Постанова

від 13.10.2020 по справі 922/1168/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2020 р. Справа № 922/1168/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Гребенюк Н.В. , суддя Зубченко І.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Карасава О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.2198) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2020 (суддя Кухар Н.М., повний текст складено 04.08.2020) у справі №922/1168/20

за позовом Малого приватного підприємства фірми "Ерідон", с. Княжичі Києво-Святошинського району Київської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське", с. Гроза Шевченківського району Харківської області,

про стягнення 324810,59 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське" про стягнення заборгованості за договором поставки №898/19/78 від 12.03.2019 в загальному розмірі 324810,59 грн., а саме: основної суми боргу - 225884,40 грн., а також 48% річних в сумі 43587,88 грн., 36% процентів за користування товарним кредитом в розмірі 32688,66 грн., пені в сумі 22649,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №898/19/78 від 12.03.2019 та додатків до нього, в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.07.2020 у справі №922/1168/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське" на користь Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" заборгованість в загальному розмірі 324796,90 грн (у тому числі: основну суму боргу за Договором поставки №898/19/78 від 12.03.2019 в сумі 225884,40 грн; 48% річних відповідно до п. 6.7 Договору поставки №898/19/78 від 12.03.2019 в сумі 43587,88 грн; проценти за користування товарним кредитом - 36%, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, п. 5 Додатків № 898/19/77/01-Н від 12.03.2019 до Договору поставки № 898/19/78 від 12.03.2019, № 898/19/78/02-3 від 20.03.2019 до Договору поставки № 898/19/78 від 12.03.2019, № 898/19/78/03-3 від 08.04.2019 до Договору поставки № 898/19/78 від 12.03.2019 в сумі 32688,66 грн; пеню за Договором поставки № 898/19/78 від 12.03.2019 в сумі 22635,96 грн; а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 4871,95 грн. В частині стягнення пені в розмірі 13,69 грн. у позові відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 898/19/78 від 12.03.2019 та додатків до нього, а також приписи ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 225884,40 грн. місцевий господарський суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарський суд Харківської області також задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 36% річних за користування товарним кредитом на підставі п.5 додатків до договору; 48 % річних на підставі п.6.7 договору поставки, пославшись на порушення відповідачем строків оплати поставленого товару та правильність здійсненого позивачем розрахунку.

Позовні вимоги в частині стягнення пені на підставі п.6.2 договору задоволено судом першої інстанції частково, з тих підстав, що при розрахунку позивачем допущено арифметичні помилки.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати в частині стягнення процентів за користування товарним кредитом та зменшити розмір санкцій в частині стягнення 48% річних на підставі ст.233 Господарського кодексу України.

Скаржник вважає, що рішення винесено з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як зазначає апелянт, в договорі поставки передбачено, що у разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання, боржник має сплатити пеню за п.6.2 договору, а також 36% за користування товарним кредитом на підставі п.5 додатків до договору.

На думку відповідача, передбачені договором пеня та 36% річних за користування товарним кредитом відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно, у зв`язку з чим, судом першої інстанції застосовано до відповідача подвійну відповідальність за одне й те саме правопорушення.

Відповідач наголошує, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з нього процентів за користування товарним кредитом у розмірі 36%, Господарський суд Харківської області не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення пені. Разом з тим, судом першої інстанції вже було вирішено стягнути з відповідача пеню, передбачену п. 6.2. договору, в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості отриманого, але не оплаченого товару.

Також, апелянт зазначив, що розмір річних - 48% є дуже суттєвою відповідальністю для СТОВ Грозянське , оскільки її розмір майже в п`ять разів перевищує встановлену облікову ставку Національного банку України. Нарахування 48% річних на думку відповідача, є явно завищеним, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

14.09.2020 року на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, оскільки обставини, які мають значення для справи, є доведеними і з`ясовані судом у повному обсязі, а висновки, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи. Позивач просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2020 року у справі №922/1168/20 без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

13.10.2020 від позивача на електронну адресу суду надійшов лист із заявою про розгляд справи без участі представника МПП Фірма Ерідон .

Вказаний лист не засвідчено електронним цифровим підписом, про що Східним апеляційним господарським судом складено акт №13-35/479 від 13.10.2020, у зв`язку з чим, заява позивача не приймається до розгляду судом.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції належним чином повідомлено позивача про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності його представника.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення місцевого господарського суду оскаржується відповідачем в частині стягнення з нього 36% за користування товарним кредитом в розмірі 32688,66 грн.

Також в апеляційній скарзі відповідач просить зменшити розмір санкцій в частині стягнення 48% річних на підставі ст.233 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.03.2019 між Малим приватним підприємством фірмою "Ерідон" (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Грозянське" (покупець) укладено договір поставки № 898/19/78 (далі-договір, а.с.13).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язався в порядку та на умовах цього договору поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вартість такого товару.

Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною (п.1.2 договору).

Згідно з п. 2.1. договору, ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору . Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору.

Загальна вартість товару, що постачається за цим договором визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна (п.2.3 договору).

За положеннями п.3.1 договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього.

Пунктом 3.7. договору сторони погодили, що здійснюючи оплату товару, покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.

Згідно з п. 5.1. договору, умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки.

Пунктом 9.2. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов вищевказаного договору, позивачем було здійснено наступні поставки товару.

На підставі додатку №898/19/78/01-Н від 12.03.2019 до договору (арк.с.20), згідно видаткових накладних №30686 від 11.04.2019 та № 30692 від 11.04.2019 (арк.с. 17-18), поставлено та передано відповідачу товар на суму 219 072,86 грн.

Відповідно до п.3 зазначеного додатку, покупець здійснює оплату в наступному порядку:

- 20% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 29.03.2019;

- 80% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.11.2019.

Із матеріалів справи вбачається, що отриманий товар за вказаним додатком та видатковими накладними відповідачем оплачено частково.

Так, відповідно до копії платіжного доручення № 400 від 02.04.2019 (арк.с.19), сплачено лише 45 402,86 грн.

Загальний розмір суми основного боргу відповідача за вказаним додатком до договору складає 173 670 грн.

На підставі додатку №898/19/78/02-З від 20.03.2019 до договору, згідно видаткових накладних №26589 від 05.04.2019 та № 26593 від 05.04.2019 (арк.с.21-22), поставлено та передано відповідачу товар на суму 9 703,80 грн.

Відповідно до п. 3 зазначеного додатку, покупець здійснює оплату в наступному порядку:

- 20% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 25.03.2019;

- 80% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.11.2019.

Отриманий товар за вказаним додатком до договору та видатковими накладними відповідачем оплачено частково.

Так, відповідно до копії платіжного доручення №401 від 04.04.2019 (арк.с.24), сплачено лише 4865,40 грн.

Загальний розмір суми основного боргу відповідача за вказаним додатком до договору складає 4 838,40 грн.

На підставі додатку №898/19/78/03-З від 08.04.2019 до договору, згідно видаткових накладних №46485 від 08.05.2019 та №46486 від 08.05.2019 (арк. с.26-27), поставлено та передано відповідачу товар на суму 63 432,00 грн.

Відповідно до п. З зазначеного додатку, відповідач здійснює оплату в наступному порядку:

- 20% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 19.04.2019;

- 80% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.11.2019.

Отриманий товар за вказаним додатком та видатковими накладними відповідачем оплачено частково.

Так, відповідно до копії платіжного доручення №411 від 15.04.2019 (арк.с.28), сплачено лише 16 056,00 грн.

Загальний розмір суми основного боргу відповідача за даним додатком до договору становить 47376,00 грн.

Таким чином, за вказаними додатками до договору поставки №898/19/78 від 12.03.2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар (засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива) на загальну суму 292 208,66 грн. У зв`язку із частковою сплатою сума боргу за трьома додатками складає 225 884,40 грн.

Судова колегія враховує наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт поставки позивачем відповідачу товару за договором №898/19/78 від 12.03.2019 та його вартість підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовується.

Відповідно до умов пункту 3.1 договору поставки, відповідач зобов`язаний був оплатити товар у строки та на умовах визначених відповідними додатками до договору поставки №898/19/78 від 12.03.2019 року.

Строк оплати поставленого товару є таким, що настав.

Відповідач не здійснив жодних платежів в рахунок оплати (погашення) вищевказаної заборгованості, розрахунків між сторонами в інший спосіб також не проводилося.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань з оплати товару, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 225 884,40 грн. основного боргу.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення основного боргу сторонами не оскаржується.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 договору поставки сторони погодили, що, покупець, у разі несвоєчасної оплати товару, повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, якщо таке порушення не є наслідком впливу незалежних від постачальника обставин.

Відповідно до п. 6.8 договору, сторони домовились, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Таким чином, обома сторонами погоджено застосування штрафних санкцій за неналежне виконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором поставки без застосування обмежень передбачених ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та застосування загальної позовної давності (три роки) до вимог про стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 ЦК України, що відповідає принципу свободи договору.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві.

Пунктом 6.7 договору поставки встановлено, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. В договорі сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Отже, сторони у вказаному пункті договору встановили розмір річних - 48%, що узгоджується з приписам статті 625 Цивільного кодексу України та відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно положень пункту 5 додатків №898/19/78/01-Н від 12.03.2019, №898/19/78/02-3 від 20.03.2019, № 898/19/78/03-3 від 08.04.2019 до договору, сторони встановили, до у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами відповідного додатку, та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивачем за період з 16.11.2019 по 10.04.2020 було здійснено нарахування пені в загальному розмірі 22 649,65 грн; 48% річних на підставі ст. 625 ЦК України в загальному розмірі 43 587,88 грн та 36% за користування товарним кредитом на підставі ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України в загальному розмірі 32 688,66 грн.

Перевіривши правові підстави та період нарахування, судова колегія дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 22 635,96 грн. пені; 43 587,88 грн. - 48% річних та 32 688,66 грн. - 36% за користування товарним кредитом. В частині стягнення 13,69 грн. пені, підстави для задоволення позову відсутні у зв`язку з помилковим розрахунком.

У цій справі, позивач не здійснював нарахування інфляційного збільшення боргу, однак, відповідно до зазначених положень чинного законодавства скористався своїм правом та нарахував передбачений договором компенсаційний платіж у розмірі 48%.

Судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що положення щодо застосування компенсаційного платежу в розмірі 48 % річних є обґрунтованими та про можливість застосування яких було відомо відповідачу, оскільки останній погодився на ці умови при укладенні договору поставки.

В укладеному сторонами договорі поставки передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), що в свою чергу, не позбавляє права кредитора звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів так і процентів річних (в договорі - 48%) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 по справі №908/639/18.

У зв`язку із цим, беручи до уваги різну правову природу процентів за користування товарним кредитом, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень щодо їх одночасного нарахування, вимоги позивача є обґрунтованими та правомірними.

Правова природа плати за користування товарним кредитом (36%) є абсолютно іншою, ніж правова природа пені.

Пеня по своїй правовій природі є формою неустойки.

Відповідно до положень ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, встановлені ст. 536 Цивільного кодексу України проценти є платою за користування чужими коштами, а не мірою відповідальності за невиконання зобов`язань. Вказана плата за користування чужими коштами є самостійним способом захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних (господарських) зобов`язань.

Відтак, застосування до процентів за користування чужими грошовими коштами приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" є помилковим.

Таким чином, посилання відповідача на те, що проценти за користування товарним кредитом та пеня є одним і тим самим видом юридичної відповідальності- є помилковими.

Враховуючи наведене, доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального права, а саме статті 61 Конституції України є необґрунтованими, у зв`язку з чим, не приймаються судом.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення 48% річних на підставі ст. 233 ГК України, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

В письмових поясненнях суду першої інстанції (а.с. 94-102) та в апеляційній скарзі відповідач просить суд зменшити розмір санкцій в частині стягнення 48% річних на підставі ст. 233 ГК України .

В силу приписів ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідач просить суд зменшити саме 48 % річних. Вимога про зменшення штрафних санкцій (пені) відповідачем не заявлялася.

Як вбачається з п. 6.7 договору поставки, сторони погодили, що для уникнення непорозумінь, сплата коштів, передбачених цим пунктом (48% річних), є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Судова колегія приймає до уваги, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №905/978/17.

Враховуючи наведене, положення ст.551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України не застосовуються до вимог про стягнення відсотків річних, у зв`язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив відповідачу у зменшенні 48% річних.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2020 року у справі №922/1168/20 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2020 року у справі №922/1168/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 13.10.2020р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.В. Зубченко