Рішення

від 28.09.2020 по справі 808/7863/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2020 року о/об 15 год. 55 хв.Справа № 808/7863/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, l64, м. Запорiжжя, 69107, код ЄДРПОУ 00022504)

Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, l64, м. Запорiжжя, 69107, код ЄДРПОУ 02143429)

про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_7

(діє на підставі ордеру серія АР № 1014817)

від відповідача 1 - Міняйло О.С

(діє на підставі довіреності № 08-46/3837 від 23.12.2019 )

від відповідача 2 - Міняйло О.С

(діє на підставі довіреності № 03.1-18/606 від 13.07.2020)

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Запорізької обласної державної адміністрації (відповідач-1), Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації (відповідач-2), в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження № 193-к від 27 жовтня 2014 року про звільнення, ОСОБА_1 , з посади директора Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

- зобов`язати Запорізьку обласну державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 00022504, юридична адреса: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164) поновити, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), на посаді директора Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

- стягнути з Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02143429, юридична адреса: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 635 858,09 грн.

Ухвалою судді від 14 листопада 2014 року провадження у справі відкрито суддею Калашник Ю.В., а розгляд справи призначено на 24 листопада 2014 року.

Ухвалою суду від 24 листопада 2014 року провадження у справі зупинено до 22 грудня 2014 року.

22 грудня 2014 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Разом з тим, 22 грудня 2014 року провадження у справі №808/7863/14 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №808/8905/14.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2015 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Разом з тим, 19 жовтня 2015 року ухвалою суду провадження у справі № 808/7863/14 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного суду України за поданням Верховного суду України від 23 березня 2015 року щодо відповідності (конституційності) частини 3 статті 1, підпунктів 7, 8, 9 частини 1, пункту 4 частини 2 статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" положенням частини 3 статті 22, статті 38, статті 58, частини 2 статті 61, частини 1 статті 62, частини 1 статті 64 Конституції України.

На підставі розпорядження керівника апарату Запорізького окружного адміністративного суду №187 від 20 листопада 2015 року справу №808/7863/14 призначено на повторний автоматичний розподіл справ, у зв`язку з закінченням строку повноважень щодо здійснення правосуддя суддею Калашник Юлією Вікторівною, призначеною на посаду судді Запорізького окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

20 листопада 2015 року справу справа №808/7863/14 передана на розгляд судді Татаринова Д.В. згідно розподілу справ автоматизованою системою діловодства.

Ухвалою суду від 20 листопада 2015 року справу №808/7863/14 прийнято до свого провадження суддею Татариновим Д.В.

Ухвалою суду від 10 квітня 2020 року провадження у справі поновлено, а підготовче засідання призначено на 05 травня 2020 року.

05 травня 2020 року ухвалою суду строк проведення підготовчого засідання продовжено на 30 днів, а підготовче засідання призначено на 15 червня 2020 року.

15 червня 2020 року протокольною ухвалою суду проведення підготовчого засідання відкладено на 04 серпня 2020 року.

Протокольно ухвалою суду від 04 серпня 2020 року підготовче засідання відкладено на 31 серпня 2020 року.

31 серпня 2020 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 21 вересня 2020 року.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 21 вересня 2020 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позовна заява обґрунтована тим, що в період з 02 квітня 2010 року по 09 вересня 2012 року обіймав посаду заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації. 27 жовтня 2014 року заступником керівника апарату обласної держадміністрації, начальником організаційного відділу Кархачовим В.Г. було складено доповідну записку, якою запропоновано звільнити ОСОБА_2 з посади директора Департаменту освіти і науки Запорізької облдержадміністрації. Доповідна записка та проект розпорядження про звільнення позивача були підготовлені на основі відомостей, наявних в особовій справі та трудовій книжці, які не є документами, доступ до яких обмежений. Однак, у особовій справі та трудовій книжці позивача відсутні відомості про здійснені ним у період знаходження на посаді заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації протиправних дій або притягнення позивача до кримінальної або адміністративної відповідальності. Вказує, що єдиною підставою для звільнення позивача стало його знаходження на посаді заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації в період з 02 квітня 2010 року по 09 вересня 2012 року, інших підстав для звільнення ОСОБА_2 із займаної посади судами не встановлено. Вказує, що звільнення позивача зі займаної посади не призвело та й не могло призвести до досягнення мети, передбаченої частини 2 статті 1 Закону України Про очищення влади (в редакції від 16 вересня 2014 року). Вказує, що відсутні будь-які докази протиправної поведінки позивача у період, коли він перебував на посаді заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації, або докази притягнення його до кримінальної або адміністративної відповідальності, що свідчить про порушенні відносно позивача принципу презумпції невинуватості особи.

В судовому засіданні представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник Запорізької обласної державної адміністрації та Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві (вх.№32612 від 16 липня 2020 року), відповідно до якого зазначає, що в період з 02 квітня 2010 року по 09 серпня 2012 року позивач обіймав посаду заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації. Вказує, що позивач більше одного року у відповідному проміжку часу займав посаду, зайняття якої є підставою для заборони на зайняття посад на державній службі, і яка, згідно з Прикінцевими положеннями Закону, є підставою для звільнення у встановлений Законом термін. Враховуючи наведене, за результатом перевірки особових справ в обласній державній адміністрації зазначений факт було виявлено та підготовлено відповідну доповідну записку для керівництва облдержадміністрації, після чого підготовлено проект розпорядження про звільнення позивача із займаної посади. Представник відповідачів вказує про те, що Закон України Про очищення влади в ряді випадків не містить як обов`язкової умови для звільнення наявності винних дій звільненої особи. Так, наприклад, пункти 9-13 частини 2 статті 3 Закону, частина 3 статі 3 Закону та інші містять як обов`язкову умову, наявність вчинення винних дій, в тому числі і таких, які встановлені рішенням суду. Разом з тим, пункти 1- 10 частини 1 статті 3 Закону (до яких належить і посада позивача), пункти 1-8 частини 2 статті 3 Закону не містять як умову вчинення винних дій на цій посаді, кваліфікуючим критерієм для подальшого звільнення є саме лише перебування на зазначеній посаді. Вказує, що посилання позивача на те, що перший заступник голови облдержадміністрації Г.В. Самардак не був вповноважений на звільнення ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки 27 жовтня 2014 року голова Запорізької обласної державної адміністрації ОСОБА_3 був відсутній, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю (хворобою), що підтверджується листком непрацездатності серії АВА № 791079, виданим КУ Обласний медичний центр серцево-судинних захворювань Запорізької обласної ради, який наявний в матеріалах справи, а відтак станом на 27 жовтня 2014 року перший заступник голови облдержадміністрації ОСОБА_4 виконував обов`язки голови облдержадміністрації. Вказує, що заступник керівника апарату є одночасно начальником організаційного відділу апарату облдержадміністрації, отже, як начальник відділу має право вносити проекти розпоряджень голови. Відповідно до пункту 2.2 Положення про апарат Запорізької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 24 лютого 2000 року № 23, у разі відсутності керівника апарату, його обов`язки виконує начальник організаційного відділу апарату облдержадміністрації, який є заступником керівника апарату. Заступник голови-керівник апарату облдержадміністрації ОСОБА_5 був звільнений з 20 жовтня 2014 року і ця посада на момент звільнення позивача була вакантною. З огляду на наведене станом на 27 жовтня 2014 року заступник керівника апарату облдержадміністрації - начальник оргвідділу Кархачов В.Г. мав всі необхідні повноваження щодо внесення проекту розпорядження про звільнення позивача.

В судовому засіданні представник Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи позовної заяви, відзиву відповідача, перевіривши матеріали справи, судом встановлено наступне.

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII (далі Закон №1682-VII).

16 жовтня 2014 року першим заступником голови Запорізької обласної державної адміністрації видано розпорядження № 531 Про здійснення заходів щодо виконання Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ Про очищення влади , яким відповідно до статті 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації та на виконання Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ Про очищення влади : 1. Головам районних державних адміністрацій, керівникам структурних підрозділів обласної державної адміністрації, відділу кадрової роботи апарату облдержадміністрації до 26 жовтня 2014 року: 1) забезпечити ознайомлення працівників районних державних адміністрацій, апарату обласної державної адміністрації та її структурних підрозділів з вимогами Закону України Про очищення влади ; 2) ініціювати звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України Про очищення влади , на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.

Заступником керівника апарату Запорізької обласної державної адміністрації, начальником організаційного відділу Кархачовим В.Г. складено доповідну записку на виконання розпорядження від 16 жовтня 2014 року № 531 відповідно до якої запропоновано звільнити ОСОБА_1 з посади директора Департаменту освіти і науки Запорізької облдержадміністрації з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади згідно пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації від 27 жовтня 2014 року за № 193-к на підставі пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, позивача звільнено із займаної посади.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року № 1682-VII

Суд зазначає, що у контексті частини 2 статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому ця ж норма визначає, що очищення влади (люстрація) ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності.

Звільнення ж ОСОБА_1 відбулось виключно з тих підстав, що він в період з 02 квітня 2010 року по 09 вересня 2012 року обіймав посаду обіймав посаду заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації, яка підпадає під дію статті 3 Закону №1682-VII, що визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації).

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

Парламентська Асамблея Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважила наступне:

"Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.

Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом.

Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб`єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб`єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалила проміжний висновок щодо Закону "Про очищення влади", згідно з яким:

Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан Янукович був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

Закон України "Про очищення влади" містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;

Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України "Про очищення влади" має прямо передбачати ці гарантії.

Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.

За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (надалі також Суд, ЄСПЛ).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. пункт 25 "C. проти Бельгії" від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. пункт 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. пункт 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі "Pfeifer проти Австрії" від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі "A. проти Норвегії" від 9 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року).

У пунктах 294-300 рішення у справі "Полях та інші проти України" (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17 жовтня 2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України "Про очищення влади", ЄСПЛ зауважив на такому:

"Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (пункт 305).

…застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції… .

…у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами… .

Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення "нагальної суспільної потреби", яку мав би переслідувати Закон "Про очищення влади". У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v. Poland), пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі "Жданока проти Латвії" (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.

… передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича… .

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана Януковича (пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).

Із вищенаведеного висновується таке.

Застосування до осіб заборон, передбачених частиною 3 статті Закону України "Про очищення влади", може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини 2 статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі №826/1137/16, від 12 серпня 2020 року у справі №826/17778/14.

Натомість у випадку, що розглядається, ОСОБА_1 звільнено виключно через обіймання ним певної посади.

Під час розгляду цієї справи відповідачі не наводили жодних інших аргументів.

Відтак, у випадку, що розглядається, застосування до позивача заборон, передбачених положеннями Закону України "Про очищення влади", не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції.

Отже, звільнення позивача є протиправними.

Суд зазначає, що з огляду на сам факт протиправності застосування до позивача заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади", обставини дотримання відповідачами процедури його звільнення не потребують з`ясування.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження № 193-к від 27 жовтня 2014 року про звільнення, ОСОБА_1 , з посади директора Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

Щодо позовних вимог про стягнення з Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 635 858,09 грн., суд зазначає про таке.

Під час розгляду цієї справи до суду надано довідку №03.2-18/544 від 17 червня 2020 року відповідно до якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , обчислена згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, на день звільнення складає 298,99 грн.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено "Порядок обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку).

Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення рішення суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства, або день поновлення позивача на роботі, та середньоденний заробіток позивача.

Отже, суд визначає суму коштів, яка стягується з Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

Однак суд не погоджується з розрахунком позивача, щодо стягнення коштів.

Відповідно до пункту 32 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів визначено, що оскільки згідно зі статті 235 Кодексу законів про працю України, оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 починаючи з 01 квітня 2016 року та на сьогодні продовжує займати посаду директора комунального закладу "Запорізький обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді" Запорізької обласної ради, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34718720.

Таким чином, суд погоджується із запереченнями представника відповідачів за період починаючи з 01 квітня 2016 року та по сьогоднішній день ОСОБА_1 отримував та отримує заробіток за новим місцем роботи, який відповідно до вищенаведеного Пленуму Верховного Суду України зараховується до розрахунку оплати за час вимушеного прогулу.

Отже, кількість робочих днів, які є вимушеним прогулом є 521, період за який розраховується вимушений прогул з 28 жовтня 2014 року по 31 березня 2016 року, а середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення складала 298,99 грн.

Таким чином, оскільки середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення складала 298,99 грн., які слід помножити на 521 робочий днь, за період з 28 жовтня 2014 року по 31 березня 2016 року, вимушеного прогулу, що дорівнює 155 773,79 грн., ці кошти підлягають стягненню з Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, оскільки такий відповідач є роботодавцем позивача і з держаних асигнувань якого буде стягнута сума заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень суб`єктів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до пункту 2, пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 5 381 грн. 82 коп. та допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 5 381 грн. 82 коп. здійснено на підставі довідки №03.2-18/544 від 17 червня 2020 року відповідно до якої середньоденна заробітна плата на день звільнення складає 298,99 грн., за серпень 2014 року відпрацьовано 14 робочих днів нараховано заробітної плати 4712,29 грн., за вересень 2014 року відпрацьовано 22 робочих дні нараховано заробітної плати 6051,32 грн.

Таким чином, 36 днів : 2 = 18 х 298,99 грн. = 5 381 грн. 82 коп.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, l64, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 00022504) Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, l64, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 02143429) про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження №193-к від 27 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

Зобов`язати Запорізьку обласну державну адміністрацію поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

Стягнути з Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 155 773,79 грн.

Рішення суду в частині стягнення з Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 5 381 грн. 82 коп. та поновлення ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення виготовлено та підписано 15 жовтня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов