором Новомирогородської державної адміністрації Кіровоградської області Немировською Людмилою Євгенівною, номер запису № 21201055.

Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вентура укладено договір оренди землі № 35, який було укладено на 10 років, зареєстрованого у Новомиргородському відділі ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.04.2009 за № 04.09.377.00100.

23 вересня 2015 року сторони уклали Додаткову угоду про зміну і доповнення до договору № 35-К, відповідно до якої договір укладено на 10 років.

13.03.2019 позивач дізналася, що існує додаткова угода № 2/18/15К про зміну і доповнення до Договору № 35-К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього договору, яка була зареєстрована 29 червня 2017 року, яку ніби то підписувала ОСОБА_1

ОСОБА_1 не могла підписувати додаткову угоду № 2 до договору оренди, оскільки згідно листа від Головного центру обробки спеціальної інформації Дежавної прикордонної служби України вона в`їхала на територію України 29.05.2015 року і виїхала за межі України 26.06.2015 року.

Отже, на дату підписання оспорюваної додаткової угоди позивач була за межами території України і не могла підписати додаткову угоду до договору оренди землі 23.09.2015 року, тому вона вважає, що її підпис у додатковій угоді підроблений.

Заочним рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано Додаткову угоду № 2/18/15 К про зміну і доповнення Договору № 35- К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього Договору недійсною та скасовано державну реєстрацію додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер 2/18/15К від 23.09.2015 року, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта державним реєстратором Новомиргородської державної адміністрації Кіровоградської області Немировською Людмилою Євгенівною, номер запису № 21201055.

Рішення суду мотивовано тим, що до суду не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на відповідність підпису ОСОБА_1 на Додатковій угоді № 2/18/15К про зміну і доповнення до Договору № 35-К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та додатка № 2 до цього Договору, яка укладена сторонами 23 вересня 2015 року.

У зв`язку з підтвердженням факту перебування позивача на момент підписання спірної додаткової угоди за межами України та підтвердженням в судовому засіданні факту дії паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Новомиргородським РВ УМВС України в Кіровоградській області 04 серпня 2009 року з 04 серпня 2009 року, позивач не могла мати вільного волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі на укладення спірного правочину.

В апеляційній скарзі ТОВ Вентура просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції неправильно встановив обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи на земельну ділянку позивача з кадастровим № 3523883600:02:000:3703, міститься копія паспорту позивача, виданого Новомиргородським РВ УМВС України в Кіровоградській області 12.12.2006.

У ході розгляду справи позивачем було надано до суду копію паспорта, виданого Новомиргородським РВ УМВС України в Кіровоградській області 04.08.2009, який остання отримала після втрати попереднього паспорту на своє ім`я.

В даному випадку законодавство не вимагає обов`язкової згоди та дій участі власника земельної ділянки для подання документів на здійснення реєстрації речового права за договором оренди землі.

Оскільки, правовідносини сторін існували і тривали до укладення оспорюваної угоди, у товариства були в наявності копії документів позивача, в тому числі копія паспорту, наданого нею на момент укладення договору оренди землі.

При заповненні бланку додаткової угоди до договору оренди землі були зазначені відомості паспорту позивачки, які були наявні у товаристві.

Підписуючи додаткову угоду, позивач не повідомила товариство про те, що у неї змінився паспорт.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник відповідача адвокат Головатюк С.А. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача адвокат Іванов С.І. заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Представник Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області в судове засідання апеляційного суду не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки третя особа про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглянути справу без її участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянки площею 5,0600 гектарів, кадастровий номер 3523883600:02:000:3703, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії КР 006098, виданого 07 серпня 2000 року.

01 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вентура укладено договір оренди землі № 35, який укладено на 10 років, зареєстрованого у Новомиргородському відділі ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.04.2009 за № 04.09.377.00100.

На виконання вказаного договору оренди земельної ділянки у відповідності до Акту приймання - передачі земельної ділянки в оренду від 01 серпня 2007 року, додаток № 1 до вказаного договору, ОСОБА_1 передала ТОВ Вентура в оренду належну їй земельну ділянку.

Згідно додатку № 2 до договору сторонами визначено порядок оплати орендної плати за вищевказаним договором оренди земельної ділянки.

Згідно матеріалів реєстраційної справи за № 1169757835238 на земельну ділянку кадастровий номер 3523883600:02:000:3703, 23 вересня 2015 року сторони уклали Додаткову угоду № 2/18/15 К про зміну і доповнення Договору № 35-К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього договору.

29.06.2017 до Реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області Немировською Людмилою Євгенівною було вчинено запис про інше речове право за № 21201055, а саме здійснено державну реєстрацію додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер 2/18/15К, виданий 23.09.2015, видавник ТОВ Вентура .

За умовами даної додаткової угоди термін дії договору становить 10 років та встановлено розмір орендної плати.

13.03.2019 позивач дізналася, що існує додаткова угода № 2/18/15К про зміну і доповнення до договору № 35-К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього договору, яка була зареєстрована 29 червня 2017 року, яку ніби то підписувала ОСОБА_1 .

Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 в`їхала на територію України 29.05.2015 і виїхала за межі України 26.06.2015 року.

Отже, на дату підписання оспорюваної додаткової угоди позивач була за межами території України, тобто не могла перебувати 23 вересня 2015 року в с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області, де як вбачається зі змісту оспорюваної додаткової угоди останню було укладено.

Крім того, як вбачається з матеріалів вищевказаної реєстраційної справи на земельну ділянку позивача з кадастровим № 3523883600:02:000:, в у матеріалах реєстраційної справи міститься копія паспорту позивача серії ЕВ № 149339, виданого Новомиргородським РВ УМВС України в Кіровоградській області 12 грудня 2006 року.

Разом з тим, позивачем у ході судового розгляду у справі було надано до суду копію паспорта на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Новомиргородським РВ УМВС України в Кіровоградській області 04 серпня 2009 року, який остання отримала після втрати попереднього паспорту на своє ім`я серії НОМЕР_3 .

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно частини першої статті 15 , частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має у приватній власності земельну ділянку площею 5,0600 гектарів, кадастровий номер 3523883600:02:000:3703, яка розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії КР 006098, виданого 07 серпня 2000 року.

01 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вентура укладено договір оренди земля № 35, який було укладено на 10 років та зареєстрований у Новомиргородському відділі ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.04.2009 за № 04.09.377.00100.

Листом Головного центру обробки спеціальної інформації Дежавної прикордонної служби України ОСОБА_1 в`їхала на територію України 29.05.2015 та виїхала за межі України 26.06.2015.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України , так і у статтях 229-233 ЦК України , йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України ).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6 , 11 , 17 , 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України , висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном.

Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено .

Отже, встановивши, що спірна додаткова угода позивачем не підписувалась, тобто вона не є укладеною, суду належало відмовити в задоволенні позову.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що: реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою площею 1,2056 га, яка розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, реєстрація права оренди ТОВ Міжлісся на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_2 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію), проведеної ДП Центр державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 1,2056 га, яка належить ОСОБА_2 та розташована на території Войнашівської сільської ради барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва .

Отже, встановивши, що позивач ОСОБА_3 не підписувала додаткову угоду № 2/18/15К про зміну і доповнення до договору № 35-К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього договору, тобто додаткова угода є неукладеною, суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною, оскільки неукладена додаткова угода не може бути визнана недійсною.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про скасування державної реєстрації додаткової угоди.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підписувала додаткову угоду № 2/18/15К про зміну і доповнення до договору № 35-К від 01 серпня 2007 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього договору, оскільки на час підписання додаткової угоди вона була за межами території України, та не могла перебувати 23 вересня 2015 року в с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області.

Відповідно до приписів ст. ст. 12 , 13 , 77 , 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подають сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд вважає, що інформація Головного центру обробки спеціальної інформації Дежавної прикордонної служби України, що ОСОБА_1 в`їхала на територію України 29.05.2015 та виїхала за межі України 26.06.2015, а тому не могла перебувати 23 вересня 2015 року в с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області, не є достатнім доказом, що вона не підписувала оспорювану додаткову угоду, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи позивачем не заявлялось.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура задовольнити.

Заочне рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура про визнання недійсною додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди земельної ділянки та скасування її державної реєстрації - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09.10.2020.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді Л. М. Дьомич

О. Л. Карпенко