Рішення від 12.10.2020 по справі 922/2408/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2408/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справ

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом фізичної особи - підприємця Партола Сергія Миколайовича, с. Мізяки,

до Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , с. Золочівське,

про стягнення 148 543,87 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа - підприємець Партола Сергій Миколайович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , про стягнення заборгованості за договором про виконання сільськогосподарських послуг № 530-19/2019-ПС від 19 вересня 2019 року у розмірі 148 543,87 грн., з яких 134 320,00 грн. заборгованість за договором, 13 432,00 грн. штрафні санкції, - 135,13 грн. борг з урахуванням індексу інфляції, 927,00 грн. 3% річних.

07 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву фізичної особи - підприємця Партола Сергія Миколайовича - залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 17 серпня 2020 року (включно). 13 серпня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до канцелярії суду клопотання (вх. № 18638), яке за своїм змістом та правовою навантаженністю є заявою про усунення недоліків, поданою у відповідності до статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

13 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/2408/20. Ухвалено розгляд справи № 922/2408/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

07 вересня 2020 року прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив (вх. № 20220 від 02 вересня 2020 року). Залишено без задоволення клопотання відповідача про направлення справи № 922/2408/20 за належною підсудністю. Залишено без задоволення клопотання про призначення розгляду справи № 922/2408/20 за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Залишено без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Задоволено клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів документів, доданих до позовної заяви. Витребувано у позивача, в порядку частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, оригінал договору № 530-19/2019-ПС про виконання робіт та надання сільськогосподарських послуг від 19 вересня 2019 року із всіма додатками, акт від 22 жовтня 2019 року № 22.10.2019 виконання сільськогосподарських послуг до договору № 530-19/2019-ПС від 19 вересня 2019 року, рахунок-фактуру № 22.10.2019 від 22 жовтня 2019 року на суму 134 320 грн., акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 19.09.2019-24.03.2020 р. за договором № 530-19/2019-ПС від 19 вересня 2019 року та претензії від 24.03.2020 р. з рекомендованим потовим повідомленням про вручення поштового відправлення. Встановлено позивачу строк для подання витребуваних доказів - до 17 вересня 2020 року. 08 вересня 2020 року через відділ діловодства господарського суду Харківської області позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах позовних вимог на посіви (незібраний врожай) та отриманий врожай 2020 року, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 6321288500:04:000:000:0101, площею 349 га, яка розташована на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області, з подальшим вилученням дозрілого врожаю шляхом надання права збору врожаю 2020 року ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі окремого підрозділу Харківської філії державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу із застосуванням спеціалізованої техніки та подальшою передачею зібраного врожаю сільськогосподарських культур на відповідне зберігання ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі окремого підрозділу Харківської філії державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , шляхом складання акту опису й арешту майна та передачі описаного майна на зберігання ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі окремого підрозділу Харківської філії державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу . 09 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви позивача (вх. № 20632 від 08 вересня 2020 року) про забезпечення позову. 10 вересня 2020 року, в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувано у Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу належним чином засвідчену копію положення чи інший установчий документ, який регулює діяльність філії в редакції станом на 19 вересня 2019 року. Встановлено Державному підприємству Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу строк для подання витребуваних доказів - до 23 вересня 2020 року. 16 вересня 2020 року продовжено позивач строк на подання відповіді на відзив до 14 вересня 2020 року Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 21098 від 14 вересня 2020 року). 28 вересня 2020 року представник відповідача, на виконання вимог ухвали від 10 вересня 2020 року, надав копію Положення про Харківську філію Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу . 06 жовтня 2020 року прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи клопотання представника Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (вх. № 22724 від 01 жовтня 2020 року).

Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

19 вересня 2019 року між Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі директора Харківської філії (замовник, відповідач у справі) та фізичною особою підприємцем Партолою С.М. (виконавець, позивач у справі) укладено договір № 530-19/2019-ПС про виконання робіт та надання сільськогосподарських послуг (далі - договір), предметом якого є послуги виконавця по збору врожаю соняшнику на Вілківський СДС, які виконуються технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки. Виконавець виконує роботи з використанням власних паливно-мастильних матеріалів на площі 146 га (пункт 1.1., 1.2. договору). Згідно пункту 2.1 договору вартість послуг складає 134 320, 00 грн. Загальна сума цього договору складається з обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, визначеної в пункті 2.1 цього договору, але не може перевищувати 134 320,00 грн. Замовник повинен провести розрахунки за надані послуги до 31 грудня 2019 року (пункт 2.2., 2.4 договору). Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині виконання грошових зобовязань - до повного їх виконання (пункт 5.1 договору).

22 жовтня 2019 року сторонами було підписано акт №22.10.2019 виконання сільськогосподарських послуг за змістом якого відповідач прийняв від позивача обумовлені договором послуги на суму 134 320,00 грн. із зазначенням, що роботи виконанні якісно і в обумовлений термін.

22 жовтня 2019 року позивач сформував рахунок-фактуру на суму 134320, 00 грн.

Крім того, сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 19 вересня 2019 року по 24 березня 2020 року у відповідності до якого кінцеве сальдо у обох контрагентів складає 134 320,00 грн.

24 березня 2020 року позивачем було сформовано на адресу позивача претензію щодо сплати заборгованості за надані послуги.

Як зазначає позивач, не належне виконання відповідачем умов договору в частині належної та вчасної оплати наданих послуг, послугувало підставою для звернення із даним позовом до суду з метою захисту законних прав та інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань. Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Разом із тим, частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Правові позиції, втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, що підтверджується підписаними між сторонами актом виконання сільськогосподарських послуг (а. с. 13, том 1), крім того, між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 19 вересня 2019 року по 24 березня 2020 року у відповідності до якого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 134 320,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За змістом підписаних актів та рахунків-фактур (в частині сум за використання інженерних мереж, згідно показників лічильників (пункт 4.6 договору)), загальна сума наданих послуг складає 134 320,00 грн.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України). Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Тотожна за змістом є й стаття 193 Господарського Кодексу України.

Однак, всупереч умовам розділу 2 договору, який передбачає строк проведення розрахунків (до 31 грудня 2019 року), відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем, заборгувавши 134 320 грн. за проведені роботи (надані послуги) на території Валківського СДС.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про обмеженість повноважень директора Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу.

Згідно зі статтею 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Пунктом 4.1.1 Положення про Харківську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" від 03 січня 2012 року № 21, визначено, що філія має право від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством. Директор здійснює безпосереднє керівництво діяльністю філії, та з цією метою представляє інтереси підприємства за дорученням генерального директора /.../ підписує з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством України (пункт 7.4.1 положення).

Як свідчить преамбула договору, директор Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" діяв на підставі довіреності від 19 вересня 2019 року № 460/09-19.

Наявність зв`язку між спором та діяльністю філії підтверджується в розглядуваному випадку укладеним договором, підписаним з боку Замовника - філією та актом виконання послуг, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги і в яких міститься вказівка на філію Відповідача, що також не суперечить завданню, функціям і діяльності такої філії, передбаченими в Положенні про Харківську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Враховуючи викладене, правосуб`єктність особи, яка підписала договір від імені Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії, є підтвердженою та такою, що не виходить за межі повноважень, визначених Положенням про Харківську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" від 03 січня 2012 року № 21.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної та повної оплати грошових коштів за надані послуги, у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з 134 320,00 грн.

Відповідачем у відзиві на позов було заявлено заяву про застосування загальної і спеціальної позовної давності.

З метою встановлення виду позовної давності (загальна і спеціальна), суд зазначає наступне.

Договір про надання послуг, який слугує предметом розгляду - це угода між двома контрагентами, предметом якої є виконання певної роботи, спрямованої на досягнення певного результату. Тобто, замовником оплачується не процес праці, а конкретний (кінцевий результат), який визначається закінчення роботи і оформлюється актом приймання-передачі виконаних послуг (або як в даному випадку - актом виконання сільськогосподарських послуг), на підставі якого і здійснюється розрахунки, розмір і порядок оплати яких визначається і закріплюється у договорі.

Отже, заборгованість за договором надання послуг є заборгованістю за зобов`язання у сфері цивільно-правових угод, а тому до даного виду правовідносин застосовується загальна позовна давність у три роки.

Тобто, в даному разі суд відмовляє відповідачу у застосуванні спеціальної (скороченої) позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з статті 264 цього ж кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

В даному разі в матеріалах справи міститься акт звірки за період з 19 вересня 2019 року по 24 березня 2020 року.

Отже, виходячи із вищевказаних положень частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України та положень пункту 2.4 договору, з 01 січня 2020 року почалось прострочення виконання обов`язку відповідачем по оплаті наданих позивачем послуг та перебіг трирічного строку для звернення до суду, а з моменту підписання акту звірки взаємних розрахунків відповідачем було визнано заборгованість та відповідно, строк позовної давності перервався та почав відліковутись з початку (тобто трирічний строк розпочав свій перебіг) для звернення в суд із вимогою до відповідача про стягнення основної заборгованості за договором, що є основною вимогою, та про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних, що є додатковими вимогами.

Враховуючи вище зазначене, суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування загального строку позовної давності.

З огляду на те, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень: порушення строків виконання зобов`язання у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 10 грудня 2019 № 904/4156/18 (12-117гс19) зазначили, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пунктом 4.1 договору визначено, що сторони несуть відповідальність одна перед одною за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору у встановленому законом порядку.

Виходячи з суб`єктного складу сторін (відповідач належить до державного сектору економіки), а також законодавчого встановлення розмір штрафної санкції, пеня за прострочення виконання відповідачем взятих на себе обов`язків, визначається у розмірі 0,1 відсотка від вартості товарів (робіт, послуг); а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд вважає його невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних та методологічних помилок. Зокрема, в період нарахування врахований останній день на здійснення розрахунків (31 грудня 2019 року); не враховано, що нарахування штрафу має місце за наслідками порушення виконання через 30 днів.

Визначене щодо порядку та періоду розрахунків штрафних санкцій узгоджується із наступним.

Згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно із частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого строку, виконувалася у день лише до закінчення нормального робочого часу.

Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що пеня може бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а останній день на виконання зобов`язання (31 грудня 2019 року) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені. Штраф нараховується за спливом 30-ти денного строку.

Арифметично вірна методологія розрахунків пені за прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань повинна здійснювались наступним чином: з 01 січня 2020 року (перший день прострочення) по 24 березня 2020 року (визначений позивачем кінцевий період нарахування), що складає 84 днів, а формула розрахунків виглядає наступним чином: 134 320,00 грн. * 0,1 * 84 / 100.; штраф з 31 січня 2020 року.

Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума штрафної санкції - 9 402,40 грн. штрафу та 7 244,47 грн. пені.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні втрати та річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційного нарахування на суму боргу, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами та з урахуванням перебіг строку, визначеного статтею 253 Цивільного кодексу України, зазначає, що арифметично вірною сумою до стягнення є 927,36 грн. 3 % річних та 938,35 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині похідних вимог позивача (стягнення штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат), позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в розмірі 13 432,00 грн. штрафних санкцій та 927,00 3% річних, а інфляційні втрати взагалі не були заявлені до стягнення.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини 8статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Із запровадженням змін до ГПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

У свою чергу, частиною 8 статті 252 ГПК України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8статті 141 Цивільного процесуального кодексу України(аналогічна норма міститься у частині 8статті 129 ГПК України)щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат в розмірі 3 500,00 грн., що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232-236 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (63030, Харківська область, Валківський район, село Золочівське, ідентифікаційний код юридичної особи 37104349) на користь фізичної особи - підприємця Партола Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код фізичної особи - підприємця НОМЕР_1 ) основну заборгованість в розмірі 134 320,00 грн., 13 432,00 грн. штрафних санкцій, 3% річних в розмірі 927,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 228,14 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "12" жовтня 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко

cправа № 922/2408/20