Постанова

від 06.10.2020 по справі 910/18490/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18490/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: адвокат Суткович М.А., на підставі ордеру серії КС № 826886 від 05.10.2020

від відповідача 2: адвокат Гросман О.М., на підставі довіреності № 336 від 30.06.2020

розглянувши матеріали апеляційної скарги "TAGGART LIMITED" SIA

на рішення Господарського суду міста Києва від 06 липня 2020 року (повний текст складено 31.07.2020 р.)

у справі № 910/18490/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом "TAGGART LIMITED" SIA

до: 1. Торгово-промислової палати України

2. Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання арбітражної угоди недійсною, -

в с т а н о в и в :

1. Короткий зміст позовних вимог:

1.1. "TAGGART LIMITED" SIA звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Торгово-промислової палати України та Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсним арбітражного застереження щодо розгляду спорів в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, юридичної особи Торгово-промислова палата України, викладене у пункті 9 контракту № 26-ТЕ/Н від 22.12.2015 між "TAGGART LIMITED" SIA та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (а.с. 1-16).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 р. у справі №910/18490/19 у задоволенні позову відмовлено (т.ІІ, а.с. 77-86).

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

3.1. "TAGGART LIMITED" SIA звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

4.1. У апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що суд не звернув увагу на те, що позов про визнання недійсним арбітражної угоди подано задовго до рішення оскільки первісно представник позивача звертався до Київського апеляційною суду у червні 2019 року із заявою про скасування постанови Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, яку прийнято до провадження ухвалою від 06.02.2019, яке закрито постановою від 01.08.2019 з огляду на те, що спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

4.2. Суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про те, що контракт не регулює відносини з Торгово-промисловою палатою, як юридичною особою при якій діє МКАС, а тому відбулась одностороння зміна умов шляхом прийняття одноособово ТТП нового регламенту у 2018 році замість регламенту 2015 року, для МКАС, тобто нові умови арбітражного розгляду, на які позивач не погоджувався.

4.3. Скаржник вважає, що у ТТП України та її підрозділу МКАС при ТТП України відсуне компетенція на прийняття рішення з прийняття справ до арбітражного провадження, тобто початку арбітражної процедури.

5. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

5.1. Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу зазначають, що скаржником не обґрунтовано, як посилання на звернення до суду та існування справи №824/96/16 мало вплинути на оскаржуване рішення суду, зважаючи на те, що провадження у справі №824/96/16 закрите.

5.2. Відповідачі зазначають, що ТПП України, зокрема МКАС, не регулюється у своїй діяльності умовами Контракту, а керується спеціальними нормативно-правовими актами. Договір регулює виключно відносини Позивача та Відповідача 2, відтак Відповідач-1 аналізував цей договір виключно в контексті правовідносин цих сторін.

5.3. Суд не зобов`язаний надавати детальну оцінку на кожен аргумент, мотивованим с рішення, в якому надана оцінкам обставинам справи, про це у своїх рішеннях вже неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини.

5.4. На переконання відповідача, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що арбітражний суд має бути юридичною особою.

5.5. Також відповідачі вважають, що ті обставини, які Позивачем визначено у якості того, що МКАС при ТПП України є неправомочною і упередженою установою без цивільної дієздатності, існували станом па дату укладення арбітражного застереження і об`єктивно мали бути відомі Позивачу при визначенні умов Контракту та його підписанні.

5.6. На запит Позивача від 20.09.2019 р. президент ТПП України роз`яснив, що правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, тобто його правосуб`єктність, організація діяльності, компетенція, встановлені Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.1994 р., Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, що с Додатком 1 до зазначеного Закону, та Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

5.7. Висновки щодо залежності МКАС від ТПП України та його незаконність не відповідають ані законодавству України, ані світовій практиці арбітражних судів.

6. Розподіл справи:

6.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020 року, матеріали судової справи № 910/18490/19 разом з апеляційною скаргою "TAGGART LIMITED" SIA передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Мальченко А.О., Агрикова О.В.

6.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою "TAGGART LIMITED" SIA на рішення Господарського суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі №910/18490/19 та повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 06.10.2020 р.

7. Інші процесуальні дії у справі:

7.1. У судовому засіданні 06.10.2020 р. представники відповідачів не заперечували проти розгляду справи за апеляційною скаргою за відсутності представника позивача, а також надали пояснення, в яких заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

7.2. Позивач у судове засідання 06.10.2020 р. явку своїх представників не забезпечив, про причини неявки колегію суддів не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за ідентифікатором 0411631996086.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов`язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

8. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи:

8.1. 22.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (виконавець) та SIA "TAGGART LIMITED" (замовник) укладено контракт № 26-ТЕ/Н про надання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування та надання рухомого складу і контейнерів для здійснення перевезень вантажів по території України та у міжнародному сполученні (далі - контракт) (т.І, а.с.24-33).

8.2. Розділ 9 контракту містить арбітражне застереження, відповідно до якого:

" 9.1 Сторони погоджуються, що всі спори, які виникають у зв`язку із цим контрактом, вирішуються шляхом переговорів.

9.2. У випадку, якщо сторони не дійдуть згоди протягом 1 місяця з моменту виникнення спору, такий спір, який виникає щодо цього контракту або у зв`язку із ним, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

9.3. Сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватись Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

9.4. Цей контракт регулюється і тлумачиться згідно із матеріальним правом України.

9.5. Арбітражний суд складається із одного арбітра.

9.6. Місце проведення засідання арбітражного суду місто Київ, Україна.

9.7. Мова арбітражного розгляду - українська, якщо сторони не дійдуть згоди про інше.

9.8. Всі втрати з ведення Арбітражного суду будуть покладені на сторону, визнану Арбітражним судом винною.".

Контракт вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по контракту (п. 11.1 розділу 11 контракту).

8.3. Додатковими угодами № 2 від 29.12.2017 та № 3 віл 13.12.2018 до контракту сторони продовжувати строк дії контракту - до 31.12.2018 та 31.12.2019 відповідно (а.с. 36-37, 38-39).

8.4. Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 04.02.2020 у справі № 31/2019 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з SIA "TAGGART LIMITED" заборгованості у зв`язку з порушенням умов контракту № 26-ТЕ/Н від 22.12.2015 стягнуто з SIA "TAGGART LIMITED" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 831 231,91 дол. США заборгованості за контрактом, 20 942,68 дол. США штрафу та 14 971,33 дол. США на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору (т.І, а.с. 158-186).

9. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

9.1. Розділ 9 контракту № 26-ТЕ/Н від 22.11.2015 є арбітражною угодою у формі застереження (далі - "арбітражне застереження") у розумінні статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", відповідно до якого у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди протягом 1 місяця з моменту виникнення спору, такий спір, який виникає щодо цього контракту або у зв`язку із ним, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (п. 9.2).

9.2. Листом від 01.10.2019 №2419/05-7.4 президент ТПП України повідомляв позивача про те, що правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, тобто його правосуб`єктність, організація діяльності, компетенція, встановлені Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.1994 р., Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, що є Додатком 1 до зазначеного Закону, та Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (т.І, а.с. 215).

9.3. Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки N 1 і N 2 до цього Закону); "третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів.

9.4. Додатком 1 до вказаного Закону є "Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України", яким визначено, що Міжнародний комерційний арбітражний суд є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

9.5. Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат суду, сприяє його діяльності.

9.6. До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватись на вирішення:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також:

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими наслідками творчої діяльності, спорудження промислових та інших об`єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової і підприємницької кооперації.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних договорів України.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів.

По справах, що підлягають розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суді, голова Суду може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України має печатку із своїм найменуванням українською і англійською мовами та зображенням меча і терез правосуддя.

9.7. За приписами статті 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об`єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об`єднання.

Торгово-промислова палата може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань.

9.8. Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється законодавством України.

9.9. Зазначене свідчить про те, що статус Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України як суду, наділеного повноваженнями на розгляд вказаної вище категорії спорів, визначений законодавством, яке було чинним як на момент укладення спірної арбітражної угоди, так і на даний час.

9.10. При цьому, наявність у арбітражу правового статусу юридичної особи не вимагається ні положеннями національного законодавства, ні міжнародного, як то Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958).

9.11. У даному випадку, стверджуючи про відсутність компетенції у Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України через те, що він не зареєстрований як юридична особа, позивач фактично заперечує національне законодавство України, яке діяло на момент вчинення оспорюваного арбітражного застереження.

9.12. Твердження позивача про те, що Міжнародний комерційний арбітражний суд має бути відокремленим підрозділом (філією) юридичної особи - Торгово-промислової палати України є нічим не підтвердженими домислами позивача, які не можуть бути покладені в основу недійсності арбітражного застереження за наявності діючого законодавства, згідно з яким і вчинене таке арбітражне застереження.

9.13. Позивачем належними та допустимими доказами не підтвердив порушення закону шляхом визначення в оспорюваному арбітражному застереженні Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України як суду для вирішення спорів, що виникають з контракту № 26-ТЕ/Н від 22.11.2015.

9.14. Щодо доводів позивача про використання відповідачем Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України 2018 року, слід зазначити наступне.

9.15. Застосування арбітражним судом Регламенту при вирішенні конкретного спору між сторонами контракту № 26-ТЕ/Н від 22.11.2015 не може бути підставою недійсності арбітражного застереження, яке вчинено 22.11.2015. Вказана обставина може бути підставою оспорювання в суді арбітражного рішення згідно з і ст. 34 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

9.16. У арбітражному застереженні сторони погодили, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватись Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України без визначення конкретної його редакції, зміна якої з часом не є протиправною, враховуючи те, що Регламент є актом, який встановлює процесуальний розгляду арбітражного спору.

9.17. Твердження позивача стосовно зацікавленості та залежності працівників (третейських суддів) Торгово-промислової палати України не обґрунтовують недійсність арбітражного застереження.

10. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

10.1. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивач не довів наявності підстав для визнання недійсним арбітражного застереження щодо розгляду спорів в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, викладеного у пункті 9 контракту № 26-ТЕ/Н від 22.12.2015 між "TAGGART LIMITED" SIA та Акціонерним товариством "Українська залізниця", не обґрунтував невідповідність такої угоди закону, якому сторони цю угоду підпорядкували (право України), а також того, що вказаний правочин вчинено з порушенням закону.

10.2. Крім того, враховуючи, що Торгово-промислова палата України не брала участі в оспорюваному правочині та відповідно жодним чином не порушувала прав "TAGGART LIMITED" SIA, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач безпідставно включив указану особу до складу відповідачів у пред`явлено на розгляд суду позові.

10.3. Також колегія суддів зазначає, що позивач, як позовну заяву, так і апеляційну скаргу фактично обґрунтовує з посиланням на законодавство, яким регулюються підстави скасування арбітражного рішення , а не визнання недійсною арбітражної угоди , а також незгодою з процедурою розгляду арбітражним судом відповідної справи за позовом Залізниці та винесеним рішенням, що не є підставою для визнання такої арбітражної угоди недійсною.

11. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

11.1. Колегія суддів зазначає, що твердження скаржника про те, що суд не звернув увагу на подання позову про визнання недійсним арбітражної угоди подано задовго до рішення не стосуються предмету дослідження у даній справі. Крім того, справа №824/96/19, на яку посилається позивач стосується "скасування постанови Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України про прийняття справи до провадження від 06.02.2019", а не визнання недійсною викладеної в контракті арбітражної угоди.

11.2. Колегія суддів зазначає про те, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і твердження скаржника про те, що шляхом прийняття одноособово ТТП нового регламенту у 2018 році замість регламенту 2015 року, для МКАС відбулась одностороння зміна умов, тобто нові умови арбітражного розгляду, на які позивач не погоджувався, з огляду на те, що у п. 9.3 Контракту сторони погодили, що в процесі розгляду і вирішення спору буд застосовуватись Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України без зазначення конкретної редакції такого регламенту, а також без застереження щодо того, що викладення регламенту у новій редакції потребуватиме внесення змін до Контракту.

11.3. Також є безпідставними і твердження скаржника про те, що у ТТП України та її підрозділу МКАС при ТТП України відсуне компетенція на прийняття рішення з прийняття справ до арбітражного провадження, тобто початку арбітражної процедури, з огляду на те, що в силу положень ч. 5 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" при Торгово-промисловій палаті України діє в т.ч. Міжнародний комерційний арбітражний суд, діяльність яких регулюється законодавством України та яке не містить вимог про наявність у арбітражу правового статусу юридичної особи.

Згідно норм Положення, МКАС при ТПП України, є самостійною постійно діючою арбітражною установою, що здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Функціонуючи при Торгово-промисловій палаті України, МКАС залишається незалежним та самостійним арбітражним інститутом.

Відповідно до п. 1 Положення про МКАС при ТПП України закріплений вичерпний перелік функцій ТПП України: затвердження Регламенту МКАС, порядку обчислення арбітражного збору, ставок гонорарів арбітрів та інших витрат суду, сприяння його діяльності.

Слід зазначити, що Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Положенням, Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженим рішенням Президії Торгово-промислової палати України, не віднесено до функцій ТПП України втручання у процедуру розгляду арбітражних справ МКАС.

Крім того, гарантіями незалежності та неупередженості, крім презумпції незалежності та неупередженості, є інститут відводу арбітрів МКАС.

12. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду:

12.1. Позивачем не доведено того, яким чином викладена у Контракті арбітражна угода впливає на порушення, оспорення чи невизнання його прав та інтересів.

13. Посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

13.1. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

13.2. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст.5 ГПК України).

13.3. Відповідно до ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

13.4. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).

13.5. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 74 ГПК України).

13.6. Зі змісту ч.4 ст. 75 ГПК України вбачається, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

13.7. Відповідно до ст. 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

13.8. За змістом 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

13.9. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

13.10. У п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейським судом з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану позицію: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії , заява № 303-A, п. 29).

13.11. Підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

13.12. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

13.13. Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

13.14. Відповідно до статті 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

13.15. Положеннями статті 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

13.16. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

13.17. Частиною 1 статті 181 ГК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

13.18. Частиною 7 статті 181 ГК України передбачено, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

13.19. Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (стаття 207 ГК України).

13.20. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

13.21. Однією з підстав недійсності правочину згідно з пунктом 1 статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, при цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

13.22. За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

13.23. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

13.24. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", в редакції станом на вчинення оспорюваного правочину, до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

13.25. Статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні.

13.26. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

13.27. Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною у письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами.

13.28. Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Так, відповідно до частини 5 статті 4 ГПК України угода про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини 3 статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Відповідно до пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду № 1-рп/2008 від 10.01.2008 "одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні. Функціонування третейських судів в Україні базується не лише на засадах національного, а й міжнародного права.

Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року)".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 р. у справі №910/15161/18

14. Висновки Північного апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги:

14.1. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення в оскаржуваній частині ґрунтується на засадах верховенства права, є законним, - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтоване, - прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

14.2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі №910/18490/19 залишити без змін.

14.3. Апеляційну скаргу "TAGGART LIMITED" SIA на рішення Господарського суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі №910/18490/19 залишити без задоволення.

15. Розподіл судових витрат :

15.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу "TAGGART LIMITED" SIA на рішення Господарського суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі №910/18490/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі №910/18490/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, покласти на "TAGGART LIMITED" SIA.

4. Справу №910/18490/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 08.10.2020 р.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова