Ухвала

від 12.10.2020 по справі 160/10964/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 жовтня 2020 року

Київ

справа №160/10964/19

адміністративне провадження №К/9901/24532/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Гусака М.Б., Дашутіна І.В.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020 у справі № 160/10964/19 за позовом Акціонерного товариства Інтерпайп Дніпропетровський ВТОРМЕТ до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 25.02.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДПС №0006464607 від 02.08.2019 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств на 40142951,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20071475,50 грн.

04.08.2020 до суду вперше надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС, яку Верховний Суд ухвалою від 20.08.2020 повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як таку, що не містила викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.

28.09.2020 до суду вдруге надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС, скаржник), направлена до суду поштою 11.09.2020.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Зміст частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із положеннями пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У цій справі підставами касаційного оскарження судових рішень визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України а саме, судами першої та апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду:

1) від 24.05.2019 у справі №816/4537/14 щодо необхідності підтвердження фактичного здійснення господарських операцій;

2) від 16.07.2020 у справі №620/3716/18, відповідно до якої Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежилися посиланням на існування протоколів допитів свідків, які заперечують своє відношення до фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача та всупереч нормам статей 65, 72 КАС України, суди попередніх інстанцій не опитали у судовому засіданні жодної з осіб, які заперечують свою діяльність як керівників контрагентів згідно з їх поясненнями.

Колегія суддів вважає, що обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення в частині висновків про непідтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами, як наслідок правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Крім того, витяг з постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №620/3716/18, який приведено скаржником, не є висновком щодо застосування норм права, а стосується порушень норм процесуального права, які встановлені судом касаційної інстанції при розгляді конкретної справи.

У постанові від 24.05.2019 у справі №816/4537/14 Верховний Суд підтримав сталу судову практику, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду у справах такої категорії, оскільки саме досліджуючи реальність господарських операцій шляхом надання правової оцінки наявним первинним документам у сукупності із встановленими обставинами справи, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Зазначаючи, що всупереч висновкам Верховного Суду, суди не з`ясували всі обставини справи, скаржник не зазначає ані які саме обставини не були встановлені судами, які саме зібрані у справі докази судами не досліджені. Зі змісту касаційної скарги не вбачається інших обставин, які б не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій.

Фактично, доводи скаржника зводяться до надання неправильної правової оцінки доводам контролюючого органу, що не є свідченням наявності у цій справі підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

У зв`язку з викладеним, скаржнику необхідно подати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судового рішення має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Колегія суддів звертає увагу на необхідність врахування скаржником, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

У зв`язку з наведеним, касаційна скарга залишається без руху з наданням скаржнику часу на усунення виявлених недоліків.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020 у справі № 160/10964/19 - залишити без руху.

Надати скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії зазначеної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме:

- для надання суду уточненої касаційної скарги, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Роз`яснити, що відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак І.В. Дашутін