Рішення

від 07.10.2020 по справі 185/5640/19

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/5640/19

Провадження № 2/185/505/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фермерського господарства Явір про визнання недійсними договорів оренди землі, -

встановив:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ФГ Явір та, з урахуванням неодноразових уточнень, просили: скасувати державну реєстрацію додаткової угоди № 122350004001642 від 30.03.2012 року, яка укладена між ОСОБА_1 та ФГ Явір , скасувати державну реєстрацію додаткової угоди № 122350004001753 від 30 березня 2012 року, яка укладена між ОСОБА_2 та ФГ Явір .

Позов обґрунтовано тим, що позивачі є власниками земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Межиріцької сільської ради. 22 червня 2006 року позивачі уклали з відповідачем договір оренди землі, згідно умов якого передали останньому в платне користування вищевказані земельні ділянки строком на п`ять років. Взимку 2018 року позивачі вирішили самостійно обробляти свої земельні ділянки, у зв`язку з чим звернулися до відповідача про надання документів на право користування земельними ділянками. Після негативної відповіді зі сторони відповідача, позивачі звернулися до органів внутрішніх справ. Під час досудових розслідувань стало відомо про додаткові угоди, якими начебто подовжено строк дії основного договору оренди землі ще на 10 років. При цьому ніяких додаткових угод з відповідачем позивачі не укладали та не підписували, а тому просять скасувати державну реєстрацію додаткових угод.

У судове засідання позивачі не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач згідно відзиву на позов від 12 серпня 2019 року позовні вимоги не визнає, оскільки позивачі після закінчення основного договору оренди землі та на підставі додаткової угоди до договору отримували орендну плату, таким чином визнаючи наявність додаткової угоди до договору оренди землі. При цьому, відповідачу невідомо, чи дійсно ОСОБА_3 підписувала проект додаткової угоди, в той час як ОСОБА_2 додаткову угоду підписала власноручно.

Ознайомившись з відзивом на позов, письмовими доказами, повно та всебічно встановивши всі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3790 га, розташованої на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 115077 (т.1, а.с.7). Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 115075 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 3,3490 га, розташованої на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (т.1, а.с.15).

Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2006 року позивачі уклали з відповідачем договори оренди землі, відповідно до яких вищевказані земельні ділянки передали в оренду на п`ять років (т.1, а.с.8,16).

Представником відповідача були надані оригінал першого примірника додаткової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та фермерським господарством Явір № 122350004001642 від 30.03.2012 року про зміну договору оренди землі № 040812700252 від 15 січня 2008 р. (т.1, а.с.177-178) та оригінал додаткової угоди № 122350004001753 від 30.03.2012 року про зміну договору оренди землі № 040812702036 від 10 липня 2008 р. (т.1, а.с.179-180).

Відповідно до висновку експерта № 1197-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 185/5640/19 (провадження № 2/185/505/20), складеного 12.05.2020 року: підпис від імені ОСОБА_1 в графі Орендодавець додаткової угоди № 122350004001642 від 30.03.2012 про зміну Договору оренди землі № 04081270101252 від 15.01.2008, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 в графі Орендодавець додаткової угоди № 122350004001753 від 30.03.2012 про зміну Договору оренди землі № 040812702036 від 10.07.2008, - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.2 а.с.7-12).

Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи із змісту вимог ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до змісту вимог ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутнє волевиявлення позивачів на встановлення їх цивільних прав та обов`язків щодо укладання додаткових угод про зміну договорів оренди землі, яка перебуває у їх власності, на умовах, що були визначені в додаткових угодах, оскільки з висновку експерта вбачається, що позивачі не підписували додаткових угод.

При вирішенні даного цивільного позову суд керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду України в справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року, в змісті якого чітко зазначено, що у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок, що узгоджується із висновками викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

За таких обставин, додаткова угода № 122350004001642 від 30.03.2012 року та додаткова угода № 122350004001753 від 30 березня 2012 року є неукладеними і не можуть визнаватися недійсними. При цьому, державна реєстрація зазначених угод підлягає скасуванню, оскільки вони внесені на підставі не укладених додаткових угод, а тому не було підстав для внесення таких записів.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування державної реєстрації додаткових угод.

Керуючись ст.ст. 12,13,79-84,89,263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фермерського господарства Явір про визнання недійсними договорів оренди землі - задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію додаткової угоди №122350004001642 від 30.03.2012 року, яка укладена між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Явір , номер запису про речове право 14677314 від 30 березня 2016 року.

Скасувати державну реєстрацію додаткової угоди №122350004001753 від 30.03.2012року, яка укладена між ОСОБА_2 та Фермерським господарством Явір , номер запису про речове право 14590351 від 11 квітня 2016 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до або через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Позивач-1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач-2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Фермерське Господарство Явір , код ЄДРПОУ 30720867, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Межиріч, вул. Молодіжна, буд. 16.

Суддя М. М. Перекопський