Постанова

від 01.10.2020 по справі 910/11820/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/11820/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання - Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Гаращенка І. В. (адвоката),

відповідача - Перепелиціна К. М. (самопредставництво),

третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (самопредставництво),

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 (колегія суддів: Зубець Л. П. - головуючий, Мартюк А. І., Буравльов С. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 (суддя Борисенко І. І.), у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс"

до Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача: 1) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Головного управління державної казначейської служби у м. Києві,

про стягнення 5 902 626, 23 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" (далі - ТОВ "Укрінвестресурс") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про стягнення 5 902 626,23 грн, з яких: 5 120 508, 00 грн - сума основного боргу, 596 938,21 грн - сума встановленого індексу інфляції та 185 180,02 грн - сума 3% річних.

1.2. Позовні вимоги ТОВ "Укрінвестресурс" обґрунтовано тим, що у Київської міської ради виник обов`язок повернути грошові кошти у розмірі 5 120 508,00 грн, отримані Київською міською радою від ТОВ "Укрінвестресурс" на виконання умов Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007, який в судовому порядку визнано недійсним.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі № 910/11820/18, позовні вимоги ТОВ "Укрінвестресурс" до Київської міської ради задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Київської міської ради на користь ТОВ "Укрінвестресурс" основну суму боргу у розмірі 5 120 508,00 грн, індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 596 938,21 грн, три відсотки річних у розмірі 185 180,02 грн.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 визнано у судовому порядку недійсним, тому у Київської міської ради відсутні правові підстави для утримання та користування коштами у розмірі 5 120 508, 00 грн, які ТОВ "Укрінвестресурс" перерахувало до місцевого бюджету на виконання зазначеного Договору. При цьому, установивши прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, господарські суди на підставі статті 625 Цивільного кодексу України дійшли висновку про стягнення з Київської міської ради інфляційних втрат та 3% річних.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулась Київська міська рада із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Київська міська рада зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, в оскаржуваних судових рішеннях порушили статті 236, 238 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19, а також застосували статтю 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.02.2007 рішенням Київської міської ради № 124/785 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Укрінвестресурс" для реконструкції та облаштування скверу, будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торговельного, соціального призначення, з наземним та підземним паркінгами на вул. Михайлівській, 14-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі м. Києва; передано ТОВ "Укрінвестресурс" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,55 га для реконструкції та облаштування скверу, будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торговельного, соціального призначення, з наземним і підземним паркінгами на вул. Михайлівській, 24 - 26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,25 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,30 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, зокрема, площею 0,27 га в межах зеленої зони міста, для реконструкції та облаштування скверу без права капітальної забудови його наземної частини.

4.2. На підставі цього рішення між Київською міською радою та ТОВ "Укрінвестресурс" 28.03.2007 укладено Договір оренди земельних ділянок на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва, строком на 10 років: з кадастровим номером 1000000000:91:017:0002 - 2697 кв. м; з кадастровим номером 8000000000:82:013:0067 - 266 кв. м, з кадастровим номером 8000000000:82:013:0021 - 2549 кв. м. Договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений запис від 30.03.2007 за № 91-6-00644 у книзі записів державної реєстрації Договорів.

4.3. Відповідно до умов зазначеного Договору, ТОВ "Укрінвестресурс" надано земельні ділянки площею 0,2697 га та 0,0266 га - для реконструкції та облаштування скверу, земельну ділянку площею 0,2549 га - для будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торгівельного, соціального призначення, з наземним та підземним паркінгами.

4.4. Також господарські суди попередніх інстанцій установили, що 26.04.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 481/1142, яким вирішено продати ТОВ "Укрінвестресурс" земельну ділянку площею 0,2549 га для будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торгівельного, соціального призначення, з наземними та підземними паркінгами на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі м. Києва.

4.5. На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою та ТОВ "Укрінвестресурс" 31.05.2007 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,2549 га на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі 31.07.2007 за № 1537 (далі - Договір купівлі-продажу).

4.6. Відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу продавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 481/1142 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районні м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:013:0021, площею 0,2549 га, у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

4.7. Згідно з пунктом 2.1 Договору купівлі-продажу, ціна земельної ділянки за цим Договором становить 5 120 508, 00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди від 16.03.2007 № 25 покупцем було сплачено продавцю аванс у розмірі 1 805 631, 07 грн. При цьому судами зазначено, що в матеріалах справи наявна виписка банку від 23.03.2007, призначення платежу: авансовий внесок за викуп земельної ділянки згідно Угоди від 16.03.2007 № 25.

4.8. Відповідно до пункту 2.2 Договору купівлі-продажу, сума в розмірі 3 314 876,93 грн може сплачуватись у розстрочку протягом п`яти років рівними частинами до двадцять п`ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу земельних ділянок на р/р 37116001002659 в ГУДКУ м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

4.9. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов Договору купівлі-продажу позивачем здійснено оплату наступними частинами:

- 55 247,95 грн (виписка банку від 25.06.2007, призначення платежу: оплата за земельну ділянку на вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівської площі зг. Договору купівлі-продажу землі від 31.05.07 № 1537);

- 55 247,95 грн (виписка банку від 25.07.2007, призначення платежу: оплата за земельну ділянку на вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівської площі зг. Договору купівлі-продажу землі від 31.05.07 № 1537);

- 3 204 381,03 грн (виписка банку від 30.07.2007, призначення платежу: оплата за земельну ділянку на вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівської площі зг. Договору купівлі-продажу землі від 31.05.07 № 1537).

4.10. Ураховуючи наведене, за висновком господарських судів, на виконання умов Договору купівлі-продажу, позивачем на рахунок виставлений відповідачем, було перераховано суму грошових коштів у розмірі 5 120 508,00 грн. Господарськими судами констатовано, що позивачем на користь відповідача здійснено належну та повну оплату грошової суми згідно з умовами Договору купівлі-продажу.

4.11. Пунктом 6.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після одержання покупцем державного акта на право власності на земельну ділянку.

4.12. ТОВ "Укрінвестресурс" отримано державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.10.2007 серії КВ №140488, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, Договір оренди землі за № 01-8-00146.

4.13. Водночас, господарські суди попередніх інстанцій установили, що в подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2017 у справі № 910/9670/14 вирішено:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 124/785 "Про передачу ТОВ "Укрінвестресурс" земельної ділянки для реконструкції та облаштування скверу, будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торговельного соціального призначення, з наземним і підземним паркінгами на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва";

- визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,5512 га за адресою на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Укрінвестресурс", зареєстрований 30.03.2007 за № 91-6-00644 у книзі записів державної реєстрації Договорів;

- визнати недійсним Договір про внесення змін до Договору оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Укрінвестресурс", зареєстрований 16.10.2007 за № 91-6-00713 у книзі записів державної реєстрації Договорів;

- визнати відсутнім у ТОВ "Укрінвестресурс" права користування земельними ділянками площею 0,2697 га (кадастровий номер 8000000000:91:017:0002) вартістю 4 805 382,23 грн та площею 0,0266 га (кадастровий номер 8000000000:82:013:0067) вартістю 2 369 728,72 грн за адресою: вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівська площа у Шевченківському районі міста Києва;

- зобов`язати ТОВ "Укрінвестресурс" відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської державної адміністрації земельних ділянок площею 0,2697 га (кадастровий номер 8000000000:91:017:0002) вартістю 4 805 382,23 грн та площею 0,0266 га (кадастровий номер 8000000000:82:013:0067) вартістю 2 369 728,72 грн за адресою: вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівська площа у Шевченківському районі міста Києва;

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 481/1142 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "Укрінвестресурс" для будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торгівельного соціального призначення, з наземним і підземним паркінгами за адресою: вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівська площа у Шевченківському районі міста Києва;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,2549 га за зазначеною адресою, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Укрінвестресурс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т. М. від 31.05.2007 і зареєстрований у реєстрі за № 1537;

- визнати недійсним акт на право власності на земельну ділянку серії від 16.10.2007 КВ №140488, виданий ТОВ "Укрінвестресурс", який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, Договорів оренди землі за № 01-8-00146.

4.14. Звертаючись із позовом у цій справі, ТОВ "Укрінвестресурс" зазначало, що судовими рішеннями у справі № 910/9670/14 спірну земельну ділянку було повернуто Київській міській раді, тобто застосовано реституцію, проте грошові кошти, сплачені позивачем за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, ТОВ "Укрінвестресурс" повернуто не було. Таким чином, на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача суму вартості земельної ділянки, сплаченої Київській міській раді за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, який визнаний в судовому порядку недійсним. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення оплати відповідачем грошових коштів позивачу.

4.15. Викладені обставини і стали підставою для звернення ТОВ "Укрінвестресурс" із позовом до Київської міської ради про стягнення 5 902 626,23 грн, з яких: 5 120 508, 00 грн - сума основного боргу, 596 938,21 грн - сума встановленого індексу інфляції та 185 180,02 грн - сума 3% річних.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19, а також застосували статтю 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.4. Отже, у разі подання касаційної скарги, зокрема на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.5. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.6. Верховний Суд, у відповідності до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Тобто, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень в цій справі, Верховний Суд перевіряє правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, оскільки доводи касаційної скарги та висновки викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються виключно неправильного розрахунку інфляційних втрат (індексу інфляції), здійсненого позивачем.

5.7. Верховний Суд, вивчивши та проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив таке.

5.8. Щодо постанови Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19.

Верховний Суд установив, що у постанові від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19 викладено загальний висновок, на який посилається скаржник, про те, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів у підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Водночас скаржником не наведено норму права, яку господарські суди попередніх інстанцій застосували без урахування цього висновку, а також не доведено недотримання його судами попередніх інстанцій при розгляді та вирішенні справи, тому Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на зазначений загальний висновок.

5.9. Щодо постанов Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Верховний Суд установив, що у зазначених постановах викладено висновок про те, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Надаючи оцінку зазначеним доводам скаржника, щодо неврахування зазначених висновків, при ухваленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України установлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Водночас у кредитора, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).

При цьому статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Із матеріалів цієї справи слідує, що позивач просив стягнути інфляційні втрати (індекс інфляції) в сумі 596 938,21 грн за весь час прострочення, тобто з 23.05.2017 до 05.08.2018 (згідно з розрахунком від 05.08.2018, доданим до позовної заяви). Верховний Суд, перевіривши правильність проведених розрахунків інфляційних втрат (індексу інфляції) за період, визначений позивачем, установив, що інфляційні втрати (індекс інфляції) за цей період складають 556 916,08 грн. Проте, господарські суди попередніх інстанцій при з`ясуванні обставин щодо правильності здійснення позивачем розрахунку, дійшли помилкового висновку про те, що відповідний розрахунок позивачем здійснено правильно, та інфляційні втрати (індекс інфляції) за зазначений період складають 596 938,21 грн.

Ураховуючи наведене, та з метою дотримання принципу процесуальної економії, Верховний Суд вважає за можливе в цьому випадку виправити помилки господарських судів попередніх інстанцій, пов`язані із здійсненням перерахунку інфляційних втрат (індексу інфляції).

З огляду на викладене, підтвердилися доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, в оскаржуваних судових рішеннях, застосували статтю 625 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

5.10. Щодо постанови Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 викладено висновок про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення. А при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц викладено висновок про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Проте Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування зазначених висновків, оскільки з цих судових рішень слідує, що судами враховано висновки щодо застосування індексу інфляції, проте помилково не перевірено розрахунок позивача. Крім того, висновок щодо поширення приписів розділу І книги 5 Цивільного кодексу України як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України) так і на недоговірні (деліктні) не стосується цієї справи.

5.11. Водночас Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.12. Ураховуючи наведене, оскільки господарськими судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних судових рішень, застосовано статтю 625 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, і як наслідок допущено помилку у перевірці розрахунку інфляційних втрат (індексу інфляції) та безпідставно стягнуто інфляційні втрати (індекс інфляції) за весь час прострочення у розмірі 596 938,21 грн, Верховний Суд вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 необхідно скасувати в частині стягнення з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн. та в частині стягнення судового збору в сумі 600,33 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "Укрінвестресурс" у стягненні з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн. У решті Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 залишити без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.4. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд

6.5. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 цього Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

6.6. Оскільки під час перегляду у касаційному порядку судових рішень частково підтвердилися доводи скаржника, Верховний Суд вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 необхідно скасувати в частині стягнення з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "Укрінвестресурс" у стягненні з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн. У решті Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до частини 11 статті 129 Господарського процесуального кодексу якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 скасувати в частині стягнення з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн та в частині стягнення судового збору в сумі 600,33 грн.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" у стягненні з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн.

4. У решті Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" на користь Київської міської ради 900,49 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 1 200,66 грн судового збору за подання касаційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Є. В. Краснов