Постанова

від 07.10.2020 по справі 909/1230/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р. Справа №909/1230/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий - суддя Желік М.Б.

судді Скрипчук О.С.

Мирутенко О.Л.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Рідна Земля вих. № 13/02/20 від 13.02.2020 (вх. №ЗАГС 01-05/662/20 від 17.02.2020)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2020 року (повне рішення складено 29.01.2020, суддя Кобецька С.М.)

у справі № 909/1230/19

за позивом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фертіагро , м. Тернопіль

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства Рідна Земля , с. Дитятин Галицького району Івано-Франківської області

про стягнення 490840,12 грн, з яких: 343062,00 грн - основний борг, 11899,08 грн - 3% річних, 33322,76 грн - інфляційні втрати, 102556,29 грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами,

за участю представників: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.01.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ПСП Рідна земля на користь ТзОВ Фертіагро 343 062,00 грн. заборгованості, 11 899,08 грн. - 3% річних, 32 801/17 грн. інфляційних втрат, 101 698,60 грн. - 18% річних за користування чужими грошовими коштами, 7 391,91 грн. судового збору, 15 300,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, в частині стягнення 521,59 грн. інфляційних втрат, 857,69 грн. - 18% річних за користування чужими грошовими коштами відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині стягнення 18% річних та витрат на професійну правничу допомогу ПСП Рідна земля звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.01.2020 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, відмовивши в задоволенні стягнення 18% річних в сумі 101 698,60 грн. та 15 300,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2020 справу було передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Данко Л.С. - головуючий суддя, члени колегії - Мирутенко О.Л., Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПСП Рідна Земля на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.01.2020 у справі №909/1230/19. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 розгляд справи призначено на 31.03.2020.

12.03.2020 на адресу суду надійшов відзив ТзОВ Фертіагро на апеляційну скаргу, у якому позивач просить оскаржене судове рішення залишити без змін.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 та від 19.05.2020 розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідних ухвалах.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 розгляд справи призначено на 14.07.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 розгляд справи відкладено на 11.08.2020.

11.08.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді (члена колегії) Скрипчук О.С. у відпустці.

У зв`язку із звільненням у відставку судді Данко Л.С. (головуючої судді у справі) розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 27.08.2020, справу передано на повторний автоматизований розподіл між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27.08.2020 справу №909/1230/19 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Мирутенко О.Л., Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 справу призначено до розгляду на 07.10.2020.

В судове засідання 07.10.2020 сторони явку повноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, долученими до матеріалів справи.

Враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, а також, те що явка сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, сторони належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, позивач подав відзив на апеляційну скаргу та клопотання про розгляд справи без участі представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.

ТзОВ Фертіагро звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПСП Рідна земля про стягнення 490840,12 грн., з яких: 343 062,00грн - основний борг, 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційні втрати, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо здійснення розрахунків за товар (мінеральні добрива), поставлений за видатковими накладними №28 від 18.04.2018, №63 від 27.04.2018, №61 від 26.04.2018 на загальну суму 493 062,00грн, у строк встановлений пунктом 2 специфікації №1, пунктом 15 специфікації №2 до договору поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018, внаслідок чого неоплаченим в повному обсязі залишився поставлений товар на суму 343 062,00грн. Крім того, за порушення відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховано 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційних втрат, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами на підставі пунктів 11, 24 специфікацій №1, №2 до договору та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги мотивує нормами статей 525, 526, 536, 625, 694 Цивільного кодексу України.

Відповідач в судові засідання під час розгляду справи в суді першої інстанції не з`являвся, заперечень в спростування заявлених позовних вимог суду не подав.

Ухвалюючи оскаржене рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе зобов`язання, обумовленого договором та законом, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого товару в сумі 343 062,00 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі. Також, здійснивши перевірку розрахунку позивача, суд першої інстанції встановив правомірність стягнення з відповідача 32 801,17 грн. - інфляційних втрат, 101 698,60 грн. - 18% річних за користування чужими грошовими коштами та визнав арифметично розрахунок 3% річних в розмірі 11 899,08 грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не оскаржує та вважає правомірним рішення в частині стягнення основного боргу в розмірі 343 062,00 грн., 3% річних в розмірі 11 899,08 грн.,та 32 801,60 грн. інфляційних втрат, проте, вважає, що в частині стягнення 18% річних за користування чужими коштами, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, оскільки за своєю правовою природою 3% річних у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України є аналогічними до 18% річних, нарахованих позивачем у відповідності до ст.536 ЦК України, тобто, є одним видом цивільно-правової відповідальності. Скаржник покликається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України у справі №6-2003цс15 від 21.10.2015, та зазначає, заборона подвійної цивільно-правової відповідальності закріплена у ст.61 Конституції України. Відтак апелянт просить відмовити в задоволенні стягнення 18% річних повністю.

Також скаржник вважає неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, рішення в частині стягнення 15 300,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу оскільки у копії договору №8 про надання правової допомоги від 10.09.2019 не вказується, що даний договір укладено саме на виконання захисту інтересів позивача у даній справі; розрахунок вартості правових послуг є договірною умовою, яка має бути передбачена сторонами до початку надання послуг, а не за їх фактичним закінченням; укладений сторонами акт приймання-передачі послуг від 11.11.2019 вказує на виконання певних операцій адвоката, але не може служити доказом належного виконання умов договору; із врахуванням вказівок суду першої інстанції про неправильність нарахування в позовній заяві інфляційних втрат та нарахування 18% річних, надання послуг не може вважатись якісним та належним; надана адвокатом квитанція до прибуткового касового ордеру про отримання від позивача грошових коштів не може слугувати доказом розрахунку, оскільки не містить доказу сплати ТзОВ Фертіагро та порушує інструкції НБУ щодо проведення розрахунків між суб`єктами підприємницької діяльності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Так, позивач вказує, що постанова Верховного Суду України у справі №6-2003цс15 від 21.10.2015, на яку покликається скаржник прийнята за інших фактичних обставин, інфляційні втрати та 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд у постановах від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 11.11.2019 у справі №910/15951/18, від 16.01.2020 у справі №910/14522/18, від 31.01.2020 у справі №910/15116/18. Також позивач покликається на правові позиції Верховного суду, викладені в постановах від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 18.12.2018 у справі №908/639/18, від 03.12.2018 у справі №902/235/19, від 22.01.2020 у справі №910/5174/19 щодо можливості стягнення 3% річних одночасно із процентами за користування чужими коштами (ст.536 ЦК України), якщо це передбачено в законі або укладеному сторонами договорі.

Щодо доводів апелянта про неправомірність задоволення судом першої інстанції витрат позивача на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що жодних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, як і доказів їх неспівмірності від відповідача не надходило, а стосовно доводів про неналежне оформлення платіжних документів на підтвердження фактичного понесення позивачем судових витрат, шляхом видачі адвокатом квитанції до прибуткового касового ордеру, на переконання позивача правомірність і допустимість використання оформлення готівкових операцій між адвокатом та його довірителем підтверджується усталеною судовою практикою.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив наступні фактичні обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Фертіагро , як постачальником, та Приватним сільськогосподарським підприємством Рідна земля , як покупцем, укладено договір поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018.

За умовами цього договору постачальник поставляє, а покупець приймає та оплачує товар у кількості, номенклатурі, ціні, терміни та на умовах, які визначаються у специфікаціях, що є додатками до цього договору та становлять невід`ємну його частину (пункт 1.1., 1.2. договору).

Специфікацією №1 від 22.03.2018 до договору сторони погодили найменування товару: добриво мінеральне NP 16:20+30%SO3+0,05%В; кількість 22,2 т; ціна за одиницю з ПДВ 14 950,00грн; загальна вартість з ПДВ 331 890,00грн.

Специфікацією №2 від 22.03.2018 до договору сторони погодили найменування товару: сульфат магнію семиводний (25кг); кількість 14,8 т; ціна за одиницю з ПДВ 10 890,00грн; загальна вартість з ПДВ 161 172,00грн.

Покупець оплачує вартість товару шляхом часткової передоплати в розмірі 30% від вартості товару, зазначеного в специфікації та згідно виставленого рахунку постачальником протягом 1 банківського дня з моменту підписання сторонами специфікації на партію товару та виставленого постачальником рахунку для здійснення передоплати. Остаточний розрахунок в розмірі 70% від вартості товару, зазначеного в специфікації, здійснюється до 15.09.2018 з моменту підписання сторонами специфікації на партію товару (пункт 2 специфікації №1, пункт 15 специфікації №2).

Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв за видатковими накладними №28 від 18.04.2018, №63 від 27.04.2018, №61 від 26.04.2018 товар (мінеральні добрива) на загальну суму 493 062,00грн. Видаткові накладні (а.с.23, 24, 30) підписано та скріплено печаткою відповідача без жодних зауважень щодо кількості, якості, загальної вартості товару, терміну оплати.

Однак, доказів оплати відповідачем 343 062,00 грн. (150 000,00грн - сплачено) згідно з виставленими позивачем рахунками на оплату №32 від 13.04.2018, №33 від 13.04.2018 (а.с.22, 29) матеріали справи не містять.

Наявність неоплаченої в повному обсязі вартості поставленого товару обумовленого договором №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018 в розмірі 343 062,00грн, визначено самим відповідачем у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків станом на 18.10.2019 (а.с.15).

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 343 062,00грн - за поставлений товар, 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційних втрат, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги - щодо правомірності стягнення 18% річних за користування чужими коштами, а також щодо правомірності та розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України надають право продавцю, у разі прострочення оплати товару покупцем, вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а норми статті 536 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У пункті 11 специфікації №1 та у пункті 24 специфікації №2 до договору поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018 сторони погодили, що у разі прострочення остаточного розрахунку в розмірі 70% від вартості товару покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18% річних з урахуванням ПДВ за весь період користування відстрочкою платежу. Датою початку нарахування відсотків, вважається наступний день після відвантаження товару по видатковій накладній. Датою відвантаження товару вважається дата, що вказана в видатковій накладній. Останнім днем нарахування відсотків вважається день, що передує даті фактичного розрахунку.

Відповідно до розрахунку позивача розмір 18% річних за користування чужими коштами становить 102 556,29 грн. Місцевий господарський суд, здійснивши перевірку правильності поданих позивачем розрахунків, встановив, що позивач включив дні фактичної оплати відповідачем суми коштів, що суперечить пункту 11 специфікації №1, пункту 24 специфікації №2 до договору, якими визначено, що останнім днем нарахування відсотків вважається день, що передує дню фактичного розрахунку.

Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вірний розмір 18% річних за користування чужими коштами, який підлягає до стягнення становить 101 698,60 грн.

Щодо доводів скаржника про те, що неправомірним є одночасне стягнення 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України та 18% річних за користування чужими коштами відповідно до ст.536 ЦК України як двох видів цивільно-правової відповідальності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч.1 ст.694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Частиною 5 статті 694 ЦК України передбачено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

В свою чергу відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.1 договору поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018 сторони обумовили, що оплата вартості товару здійснюється шляхом банківського переведення коштів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника на підставі рахунка-фактури постачальника в терміни і на умовах згідно специфікацій/додатків до цього договору. У специфікаціях №1 та №2 до договору поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018 погоджено умови оплати вартості товару: часткова передоплата в розмірі 30% від вартості товару, зазначеного в специфікації та згідно з виставленим рахунком постачальника здійснюється протягом 1 (одного) банківського дня з моменту підписання сторонами специфікації на партію товару та виставленого постачальником рахунку для здійснення передоплати; остаточний розрахунок в розмірі 70% від вартості товару, зазначеного в специфікації, здійснюється до 15.09.2018 з моменту підписання даної специфікації на партію товару. Таким чином, сторони домовились про продаж товару з частковим відстроченням платежу, а за прострочення остаточного розрахунку передбачили сплату відсотків за користування чужими коштами, що відповідає нормам частини п`ятої статті 536 та частини п`ятої статті 694 ЦК України.

Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування чужими коштами, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладена у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/639/18, від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 11.12.2019 у справі №902/235/19, від 22.01.2020 у справі 910/5174/19,

Відтак колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції, стягнувши одночасно відсотки за користування чужими коштами і 3% річних, застосував до відповідача подвійну відповідальність за прострочення грошового зобов`язання.

Також слід зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 21.05.2015 у справі №6-2003цс15, на яку покликається апелянт, викладена правова позиція щодо одночасного застосування штрафу та пені відповідно до статті 549 ЦК України за інших фактичних обставин. Окрім того, у відповідності до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Щодо доводів апелянта про неправомірність рішення суду в частині стягнення 15 300 грн. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

У статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивач заявив вимогу про відшкодування за рахунок відповідача понесених ТзОВ Фертіагро судових витрат на оплату послуг адвоката Котиса В.Я. (ордер серія ТР №039696 від 11.11.2019; свідоцтво №511 від 20.06.2008).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в суд першої інстанції надано копію договору про надання правової допомоги №8 від 10.09.2019, укладеного між адвокатом Котисом Володимиром Ярославовичем та ТзОВ Фертіагро як замовником, розрахунок вартості правової допомоги (додаток №5 до договору) від 11.11.2019, акт приймання-передачі наданих послуг (додаток №6 до договору) від 11.11.2019, квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 11.11.2019 на суму 15 300, 00грн.

У п.4 договору №8 про надання правової допомоги від 10.09.2019 сторони погодили, що обсяг і вартість правової допомоги за цим договором визначається сторонами у відповідних додатках, які є невід`ємною частиною договору з розрахунку 850 грн. за одну годину роботи адвоката.

Відповідно до розрахунку вартості правової допомоги адвокат надав замовнику послуги, пов`язані з підготовкою, написанням та поданням позову до ПСП Рідна земля про стягнення заборгованості за договором поставки ФА 22/03-2018/1 від 22.03.2018 на загальну суму 15 300,00 грн., що включає попередні консультації щодо характеру спірних правовідносин, вивчення, аналіз матеріалів та обставин, що стосуються виконання доручення замовника, вивчення та аналіз судової практики, збір та систематизації доказів, виконання розрахунку суми позовних вимог, підготовку та написання позовної заяви, оформлення копії документів,

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що вказаний розрахунок є договірною умовою, яка має бути передбачена між сторонами до початку надання послуг, а не за їх фактичним закінченням, а також про відсутність в договорі зазначення про захист інтересів позивача саме у цій справі, оскільки адвокат та замовник у п.4 договору погодили, що обсяг та вартість правової допомоги визначається у відповідних додатках з розрахунку 850 грн. за годину роботи і, на підставі цього пункту, 11.11.2019 підписали такий додаток до договору про надання правової допомоги - розрахунок про обсяг наданих послуг та вартість 18 годин витраченого адвокатом часу (18х850=15300).

Також 11.11.2019 адвокат та замовник підписали акт приймання-передачі послуг загальною вартістю 15 300,00 грн. за договором про надання правової допомоги №8 від 10.09.2019.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 11.11.2019 ТзОВ Фертіагро оплатив адвокату Котису В.Я. вартість послуг, наданих на підставі договору про надання правової допомоги №8 від 10.09.2019 на загальну суму 15 300,00 грн.

Скаржник вважає, що надання послуг не може вважатись якісним та належним з огляду на неправильність нарахування в позовній заяві інфляційних втрат та нарахування 18% річних.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до числа яких ч.3 ст.123 ГПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу) у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що частка задоволених позовних вимог складає 99,7% заявлених позовних вимог, а також беручи до уваги принципи співрозмірності та розумності судових витрат, відсутність під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання відповідача про зменшення судових витрат, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 15 300, 00 грн.

Щодо доводів скаржника про неналежність копії квитанції до прибуткового касового ордера як доказу отримання адвокатом від позивача грошових коштів такі слід відхилити за безпідставністю, оскільки квитанція до прибуткового касового ордера №1 від 11.11.2019, яка міститься в матеріалах справи, як первинний документ бухгалтерської звітності, за формою і змістом відповідає додатку 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №148 від 29.12.2017.

Так, відповідно до п.п.23, 25 вказаного Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки. Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Окрім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.

Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами, /від справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін..

В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.

Враховуючи те, що судове засідання відбулось за відсутності учасників справи у відповідності до положень ч.5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства Рідна Земля вих. №13/02/20 від 13.02.2020 року (вх. №ЗАГС 01-05/662/20 від 17.02.2020) - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2020 року у справі № 909/1230/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний тест постанови складено 13.10.2020.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Скрипчук О.С.

суддя Мирутенко О.Л.