Рішення

від 08.10.2020 по справі 920/219/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.10.2020 Справа № 920/219/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/219/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ФерроМетГрупп (49000, м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, буд. 26, кв. 96, ідентифікаційний код 38359852, email: fmg200050@gmail.com),

до відповідача: Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб (40020, м. Суми, вул. Комарова, буд. 2, ідентифікаційний код 30991664, email: reception@ubt-ua.com),

про стягнення 259 628, 99 грн на підставі договору поставки № 79/9-35-19 від 20.02.2019, укладеного між сторонами,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

04.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 329 628,99 грн за договором поставки № 79/9-35-19 від 20.02.2019, з яких: 285 600,00 грн - сума заборгованості по оплаті за отриманий товар, 3 916,18 грн - 3 % річних, 2 858,00 грн - інфляційні збитки та 37 256,81 грн - пеня, а також покласти на відповідача судові витрати, пов`язані із розглядом справи.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що першим відповідачем було порушено умови договору поставки № 79/9-35-19 від 20.02.2019 щодо оплати отриманого товару, а тому наявні підстави для нарахування 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а також пені на підставі пункту 7.4 договору.

Ухвалою від 06.03.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/219/20 у порядку загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 23.04.2020, 11:00.

13.03.2020 від представника позивача надійшло клопотання від б/д, б/н (від 13.03.2020 вх. № 875к) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 920/219/20, відповідно до якого позивач просить суд постановити ухвалу про участь представника позивача у судовому засіданні у даній справі у режимі відеоконференції та забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області (49027, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1, email: inbox@dp.arbitr.gov.ua ).

Ухвалою від 19.03.2020 у справі № 920/219/20 судом постановлено, призначити підготовче засідання у справі № 920/219/20 на 23.04.2020, 11:00 в режимі відеоконференції; доручити Господарському суду Дніпропетровської області (49027, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1, email: inbox@dp.arbitr.gov.ua ) забезпечити участь представника позивача в зазначеному судовому засіданні, в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду, а ухвалою від 23.04.2020 постановлено відкласти підготовче засідання на 28.05.2020, 11:30 в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.04.2020 у справі № 920/219/20 постановлено, зокрема, відкласти підготовче засідання на 28.05.2020, 11:30 в режимі відеоконференції, а ухвалою суду від 28.05.2020 у цій справі також постановлено, зокрема, відкласти підготовче засідання на 21.07.2020, 11:30 в режимі відеоконференції.

21.07.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А., з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 28.07.2020 призначив підготовче засідання у справі № 920/219/20 на 26.08.2020, 12:00 в режимі відеоконференції.

Відповідач відзиву на позов не подав, проте 21.08.2020 від відповідача до суду надійшла заява про долучення до матеріалів цієї справи доказів від 21.08.2020 № 79/15-242, відповідно до якої просить суд долучити до матеріалів сплати докази частини боргу, а саме: копій платіжних доручень: № 2397 від 15.07.2020 на суму 50 000,00 грн; № 2884 від 06.08.2020 на суму 20 000,00 грн.

Судом долучено до матеріалів цієї справи надані відповідачем письмові докази.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 26.08.2020 постановив закрити провадження у справі № 920/219/20 в частині стягнення основного боргу в сумі 70 000,00 грн; в іншій частині позовних вимог (а саме: щодо стягнення основного боргу в сумі 215 600,00 грн, пені в сумі 37 256,81 грн, інфляційних втрат в сумі 2 858,00 грн та 3 % річних в сумі 3 916,18 грн) розгляд справи № 920/219/20 продовжити; закрити підготовче провадження у справі № 920/219/20 та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.10.2020, 14:30 з повідомленням учасників справи.

01.09.2020 від позивача до суду надійшов лист від 27.08.2020 № 253 (вх. № 7627/20), в якому позивач підтвердив факт сплати відповідачем на його користь частини основного боргу в сумі 70 000,00 грн на підставі платіжних доручень № 2397 від 15.07.2020 на суму 50 000,00 грн; № 2884 від 06.08.2020 на суму 20 000,00 грн.

Представники учасників справи в засідання по суті не з`явилися, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлені судом належним чином.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

20.02.2019 між позивачем та відповідачем укладений договір № 79/9-35-19 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити товар, зазначений у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, в порядку та строки, передбачені договором (пункти 1.1, 1.2 договору).

Відповідно до умов пункту 2.1 договору умови поставки вказуються в специфікаціях. При тлумаченні умов поставки мають силу Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів ІNCOTERMS у редакції 2010 року.

У розділі 3 договору сторони узгодили ціну товару, що становив предмет поставки. Так, поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у Специфікаціях. Загальна вартість договору визначається як сума вартості товару та інших витрат, зазначених у специфікаціях. Валюта договору - гривня. Умови оплати за товар вказуються у специфікаціях. Зміна ціни товару допускається за погодженням сторін.

Відповідно до пунктів 1, 4 специфікацій № 1 від 20.02.2019, № 2 від 22.03.2019, № 3 від 18.04.2019, № 4 від 10.05.2019, № 5 від 28.05.2019, № 6 від 12.06.2019, № 7 від 27.06.2019, № 8 від 17.07.2019 та № 9 від 05.08.2019 умови поставки - DAP м. Суми, оплата товару здійснюється відповідачем на умовах відстрочки платежу - 30 банківських днів з моменту поставки.

Згідно з пунктом 5 договору встановлено, що приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6. Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до Інструкцією про порядок приймання продукціївиробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до закінчення сторонами своїх зобов`язань за договором. У разі ненадходження з боку будь-якої із сторін підтвердження діями сторін наміру продовжувати виконання умов договору, строк дії договору щорічно продовжується на наступний календарний рік. При цьому підписання сторонами додаткової угоди про поновлення строку дії договору є обов`язковим.

Пунктом 10.7 договору сторони погодили, що всі зміни та доповнення до договору мають юридичну силу, якщо вони вчиненні в письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар за на загальну суму 2 908 344,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № фм-0000049 від 27.02.2019 на суму 146 400,00 грн,

- № фм-0000050 від 27.02.2019 на суму 146 400,00 грн,

- № фм-0000051 від 27.02.2019 на суму 73 200,00 грн,

- № фм-0000061 від 22.03.2019 на суму 132 300,00 грн,

- № фм-0000062 від 22.03.2019 на суму 94 500,00 грн,

- № фм-0000063 від 22.03.2019 на суму 151 200,00 грн,

- № фм-0000080 від 18.04.2019 на суму 143 520,00 грн,

- № фм-0000081 від 18.04.2019 на суму 143 520,00 грн,

- № фм-0000082 від 18.04.2019 на суму 71 760,00 грн,

- № фм-0000096 від 10.05.2019 на суму 118 860,00 грн,

- № фм-0000097 від 10.05.2019 на суму 122 256,00 грн,

- № фм-0000109 від 28.05.2019 на суму 162 000,00 грн,

- № фм-0000110 від 28.05.2019 на суму 144 828,00 грн,

- № фм-0000119 від 14.06.2019 на суму 162 000,00 грн,

- № фм-0000120 від 14.06.2019 на суму 162 000,00 грн,

- № фм-0000127 від 01.07.2019 на суму 129 600,00 грн,

- № фм-0000128 від 01.07.2019 на суму 194 400,00 грн,

- № фм-0000144 від 18.07.2019 на суму 129 600,00 грн,

- № фм-0000145 від 18.07.2019 на суму 97 200,00 грн,

- № фм-0000146 від 18.07.2019 на суму 97 200,00 грн,

- № фм-0000153 від 06.08.2019 на суму 142 800,00 грн,

- № фм-0000154 від 06.08.2019 на суму 142 800,00 грн.

Товар було прийнято уповноваженим представником покупця за довіреностями № 231 від 26.02.2019, № 339 від 22.03.2019, № 456 від 18.04.2019, № 513 від 10.05.2019, № 570 від 28.05.2019, № 650 від 14.06.2019, № 686 від 01.07.2019, № 707/2 від 03.07.2019 та № 793 від 06.08.2019. Претензій щодо якості або кількості товару відповідачем не заявлено.

Відтак позивачем як постачальником зобов`язання за договором № 79/9-35-19 від 20.02.2019 було виконано належним чином.

Проте відповідач виконав свої зобов`язання з оплати за поставленого товару частково та з порушенням строку встановленого укладеним між сторонами договором та специфікаціями до нього. Зазначений факт відповідачем не спростовується.

Станом на 21.08.2020 відповідачем згідно платіжних доручень: № 2397 від 15.07.2020 на суму 50 000,00 грн; № 2884 від 06.08.2020 на суму 20 000,00 грн сплачено частину основного боргу за договором.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж Кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару за період з 20.02.2019 по 02.03.2020 підтверджується вищезазначеними видатковими накладними та довіреностями відповідача за вказаний період, підписаними уповноваженими представниками сторін, а також актом звірки взаємних розрахунків за період з січня 2019 року по листопад 2020 року.

Копії вищезазначених первинних документів долучено судом до матеріалів даної справи. Зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну, відомості про господарську операцію, підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого товару за договором поставки № 79/9-35-19 від 20.02.2019 в сумі 215 600,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2856,00 грн інфляційних нарахувань та 3916,18 грн - 3 % річних за період з 18.09.2019 по 02.03.2020 суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних суд вважає арифметично вірним.

Судом було встановлено, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання на суму 285 600,00 грн за загальний період з 18.09.2019 по 02.03.2020, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2 856,00 грн інфляційних нарахувань та 3 916,18 грн - 3% річних за вказаний вище період.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 256,81 грн пені суд зазначає наступне.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.5 договору, що у разі порушення відповідачем строків оплати товару, вказаного у специфікації, відповідач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати за кожний день порушення строків оплати.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок суми пені за договором поставки № 79/9-35-19 від 20.02.2019, нарахованої за загальний період з 18.09.2019 по 02.03.2020, встановив, що розрахунок пені здійснено арифметично вірно та з врахуванням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 37 256,81 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3 894,43 грн (пропорційно розміру задоволених вимог) покладається на відповідача.

Згідно частини четвертої статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно пункту 5 статті 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року Про деякі питання застосування Закону України Про судовий збір , повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

На підставі наведеного, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що у разі подання ним клопотання про повернення судового збору в сумі 1 050,01 грн у зв`язку із закриттям провадження ухвалою від 26.08.2020 цій справі в частині стягнення основного боргу в сумі 70 000,00 грн, судом може буде постановлено відповідну ухвалу про повернення судового збору у відповідності до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір .

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб (40020, м. Суми, вул. Комарова, буд. 2, ідентифікаційний код 30991664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФерроМетГрупп (49000, м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, буд. 26, кв. 96, ідентифікаційний код 38359852) основний борг за договором поставки № 79/9-35-19 від 20.02.2019 в сумі 215 600,00 грн, інфляційні втрати в сумі 2 856,00 грн, 3 % річних в сумі 3 916,18 грн, пеню в сумі 37 256,81 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 894,43 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано суддею 12 жовтня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа