Постанова

від 30.09.2020 по справі 910/7302/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р. Справа№ 910/7302/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Пересенчук Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Шкляров А.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Севтранстрест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року

у справі № 910/7302/18 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до Приватного підприємства "Севтранстрест"

про стягнення 435 000,59 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до Приватного підприємства "Севтранстрест"про стягнення 435 000,59 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами кредитного договору № 16/2011 від 19.07.2011 року належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по сплаті кредиту та процентів, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Приватного підприємства "Севтранстрест" на користь публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованість по кредиту прострочена в розмірі 58 263,10 грн., заборгованість по процентах в розмірі 1 138,13 грн., заборгованість по процентах прострочена за період з 01.06.2015 року по 31.05.2018 року в розмірі 40 201,59 грн., неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 16 688,79 грн., неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 13 531,46 грн., індекс інфляції простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 24 577,62 грн., індекс інфляції простроченої заборгованості по нарахованих процентах в розмірі 208 065,73 грн., штраф за невиконання відповідачем п. 3.3.12 договору застави в розмірі 72 534,17 грн. та судовий збір в розмірі 6 525,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про порушення позивачем умов кредитного договору № 16/2011 від 19.07.2011 р. в частині повернення сум кредиту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Севтранстрест" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/7302/18 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що він вчасно та у повному обсязі сплачував тіло кредиту та проценти по ньому починаючи з моменту укладення договору та до травня 2014. Як вказує апелянт, ним 27.05.2014 було сплачено останній платіж на рахунок позивача в розмірі 871,68 грн., тоді як два останні платежі, які повинен був сплатити відповідач у червні і липні 2014, відповідач з незалежних від нього причин не сплатив через події, пов`язані з анексією Російською Федерацією АР Крим навесні 2014 та настання негативних наслідків у фінансовому секторі. Апелянт зазначає, що позивач звернувся з даним позовом 07.06.2018, тобто з пропуском строку позовної давності. Крім того, апелянт зазначає, що у позивача відсутнє право нараховувати проценти за кредитом у зв`язку зі спливом строку кредитування. Також апелянт наголошує на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції неналежним чином проінформував відповідача про розгляд справи, а саме зважаючи на знаходження відповідача у місті Севастополі судом першої інстанції не було здійснено повідомлення відповідача шляхом надсилання телефонограми або з використанням факсимільного зв`язку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Кропивна Л.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7302/18 та призначено справу до розгляду на 02.09.2020.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від №09.1-08/2832/20 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2020 року для розгляду справи №910/7302/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Кропивна Л.В., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Севтранстрест" прийнято до свого провадження.

У судовому засіданні 02.09.2020 оголошено перерву у розгляді справи до 30.09.2020.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3520/20 від 30.09.2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням суддів Кропивної Л.В., Калатай Н.Ф. у відпустах.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020 року для розгляду справи №910/7302/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Севтранстрест" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/7302/18.

Позиції учасників справи

20.08.2020 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти вимог та доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 30.09.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи міститься відзив на апеляційну скаргу, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 30.09.2020 за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

19 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Укргазбанк" (банк) та приватним підприємством "Севтранстрест"(позичальник) укладено кредитний договір № 16/2011.

Відповідно до п. 1.1. договору, банк на умовах цього договору надає позичальнику кредит в сумі 1 080 683,50 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого п. 1.3. цього договору, в розмірі 18 % річних.

Згідно з п. 1.2. договору, цільове використання (мета) кредиту: на придбання пасажирських транспортних засобів виробництва ЗАТ "Бориспільський автозавод", а саме автобусів БАЗ А079:14 у кількості 5 одиниць.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що строк кредитування: кредит надається з 19 липня 2011 р. по 18 липня 2014 р.; позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі: в строки (терміни), зазначені в графіку погашення кредиту (додатком № 1 до цього договору).

Кредитні кошти надаються банком позичальнику, шляхом:

- оплати в межах сум та відповідно до строків, визначених в п. 1.3. цього договору, розрахункових документів позичальника безпосередньо з позичкового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в відділенні № 6 СФ АБ "Укргазбанк", код банку 324797.

- перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий в СФ АБ "Укргазбанк", код банку 324797. При цьому за згодою банку допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у відповідну валюту, згідно з умовами та на цілі, передбачені цим договором, для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, погашення кредиту позичальник здійснює на рахунок № НОМЕР_3 відділенні № 6 СФ АБ "Укргазбанк", код банку 324797, відповідно до графіку погашення кредиту, який наведено в додатку № 1 до цього договору.

Якщо останній день для сплати чергового платежу по кредиту припадає на вихідний або святковий день, то сплати чергового платежу по кредиту здійснюється у день, що передує такому вихідному або святковому дню.

У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені цим договором строки, суми непогашених у строк платежів визначаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.

Згідно з п. 3.3. договору, нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в п. 1.1. цього договору. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Проценти нараховуються банком щомісячно, не пізніше останнього банківського дня місяця, за період з дати надання кредиту по останній календарний день місяця, в якому наданий кредит, та надалі з першого дня по останній календарний день місяця, в день повного погашення заборгованості по кредиту, в день повного дострокового погашення заборгованості по кредиту, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3. цього договору, за період з першого календарного дня місяця, в якому відбувається погашення кредиту, по день, що передує дню погашення кредиту.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється розмірі 23 % річних.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), здійснюється на суму фактичного залишку простроченої заборгованості по кредиту, виходячи з простроченої ставки, зазначеної в першому абзаці цього пункту договору.

Проценти нараховуються банком щомісячно не пізніше останнього банківського дня місяця за період з дати виникнення простроченої заборгованості по останній календарний день місяця, в якому виникла така заборгованість (або до дня погашення простроченої заборгованості), та надалі з першого дня по останній календарний день місяця, в якому існує така прострочена заборгованість, та з першого календарного дня місяця до дня погашення простроченої заборгованості в місяці, в якому відбулось таке погашення.

Відповідно до п. 3.9. договору, за взаємною домовленістю сторін, у разі невиконання позичальником умов п. 4.1. цього договору процентна ставка за користування кредитними коштами в межах строку кредитування встановлюється в розмірі 21 % річних, та нараховується банком у період, починаючи з першого календарного дня місяця, наступного за кварталом, у якому позичальником не виконані вимоги п. 4.1. цього договору та закінчується останнім календарним днем кварталу, у якому позичальником виконані зазначені зобов`язання. Порядок нарахування та сплати таких процентів визначений п.п. 3.3. та 3.4. цього договору.

Згідно з п. 4.1. договору, позичальник зобов`язується забезпечити щомісячне спрямування грошових коштів (виручки від реалізації продукції) в національній валюті на свої рахунки, відкриті в банку, в обсягах: пропорційних питомій вазі кредитної заборгованості позичальника перед банком в загальному обсязі заборгованості позичальника за кредитними операціями перед іншими банками, що розраховуються наступним чином: кредитна заборгованість позичальника перед банком, станом на перше число поточного звітного кварталу помножена на відношення загального обсягу надходжень грошових коштів на всі гривневі рахунки позичальника за попередній звітний квартал до загальної суми кредитної заборгованості позичальника за всіма кредитними операціями на перше число поточного кварталу.

Згідно з п.п. 5.2.2. п. 5.2. договору, позичальник зобов`язується своєчасно сплачувати плату за кредит на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 16/2011 від 19.07.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Укргазбанк" (заставодержатель) та Приватним підприємством "Севтранстрест" (заставодавець) укладено договір застави транспортного засобу від 19.07.2011 р., посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Северіним Д.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1481.

Відповідно до п. 1.1. договору, цей договір забезпечує всі вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору № 16/2011 від 19 липня 2011 року (а також договорів про внесення змін до нього), укладеного між заставодержателем та заставодавцем, згідно якого заставодавець зобов`язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 18 липня 2014 року повернути кредит у розмірі 1 080 683,50 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 18 % річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 23% річних, при настанні умов, передбачених п.п.3.9. кредитного договору, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування у розмірі 21 % річних, комісії, а також штрафи у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорами, відшкодувати заставодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання заставодавцем (позичальником) умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно із п. 2.1. договору застави транспортного засобу, предметом застави є транспортні засоби, згідно переліку, наведеному в додатку № 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною.

Місцезнаходження предмета застави: м. Севастополь, вул. Парина, 6. Предмет застави належать заставодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу: марки БАЗ, моделі А079.14, тип - АВТОБУС-D, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційні номери НОМЕР_5 (колір жовтий), кузов № НОМЕР_6 , реєстраційні номери НОМЕР_7 , кузов № НОМЕР_8 , реєстраційні номери НОМЕР_9 , кузов № НОМЕР_10 , реєстраційні номери НОМЕР_11 , кузов № НОМЕР_12 , реєстраційні номери НОМЕР_13 , (колір жовтий) (надалі - заставне майно або Предмет застави).

Згідно положень п. 2.2. договору застави, предмет застави оцінено сторонами в сумі 1 450 683,50 грн. (заставна вартість).

У відповідності до п.п. 5.2.15.-5.2.17. кредитного договору позичальник зобовязується одночасно з укладенням цього договору здійснити страхування заставного майна у відповідності до вимог банку та надати банку копію укладеного договору страхування майна, що передається в заставу.

Здійснювати страхування заставного майна на весь строк кредитування. При цьому, у випадку укладення договору страхування терміном на 1 (один) рік, забезпечити укладення наступних договорів страхування заставного майна таким чином, щоб страхове покриття за договорами страхування було безперервним та діяло протягом усього терміну користування кредитними коштами.

Позичальник має вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування майна, що передається в заставу, визначеного у п. 2.1. цього договору, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхову платежі, та не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку сплати страхових платежів, визначеного договором страхування, надавати до банку докази такої сплати.

Пунктом 3.3.12. договору застави передбачено обов`язок заставодавця одночасно з укладанням договору застави здійснити страхування предмету застави за власний рахунок у акредитованій Заставодержателем страховій компанії та виконувати всі умови кредитного та цього договору при здійсненні страхування. Здійснювати страхування предмету застави на весь строк кредитування. При цьому у випадку укладання договору страхування терміном на 1 (один) рік, забезпечити укладання наступних договорів страхування предмету застави таким чином, щоб страхове покриття за договорами страхування було безперервним та діяло протягом усього терміну користування кредитними коштами. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет застави, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, та не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до граничного строку сплати страхових платежів, визначеного договором страхування, надавати до Заставодержателя докази такої сплати.

Приписами пункту 4.2. договору застави встановлено, що за кожен факт невиконання чи неналежного виконання будь-якого з п.п. 3.3.1-3.3.13., 6.2.2. цього договору заставодавець сплачує на користь заставодержателя штраф у розмірі 5 % від заставної вартості предмета застави.

Факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується випискою з особового рахунку № НОМЕР_14 та меморіальним ордером № 11.1 від 19.07.2011 р.

В той же час, як вбачається з наявної в матеріалах банківської виписки з рахунку відповідача, позичальником частково було виконано свої обов`язки з повернення кредитних коштів, зокрема, сплачено у період з 03.08.2011 по 27.05.2014 грошові кошти на загальну суму 1 022 420,40 грн.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, зазначає про порушення відповідачем умов кредитного договору № 16/2011 від 19.07.2011 в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом в розмірі та строки, що визначені правочином та порушення умов договору застави в частині ненадання підтвердження страхування предмету застави.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції до висновку про порушення позивачем умов кредитного договору № 16/2011 від 19.07.2011 в частині повернення сум кредиту та нарахованих процентів.

Однак, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-1057-1 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу грошових коштів шляхом їх перерахування на рахунок відповідача, відкритий в публічному акціонерному товаристві "Укргазбанк", що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Обставини належного виконання кредитором своїх обов`язків за договором № 16/2011 від 19.07.2011 в частині надання кредитних коштів позичальнику відповідачем протягом розгляду спору не заперечувались.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Як встановлено вище, пунктом 1.3. договору було передбачено строк кредитування: кредит надається з 19 липня 2011 р. по 18 липня 2014 р.; позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі: в строки (терміни), зазначені в графіку погашення кредиту (додатком № 1 до цього договору).

Тобто, сторони у кредитному договорі встановили як його строк дії, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню до 18.07.2014.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

В той же час, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем були порушені обов`язки, передбачені п. 1.1. кредитного договору та додатку № 1, а саме не сплачено суми чергових платежів та сплати процентів за користування кредитними коштами, що призвело до виникнення заборгованості за кредитом у сумі 58 263,10 грн. та процентів за користування кредитними коштами у сумі 42 477,85 грн.

Твердження апелянта про те, що у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом зі спливом строку кредитування - а саме з 19.07.2014, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як вже було встановлено вище, остаточним терміном повернення кредиту встановлено 18.07.2014.

В той же час, пунктом 3.6. договору було встановлено, що за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється розмірі 23 % річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 відзначала, що тлумачення умов укладеного сторонами у справі договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання.

Отже, пунктом 3.6. кредитного договору, з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України), передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, а саме за неправомірне користування кредитом.

А тому, оскільки умовами кредитного договору було передбачено право банку нараховувати проценту ставку саме за неправомірне користування кредитом після закінчення термінів/стоків, передбачених договором (прострочена заборгованість), що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу, а тому колегія суддів вважає, що позивачем правомірно здійснено нарахування процентів після закінчення терміну кредитування.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, в порушення умов кредитного договору № 16/2011 від 19.07.2011 р., позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, тому станом на 31.05.2018 р. виникла заборгованість по кредиту в розмірі 58 263,10 грн., заборгованість по процентах (поточна) в розмірі 1 138,13 грн., заборгованість по процентах (прострочена) за період з 01.06.2015 р. по 31.05.2018 р. в розмірі 40 201,59 грн.

Однак, в апеляційній скарзі відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, в якому відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими позовними вимогами.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Апелянт, зазначаючи про неможливість заявити про сплив позовної давності до суду першої інстанції, посилається на те, що він не зміг прийняти участь при розгляді справи у суді першої інстанції, так як зареєстрований у м. Севастополі, який на даний час відповідно до законодавства України є тимчасово окупованою територією.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту порушення Господарським судом міста Києва провадження у справі №910/7302/18, та до дати постановлення судом рішення у справі Приватне підприємство "Севтранстрест" було зареєстроване та фактично знаходилось за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Севастополь, пр.-кт. Генерала Острякова, буд.123, кВ. 29.

Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було закріплено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя визначаються тимчасово окупованою територією. Датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 (ч.2 ст.1, ст.3 Закону).

Як наслідок, починаючи з 27.03.2014 поштові відправлення, які направлялись УДППЗ "Укрпошта" з материкової частини України, не приймались поштою АР Крим та м. Севастополя та повертались у зворотному напрямку. Вказане підтверджується даними з Інтернет-ресурсу ПАТ "Укрпошта" за посиланням https://ukrposhta.ua/do-uvagi-kliyentiv-6/.

А тому, колегія суддів бере до уваги те, що Приватне підприємство "Севтранстрест" було позбавлене права і можливості вживати залежних від нього заходів щодо з`ясування перебігу розгляду справи в судових інстанціях.

Твердження апелянта, що судом першої інстанції неналежним чином було повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції, з урахуванням вимог Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" виконав свій обов`язок щодо повідомлення сторін у справі шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/) про час та місце проведення судового засідання.

В той же час колегія суддів враховує, що Приватне підприємство "Севтранстрест" об`єктивно не мало можливості отримувати інформацію щодо розгляду господарським судом справи №910/7302/18, оскільки не отримувало і не могло отримувати процесуальних документів, у тому числі ухвали суду у даній справі у зв`язку з перебуванням останнього на території Автономної Республіки Крим, та подати до суду першої інстанції відповідне клопотання про застосування строку позовної давності.

А тому враховуючи виключні обставини - перебування відповідача на тимчасово окупованій території та неможливості останнього у зв`язку з цим реалізувати своє процесуальне право на подачу клопотання про застосування строку позовної давності, враховуючи право сторони заявити таке клопотання на будь-якій стадії судового процесу до винесення судового рішення, колегія суддів вважає за можливе дослідити подану заяву про сплив позовної давності.

При цьому, суд враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Колегією суддів встановлено, що загальний термін користування кредитними коштами встановлений 18.07.2014 та одночасно передбачено, що погашення основної кредитної заборгованості здійснюється відповідно до графіку погашення кредиту.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов`язань.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (Велика Палата Верховного Суду), від 11.07.2018 у справі №911/2728/17.

Тобто, з огляду на те, що умовами кредитного договору передбачено відповідний графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами (щомісячно), а тому перебіг строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості по тілу кредиту та процентами за користування кредитними коштами визначається окремо за кожним відповідним періодом внесення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 06.06.2018 року, що підтверджується відтиском печатки відділення поштового зв`язку на конверті, в якому до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк".

Отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення 58 263,10 грн. тіла кредиту, частина якого рівними частинами повинна була бути повернута позичальником в строк до 18.07.2014 (включно), та 1 138,13 грн. поточної заборгованості за процентами фактично сплив, внаслідок чого в цій частині вимоги позивача підлягають залишенню без задоволення.

В той же час, перевіривши розрахунок суду першої інстанції в частині нарахування процентів (прострочених) за користування кредитом за період з 06.06.2015 по 31.05.2018 з урахуванням пропущеного строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що вимоги про стягнення прострочених процентів у сумі 40 201,59 грн. нараховані в межах 3-річного строку позовної давності, а тому підлягають задоволенню.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вже було зазначено вище, позивач звернувся з даним позовом до суду 06.06.2018 року.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період з 01.06.2015 по 31.05.2018 з урахуванням пропущеного позивачем строку позовної давності (період нарахування з 06.06.2015 по 31.05.2018), дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за порушення строку повернення кредиту у сумі 21 155,80 грн.

В той же час, колегія суддів не погоджується із здійсненим позивачем (та перевіреним судом першої інстанції) розрахунком інфляційних втрат за прострочення процентів за користування кредитом за загальний період з 01.06.2015 по 31.05.2018 на суму 208 065,73 грн.

Так, позивач розрахунок інфляційних витрат за прострочення процентів за користування кредитом здійснював у різні періоди, але виходячи не із розміру нарахованих процентів у відповідний період, а на загальну суму залишку процентів, до якого в наступному періоді сумувались відповідні суми процентів, та зазначаючи період нарахування починаючи із наступного дня, коли такі проценти повинні були бути сплачені та по 31.05.2018.

А тому, відповідно до здійсненого перерахунку судом апеляційної інстанції інфляційних витрат по кожному окремому періоду прострочених процентів за користування кредитом (з урахуванням пропущеного позивачем строку позовної давності), а саме:

з 06.06.2015 по 31.05.2018 на суму 14 006,79 грн. інфляційні витрати становлять - 5 085,98 грн.;

з 06.07.2015 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 393,95 грн.;

з 06.08.2015 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 422,69 грн.;

з 06.09.2015 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 435,28 грн.;

з 06.10.2015 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 387,00 грн.;

з 06.11.2015 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 420,16 грн.;

з 06.12.2015 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 377,04 грн.;

з 06.01.2016 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 378,99 грн.;

з 06.02.2016 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 364,46 грн.;

з 06.03.2016 по 31.05.2018 на суму 1 061,79 грн. інфляційні витрати становлять - 346,58 грн.;

з 06.04.2016 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 355,57 грн.;

з 06.05.2016 по 31.05.2018 на суму 1 098,40 грн. інфляційні витрати становлять - 295,32 грн.;

з 06.06.2016 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 303,73 грн.;

з 06.07.2016 по 31.05.2018 на суму 1 098,40 грн. інфляційні витрати становлять - 296,72 грн.;

з 06.08.2016 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 308,05 грн.;

з 06.09.2016 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 312,40 грн.;

з 06.10.2016 по 31.05.2018 на суму 1 098,40 грн. інфляційні витрати становлять - 277,55 грн.;

з 06.11.2016 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 248,08 грн.;

з 06.12.2016 по 31.05.2018 на суму 1 098,40 грн. інфляційні витрати становлять - 216,41 грн.;

з 06.01.2017 по 31.05.2018 на суму 1 135,02 грн. інфляційні витрати становлять - 211,50 грн.;

з 06.02.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 197,39 грн.;

з 06.03.2017 по 31.05.2018 на суму 1 027,98 грн. інфляційні витрати становлять - 166,34 грн.;

з 06.04.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 160,79 грн.;

з 06.05.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 141,39 грн.;

з 06.06.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 132,68 грн.;

з 06.07.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 109,03 грн.;

з 06.08.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 110,17 грн.;

з 06.09.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 111,42 грн.;

з 06.10.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 84,12 грн.;

з 06.11.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 72,39 грн.;

з 06.12.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. інфляційні витрати становлять - 59,61 грн.;

з 06.01.2018 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 49,72 грн.;

з 06.02.2018 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 32,16 грн.;

з 06.03.2018 по 31.05.2018 на суму 1 027,98 грн. інфляційні витрати становлять - 19,62 грн.;

з 06.04.2018 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. інфляційні витрати становлять - 9,11 грн.;

з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за порушення строків сплати процентів у сумі 12 893,41 грн.

Стосовно нарахованої пені колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 6.3. договору, за порушення визначених в цьому договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісій позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку (пеню), яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

За приписом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, у п. 6.3. договору сторони збільшили строк нарахування штрафних санкцій відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме сторони домовились, що розрахунок пені за прострочення виконання зобов`язань (щодо строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконанню. Сплата штрафних санкції (неустойки, пені) за цим договором не звільняє позичальника від відшкодування збитків, завданих банку, в повному обсязі.

Колегія суддів відзначає, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Разом з тим відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. У пункті 6.9 договору сторони також передбачили, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення пені.

Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.

В той же час, у даному випадку повинні бути застосовані приписи частини шостої статті 232 ГК України, яким передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати уданій справі року від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Такий перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як вбачається з розрахунку позивача, останнім нараховано пеню за період з 01.06.2017 по 31.05.2018, тоді як у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (з урахуванням пункту 6.3. договору) позивач мав право нараховувати пеню у період з 19.07.2014 (день виникнення прострочення щодо повернення кредитних коштів) по 19.07.2015.

Таким чином, оскільки позивачем невірно визначено періоди нарахування пені (а саме здійснено нарахування поза межами строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГПК України та п. 6.3. договору), а тому в задоволені позовних вимог про стягнення пені у сумі 16 688,79 грн. за несвоєчасне погашення кредиту слід відмовити.

Також, дослідивши розрахунок пені, нарахованої на несвоєчасну сплату процентів, колегія суддів встановила, що позивачем при здійснені відповідних нарахувань також не було враховано ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (з урахуванням пункту 6.3. договору), оскільки пеня за несвоєчасну сплату процентів у загальний сумі 39 669,72 грн. була нарахована поза межами річного строку нарахування такої пені.

А тому, відповідно до здійсненого перерахунку пені за несвоєчасну сплату процентів по кожному окремому періоду прострочених процентів за користування кредитом (з урахуванням пропущеного позивачем строку позовної давності), а саме:

з 06.06.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 322,11 грн.;

з 06.07.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. пеня становить - 289,08 грн.;

з 06.08.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 274,55 грн.;

з 06.09.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 250,39 грн.;

з 06.10.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. пеня становить - 219,68 грн.;

з 06.11.2017 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 202,21 грн.;

з 06.12.2017 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. пеня становить - 171,25 грн.;

з 06.01.2018 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 149,48 грн.;

з 06.02.2018 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 120,42 грн.;

з 06.03.2018 по 31.05.2018 на суму 1 027,98 грн. пеня становить - 83,31 грн.;

з 06.04.2018 по 31.05.2018 на суму 1 138,13 грн. пеня становить - 59,37 грн.;

з 06.05.2018 по 31.05.2018 на суму 1 101,41 грн. пеня становить - 26,68 грн.

з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у загальний сумі сумі 2 168,53 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення штрафу за невиконання відповідачем п. 3.3.12 договору застави в розмірі 72 534,17 грн.

Як вже було зазначено вище, в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 16/2011 від 19.07.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Укргазбанк" та Приватним підприємством "Севтранстрест" укладено договір застави транспортного засобу від 19.07.2011 р.

Пунктом 3.3.12. договору застави передбачено, що обов`язок заставодавця одночасно з укладанням договору застави здійснити страхування предмету застави за власний рахунок у акредитованій Заставодержателем страховій компанії та виконувати всі умови кредитного та цього договору при здійсненні страхування. Здійснювати страхування предмету застави на весь строк кредитування. При цьому у випадку укладання договору страхування терміном на 1 (один) рік, забезпечити укладання наступних договорів страхування предмету застави таким чином, щоб страхове покриття за договорами страхування було безперервним та діяло протягом усього терміну користування кредитними коштами. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет застави, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, та не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до граничного строку сплати страхових платежів, визначеного договором страхування, надавати до Заставодержателя докази такої сплати.

Приписами пункту 4.2. договору застави встановлено, що за кожен факт невиконання чи неналежного виконання будь-якого з п.п. 3.3.1-3.3.13., 6.2.2. цього договору заставодавець сплачує на користь заставодержателя штраф у розмірі 5 % від заставної вартості предмета застави.

Згідно положень п. 2.2. договору застави, предмет застави оцінено сторонами в сумі 1 450 683,50 грн. (заставна вартість).

Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано апелянтом, відповідач не надавав позивачу підтвердження страхування предмету застави.

Таким чином, штраф за невиконання відповідачем зобов`язання п. 3.3.12. договору застави (стосовно страхування предмету застави), становить 72 534,17 грн. (заставна вартість предмету застави помножена на розмір штрафу) = за період з 20.07.2017 р. по 31.05.2018 р. - 1 450 683,50 грн. х (5 % /100%), який був правомірно задоволений судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "Севтранстрест" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року у справі № 910/7302/18 - частковому скасуванню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Севтранстрест" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року у справі № 910/7302/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року у справі № 910/7302/18 частково скасувати, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Севтранстрест" (99040, м. Севастополь, проспект Генерала Острякова, буд. 123, кв. 29, код ЄДРПОУ 32060741) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний код 23697280) прострочену заборгованість по процентах у розмірі 40 201,59 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 2 168,53 грн., інфляційні втрати за порушення строку повернення кредиту у розмірі 21 155,80 грн., інфляційні втрати за порушення строків оплати процентів у розмірі 12 893,41 грн., штраф у розмірі 72 534,17 грн. та судовий збір за подачу позову в розмірі 2 234,30 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний код 23697280) на користь Приватного підприємства "Севтранстрест" (99040, м. Севастополь, проспект Генерала Острякова, буд. 123, кв. 29, код ЄДРПОУ 32060741) 6 436,05 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/7302/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 02.10.2020 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко