Рішення

від 01.10.2020 по справі 340/2637/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2637/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ярошук Т.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 (25006, м. Кропивницький, відділення зв`язку №6, абонентська скринька НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

відповідач-1: міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького (25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41)

відповідач-2: виконавчий комітет Міської ради міста Кропивницького (25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, код ЄДРПОУ 04055251)

представник: Бардиш Є.М.

відповідач-3: управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Міської ради міста Кропивницького (25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, код ЄДРПОУ 26321546)

про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького про визнання протиправним та нечинним її рішення.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він як учасник бойових дій має право безкоштовного проїзду в міському автобусі, проте 08.06.2020 року не зміг ним скористатися з огляду на те, що рішенням міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького від 26.03.2020 року №7 відмінено пільговий проїзд у громадському транспорті для всіх пільгових категорій громадян на період дії режиму надзвичайної ситуації. Пізніше позивач дізнався, що пунктом 2 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленим протоколом позачергового засідання від 26.06.2020 року №17, скасовано абзац 5 пункту 1 питання 2 протокольного рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 26.03.2020 року №7, а пунктом 3 питання 2 цього рішення на період дії карантинних заходів відновлено з 1 липня 2020 року з 09.00 год. до 15.00 год. перевезення пільгових категорій громадян громадським транспортом, зокрема на тролейбусних та автобусних маршрутах, які здійснюють перевезення пасажирів у звичайному режимі руху. Позивач стверджує, що комісія не має права на невизначений термін протягом встановленого проміжку часу відміняти пільговий проїзд у громадському транспорті для всіх пільгових категорій громадян, право на який вони мають на підставі норм низки Законів України, а мова йде фактично про щоденне з 15 год. 01 хв. до 08 год. 59 хв. зупинення дії норм цих Законів України на території м. Кропивницького на підставі оскаржуваного рішення. Позивач наголошує, що в Україні не вводився надзвичайний або воєнний стан, який міг би бути умовою обмеження прав і свобод, визначених Конституцією України. Також зазначає, що при прийнятті та оприлюдненні спірного рішення порушено порядок, установлений Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". З цих підстав позивач просить визнати протиправним та нечинним пункт 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом позачергового засідання від 26.06.2020 року №17.

Ухвалою судді від 21.07.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі за цим позовом та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 07.08.2020 року до участі у справі на підставі статті 47 КАС України залучено співвідповідачів - виконавчий комітет Міської ради міста Кропивницького (як виконавчий орган міської ради, яким створена комісія) та управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Міської ради міста Кропивницького (як виконавчий орган міської ради, що є робочим органом комісії).

Від представника відповідача-2 до суду надійшли відзиви на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що спірне рішення прийнято комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького у зв`язку з карантином, встановленим постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020 року, відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" як адміністративний захід, спрямований на запобігання захворюваності населення. Представник відповідача стверджує, що оскаржуване рішення комісії врегулювало питання запровадження спеціальної системи руху громадського транспорту у місті за винятком перевезення персоналу медичних та екстрених служб, підприємств та установ, які забезпечують життєдіяльність населення, при цьому воно не стосується питання пільг, наданих окремим категоріям громадян. Представник відповідача зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням епідемічної ситуації, із забезпеченням балансу приватного та публічного інтересу, спрямоване на недопущення розповсюдження коронавірусної інфекції на території міста Кропивницького. При цьому, як стверджує представник відповідача, оскаржуване рішення безпосередньо не стосується позивача, оскільки за сферою правового регулювання охоплює відносини між органом місцевого самоврядування в особі виконавчого органу та автотранспортними підприємствами, які надають послуги автомобільного перевезення в межах міста Кропивницького. З цих підстав просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-3 відзив на позовну заяву до суду не подав.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020 року установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" №338-р від 25.03.2020 року (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №291 від 22.04.2020 року, №340 від 15.04.2020 року, №343 від 04.05.2020 року, №392 від 20.05.2020 року, №500 від 17.06.2020 року, №641 від 22.07.2020 року, №760 від 26.08.2020 року) з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31.10.2020 року.

На почерговому засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, яке відбулося 26.03.2020 року, розглядалося питання 1 "Про переведення місцевої ланки територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту міста Кропивницького у режим надзвичайної ситуації" та питання 2 "Щодо вжиття додаткових протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації державного рівня на території міста". (а.с. 140 - 147)

Рішенням комісії, оформленим протоколом від 26.03.2020 року №7, зокрема абзацом 5 пункту 1 питання 2 рішення, вирішено забезпечити на період дії режиму надзвичайної ситуації запровадження спеціальної системи руху громадського транспорту у місті, за винятком перевезення персоналу медичних та екстрених служб, підприємств та установ, які забезпечують життєдіяльність населення (відмінити пільговий проїзд громадян у громадському транспорті для всіх пільгових категорій громадян).

Згодом на позачерговому засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, яке відбулося 26.06.2020 року, розглянуто питання 2 "Про внесення змін до протокольного рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 26 березня 2020 року №7". (а.с. 148 - 151)

За наслідками розгляду цього питання вирішено скасувати абзац 5 пункту 1 питання 2 протокольного рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 26 березня 2020 року №7.

Пунктом 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17, на період дії карантинних заходів відновлено з 1 липня 2020 року з 09:00 год. до 15:00 год. перевезення пільгових категорій громадян громадським транспортом, зокрема на тролейбусних та на автобусних маршрутах, які здійснюють перевезення пасажирів у звичайному режимі.

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом, стверджуючи, що спірне рішення є нормативно-правовим актом, який застосовується щодо нього та порушує його права на пільговий проїзд транспортом.

У ході судового розгляду справи суд установив, що спірне рішення стосується обсягу прав осіб пільгових категорій на безкоштовний проїзд у міському пасажирському транспорті загального користування у місті Кропивницькому. Це рішення є обов`язковим для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території міста. Оскільки спірним рішенням урегульовано суспільні правовідносини щодо обслуговування населення міським пасажирським транспортом загального користування, а його дія поширюється на невизначене коло осіб, відтак це рішення є нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 21.11.2000 року. (а.с. 28)

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги: зокрема безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Відтак суд дійшов до висновку, що на позивача, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, щодо безоплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту, поширюється дія оскаржуваного пункту 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17, яким на період дії карантинних заходів відновлено з 01.07.2020 року з 09:00 год. до 15:00 год. перевезення пільгових категорій громадян громадським транспортом, зокрема на тролейбусних та на автобусних маршрутах, які здійснюють перевезення пасажирів у звичайному режимі. Тож в силу приписів частини 2 статті 264 КАС України позивач має право оскаржити вказаний нормативно - правовий акт до суду.

Перевіряючи законність оскаржуваного нормативного-правового акту, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про транспорт" передбачено, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про транспорт" державне управління в галузі транспорту має забезпечувати: своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України; захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи; захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; координацію роботи різних видів транспорту; ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту. Державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про транспорт" тарифи на транспортні послуги встановлюються відповідно до законодавства України.

Рівень тарифів на транспорті визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України. Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.

Статтею 21 Закону України "Про транспорт" передбачено, що єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв`язки України.

Відповідно до частини 9 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про автомобільний транспорт" послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту.

Частиною 1 статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Послуги пасажирського автомобільного транспорту регламентовані статтею 35 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно до якої послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.

Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Автобусні маршрути за видами сполучень поділяються на: міські, приміські, міжміські, міжнародні.

Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на: загального користування, спеціальних перевезень, нерегулярних перевезень.

Перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.

Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" ("Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом") пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Розділом VI цих Правил передбачені права і обов`язки учасників транспортного процесу. Так, відповідно до пунктів 145, 148, 158, 160 Правил перевізник зобов`язаний зокрема здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Водій автобуса має право не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.

Пасажир автобуса зобов`язаний мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу, а за наявності права на пільги щодо оплати проїзду - посвідчення встановленого зразка або безоплатний квиток (для міжміських перевезень).

Пасажирам автобуса забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про міський електричний транспорт", міський електричний транспорт - складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.

Порядок надання транспортних послуг регламентований статтею 4 Закону України "Про міський електричний транспорт", відповідно до якої транспортні послуги надаються з додержанням таких вимог: постійності (надійності) перевезень на маршрутах (лініях), що передбачає запобігання незапланованим перервам руху та відновлення перевезень у разі їх виникнення; врахування пасажиропотоків під час визначення кількості рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), та складання розкладу руху на відповідний час доби; встановлення швидкості руху на маршрутах (лініях) з урахуванням технічних та експлуатаційних характеристик рухомого складу, а також вимог безпеки руху; відповідності технічного стану рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), визначеним законодавством нормативам; безпечності перевезень.

Транспортні послуги надаються на договірних засадах між перевізником та замовником з урахуванням: норм забезпечення обслуговування міським електричним транспортом; показників якості транспортних послуг.

Оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток.

Фінансування перевезення пільгової категорії громадян здійснюється згідно із законодавством.

Перевізник не вправі відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.

Право громадян на пільговий проїзд громадським транспортом передбачено чинним законодавством України, зокрема, Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", а також постановами Кабінету Міністрів України "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" від 17.05.1993 року №354, "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" від 05.04.1994 року №226.

При цьому частиною 3 статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Згідно з частиною 6 статті 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі транспорту регламентовані статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту "а" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: 1) управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; 10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; 10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду; 10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів; 12) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як установлено судом, рішенням чотирнадцятої сесії міської ради міста Кропивницького №2295 від 31.01.2019 року затверджено Програму розвитку міського пасажирського транспорту та зв`язку у м. Кропивницькому на 2018 - 2020 роки (в новій редакції), яка розроблена відповідно до Концепції державної політики в галузі пасажирських перевезень автомобільним транспортом, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про автомобільний транспорт", "Про міський електричний транспорт", інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність пасажирського електро- та автомобільного транспорту і сфери послуг.

Додатком 2 до цієї Програми визначено перелік окремих категорій пасажирів, за проїзд яких в електротранспорті, автобусних маршрутах, що працюють у звичайному режимі руху та до садово-городніх масивів у весняно-осінній період, передбачаються компенсаційні відшкодування:

1. Учасник бойових дій (стаття 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");

2. Особа з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");

3. Особа (ЧАЕС) - категорії 1 (стаття 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

4. Особа (ЧАЕС) - категорії 2 (стаття 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");

5. Діти, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи (стаття 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи");

6. Ветеран військової служби (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

7. Ветеран органів внутрішніх справ (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

8. Ветеран Національної та податкової поліції (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

9. Ветеран державної пожежної охорони (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

10. Ветеран Державної кримінально-виконавчої служби України (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

11. Ветеран служби цивільного захисту (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

12. Ветеран Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист");

13. Військовослужбовці, які стали особами з інвалідністю (стаття 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей");

14. Батьки військовослужбовця, який загинув чи помер або пропав безвісти під час проходження військової служби (ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей");

15. Вдова (вдівець) військовослужбовця, який загинув чи помер або пропав безвісти під час проходження військової служби, її (його) діти (стаття 18 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей");

16. Дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти, її (його) діти (стаття 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей");

17. Реабілітовані (стаття 6 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні");

18. Особи з інвалідністю І групи (ст. 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні");

19. Особи з інвалідністю ІІ групи (стаття 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні");

20. Діти з інвалідністю (стаття 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні");

21. Особи, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю І групи або дитину з інвалідністю) (стаття 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні");

22. Дитина з багатодітної сім`ї (стаття 13 Закону України "Про охорону дитинства");

23. Діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування (п.11 постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 року №226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування");

24. Діти до 6 років у автотранспорті (пп. 7 п.159 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту");

25. Діти до 7 років у електротранспорті (п.5.7 Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09.10.2006 року № 329);

26. Пенсіонери за віком (постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 року №354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування");

27. Пенсіонери за вислугою років, які досягли пенсійного віку відповідно до чинного законодавства;

28. Особи з інвалідністю ІІІ групи.

Судом установлено, що право позивача на пільговий проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту в місті Кропивницькому, гарантоване пунктом 7 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", було обмежене на підставі абзацу 5 пункту 1 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.03.2020 року №7, яким вирішено відмінити пільговий проїзд громадян у громадському транспорті для всіх пільгових категорій громадян.

Згодом на підставі оскаржуваного пункту 3 питання 2 рішення цієї комісії, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17, на період дії карантинних заходів відновлено з 01.07.2020 року з 09:00 год. до 15:00 год. перевезення пільгових категорій громадян громадським транспортом, зокрема на тролейбусних та на автобусних маршрутах, які здійснюють перевезення пасажирів у звичайному режимі.

Цим рішенням фактично встановлено часові рамки, протягом яких відповідні категорії громадян можуть скористатися правом на пільговий (безкоштовний) проїзд міським громадським транспортом, зокрема на тролейбусних та на автобусних маршрутах, які здійснюють перевезення пасажирів у звичайному режимі, у місті Кропивницькому.

У ході розгляду справи представник відповідача-2 пояснив, що вказане рішення комісії, яке готувалося з ініціативи управління розвитку транспорту та зв`язку Міської ради міста Кропивницького, після його прийняття було опубліковано на сайті Міської ради міста Кропивницького та доведено до відому перевізників, які обслуговують міські маршрути м. Кропивницького та здійснюють перевезення пасажирів міським електричним транспортом, а також на автобусних маршрутах загального користування. На підставі цього рішення починаючи з 01.07.2020 року правом на пільговий проїзд відповідні категорії пасажирів користуються щоденно з 09:00 год. до 15:00 год. Представник відповідача наполягав, що такі обмеження щодо встановлення часу пільгового проїзду громадським транспортом зумовлені карантинно-обмежувальними заходами, установленими постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020 року, а також запровадженням режиму надзвичайної ситуації. Наголошував, що це рішення прийняте комісією як протиепідемічний (адміністративний) захід, з метою запобігання поширенню особливо небезпечної інфекційної хвороби, та в межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень розділу II "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина" Конституції України, зокрема: - громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини 1, 2 статті 24); - кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина 1 статті 33); - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (частини 1, 2 статті 43); - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина 1 статті 46).

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, наведеної ним у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12.2004 року №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

- карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб;

- обмежувальні протиепідемічні заходи - медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню;

- протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб:

- забезпечують проведення профілактичних і протиепідемічних заходів на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, а також робіт по ліквідації епідемій та спалахів інфекційних хвороб і вирішують питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення цих заходів і робіт;

- здійснюють комплексні заходи, спрямовані на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб та їх наслідків;

- забезпечують участь у боротьбі з інфекційними хворобами закладів та установ охорони здоров`я усіх форм власності, а також вдосконалення мережі спеціалізованих закладів та установ охорони здоров`я, діяльність яких пов`язана із захистом населення від інфекційних хвороб;

- забезпечують доступність і безоплатність надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров`я;

- забезпечують відповідно до законодавства громадян пільгових категорій лікарськими засобами та виробами медичного призначення для лікування і профілактики інфекційних хвороб;

- вирішують інші питання у межах повноважень, визначених законом.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 6 статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 30 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначені повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах карантину.

Так, на територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:

- залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;

- залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або витрат, пов`язаних з його використанням;

- установлювати особливий режим в`їзду, виїзду на території карантину та окремих адміністративно-територіальних одиниць громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;

- запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;

- установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;

- створювати на в`їздах, виїздах на території карантину та окремих адміністративно-територіальних одиниць, що знаходяться на території карантину, контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.

Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.

Частинами 1, 7 статті 30 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей.

У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об`єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень.

У пункті 24 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України визначено, що надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Відповідно до статті 14 Кодексу цивільного захисту України у разі виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим надзвичайної ситуації.

У разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні або у межах конкретної її території тимчасово вводиться режим надзвичайної ситуації (частина 2 статті 78 Кодексу цивільного захисту України).

Частиною 2 статті 19 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: 4) розроблення та забезпечення реалізації програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки; 8) організація робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на відповідній території міст, селищ та сіл, а також радіаційного, хімічного, біологічного, медичного захисту населення та інженерного захисту територій від наслідків таких ситуацій; 21) створення у містах комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення надзвичайних ситуацій - спеціальних комісій з їх ліквідації (за потреби), забезпечення їх функціонування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №409 затверджено Типове положення про регіональну та місцеву комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій (надалі - Типове положення).

Згідно з пунктом 1, 2 Типового положення комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - комісія) є постійно діючим органом, який утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (далі - регіональна комісія), райдержадміністрацією, виконавчим органом міської ради, районною у місті та селищною радою (далі - місцева комісія) для координації діяльності райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, цим Положенням, а місцева комісія також рішеннями регіональної комісії.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Типового положення комісія відповідно до покладених на неї завдань у режимі надзвичайної ситуації:

- забезпечує координацію, організацію робіт та взаємодію органів управління, сил та засобів територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту, а також громадських організацій щодо надання допомоги населенню, що постраждало внаслідок виникнення надзвичайної ситуації;

- організовує роботу з локалізації або ліквідації надзвичайної ситуації регіонального та місцевого рівня;

- залучає до виконання робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування з використанням наявних матеріально-технічних, продовольчих та інших ресурсів і запасів;

- вживає заходів, необхідних для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах;

- забезпечує здійснення заходів щодо соціального захисту населення, що постраждало внаслідок виникнення надзвичайної ситуації;

- встановлює межі зони, на якій виникла надзвичайна ситуація, та організовує визначення розміру шкоди, заподіяної суб`єктам господарювання і населенню внаслідок виникнення надзвичайної ситуації регіонального та місцевого рівня;

- організовує здійснення постійного контролю за станом навколишнього природного середовища на території, що зазнала впливу надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об`єктах і прилеглих до них територіях;

- приймає рішення щодо попередньої класифікації надзвичайної ситуації за видом, класифікаційними ознаками та рівнем, забезпечує своєчасне подання до ДСНС зазначених матеріалів;

- вивчає обставини, що склалися, та подає органові, який її утворив, інформацію про вжиті заходи, причини виникнення та результати ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а також пропозиції щодо подальших дій із запобігання її розвитку.

Згідно з пунктом 5 Типового положення комісія має право:

- залучати у разі потреби в установленому законодавством порядку до ліквідації наслідків надзвичайної ситуації регіонального та місцевого рівня сили і засоби територіальної підсистеми єдиної системи цивільного захисту (регіональна комісія) або відповідної ланки такої підсистеми (місцева комісія);

- заслуховувати інформацію керівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, з питань, що належать до їх компетенції, і давати їм відповідні доручення;

- одержувати від територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, що належать до її компетенції;

- залучати до участі у своїй роботі представників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за погодженням з їх керівниками);

- розглядати матеріали розслідувань про причини і наслідки виникнення надзвичайної ситуації та вносити пропозиції щодо притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у її виникненні.

Пунктом 9 Типового положення передбачено, що комісія проводить засідання в разі потреби, але не менше одного разу на три місяці згідно з планом роботи комісії, який затверджується її головою. У разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації, яка потребує вжиття невідкладних заходів, засідання комісії проводиться невідкладно.

Рішення комісії приймаються колегіально більш як двома третинами складу комісії. Член комісії, який не підтримує пропозиції та рекомендації, прийняті комісією, може викласти у письмовій формі свою окрему думку, що додається до протоколу засідання.

Рішення комісії оформляється протоколом, який підписується головою та відповідальним секретарем комісії.

Згідно з пунктом 10 Типового положення рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

На підставі цього Типового положення рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради №160 від 28.03.2017 року затверджено Положення про міську комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. (а.с. 125 - 128)

Цим Положенням передбачено, що міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - комісія) є постійно діючим органом, що утворюється виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради з метою забезпечення координації діяльності органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій міста незалежно від форм господарювання, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, організаційних заходів протидії терористичній діяльності та воєнній загрозі, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них.

Згідно з пунктами 9, 10, 11 цього Положення комісія проводить засідання на постійній основі. Рішення комісії приймаються колегіально більш як двома третинами складу комісії. Рішення комісії оформляється протоколом, який підписується головою та відповідальним секретарем комісії.

Рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов`язковими для виконання територіальними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями міста незалежно від форм господарської діяльності.

Робочим органом (секретаріатом) комісії, що забезпечує підготовку, скликання та проведення засідань, а також контроль за виконанням її рішень, є управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Кіровоградської міської ради.

Рішенням Міської ради міста Кропивницького №1374 від 21.12.2017 року затверджено Положення про управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення міської ради міста Кропивницького. (а.с. 85 - 91)

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1 цього Положення управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Міської ради міста Кропивницького (далі - управління) утворюється Міською радою міста Кропивницькою з метою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період, забезпечення готовності підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, є органом управління цивільного захисту Кропивницької міської ланки обласної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій (далі - міська ланка обласної підсистеми цивільного захисту).

Управління є виконавчим органом Міської ради міста Кропивницького, їй підконтрольне і підзвітне та підпорядковане міському голові.

Завданнями управління є: реалізація державної політики у сфері цивільного захисту; організація відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; розроблення і здійснення заходів щодо підтримання готовності органів управління та сил міської ланки обласної підсистеми цивільного захисту до дій за призначенням у мирний час та в особливий період; здійснення разом з іншими силами міської ланки обласної підсистеми цивільного захисту інформаційного забезпечення, впровадження сучасних інформаційних технологій та створення банків даних з питань захисту населення і територій.

Аналіз положень вказаних нормативних актів свідчить, що відповідно до статті 30 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", статей 30, 32 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб та встановлення карантину органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об`єктах особливі умови та режими пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань, а також вправі обмежувати певні види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.

Натомість жодним нормативним актом не передбачено, що органи місцевого самоврядування, їхні виконавчі органи, а також створені ними постійно діючі органи (у тому числі місцева комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій) можуть обмежувати (зупиняти, скасовувати) права та пільги громадян, встановлені законами України та актами Кабінету Міністрів України як гарантії їхнього соціального захисту, у тому числі в умовах карантину або надзвичайної ситуації.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.08.2020 року у справі №1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зазначив, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Суд зазначає, що метою створення місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій є забезпечення координації діяльності органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов`язаної із забезпеченням захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них. Комісія відповідно до покладених на неї завдань у режимі надзвичайної ситуації забезпечує здійснення заходів щодо соціального захисту населення. Натомість комісія не має права під видом обмежувальних протиепідемічних заходів зупиняти або обмежувати пільги громадян, оскільки це є порушенням гарантованого Конституцією України права на їх соціальний захист.

Суд вважає, що оскільки спірним пунктом 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17, фактично обмежено гарантовані Законами України та актами Кабінету Міністрів України права громадян на пільговий проїзд громадським транспортом (звужено їх обсяг шляхом встановлення на невизначений строк часових рамок дії пільг протягом доби), тому це рішення є протиправним, як таке, що суперечить Конституції України, не узгоджується із завданнями та повноваженнями, наданими цьому органу в умовах надзвичайної ситуації.

Перевіряючи доводи позивача про порушення при прийнятті оскаржуваного рішення принципів державної регуляторної політики, суд виходив з того, що правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності":

- регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 статті 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачено, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. (частина 1 статті 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності")

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

У ході судового розгляду справи судом з`ясовано, що при прийнятті пункту 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17, положення якого спрямовані на правове регулювання господарських та адміністративних відносин у сфері обслуговування населення міським пасажирським транспортом загального користування, не було дотримано процедуру прийняття регуляторного акту, визначену Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до частини 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Частиною 9 статті 264 КАС України передбачено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, оскаржуваний позивачем пункт 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17, слід визнати протиправним та нечинним.

Судові витрати сторонами у справі не понесені.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 264, 265, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним пункт 3 питання 2 рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міської ради міста Кропивницького, оформленого протоколом від 26.06.2020 року №17.

Зобов`язати виконавчий комітет Міської ради міста Кропивницького опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому був або мав бути офіційно оприлюднений нормативно-правовий акт, невідкладно після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш

Повне рішення складено 12.10.2020 року.