Постанова

від 13.10.2020 по справі 640/3324/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3324/19 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апеляційного суду Київської області, в якому просила:

1) визнати бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О.І. щодо незабезпечення належними умовами праці помічника судді ОСОБА_1 в період перебування в трудових відносинах з Апеляційним судом Київської області з 22.06.2015 по 02.01.2018 протиправною, дискримінаційною у формі утиску за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;

2) визнати дії керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. під час винесення наказу № 703-ос/ка від 27.11.2017 Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду у розмірі 30 % до посадового окладу помічникам суддів з 01 листопада до 29 грудня 2017 року та наказу № 756-ос/кА від 28.11.2017 Про преміювання працівників суду яким встановлена щомісячна премія помічникам судді в розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;

3) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 недоотриману надбавку у розмірі 30% до посадового окладу за листопад 2017 року у сумі 2 275,47 грн;

4) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 недоотриману премію за листопад 2017 року у розмірі 200% до посадового окладу за фактично відпрацьований час у сумі 6 201,72 грн;

5) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 недоотриману надбавку у розмірі 30% до посадового окладу за грудень 2017 року в сумі 2 275,47 грн;

6) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку на підставі наказу № 74-ос/ка від 09.02.2018 Про внесення змін до наказу № 805-ос/кА від 21.12.2017 відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 % до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року в сумі 6 201,72 грн, недоотриманої надбавки у розмірі 30% до посадового окладу за листопад 2017 року в сумі 2 275,41 грн, недоотриманої надбавки у розмірі 30% до посадового окладу за грудень 2017 року в сумі 2 275,41 грн, з урахуванням виплаченої щомісячної премії за грудень 2017 року у розмірі 200% у сумі 21 240,15 грн;

7) визнати дії Апеляційного суду Київської області щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 , як надлишково сплачених коштів за грудень 2017 року у сумі 9 714,39 грн протиправними;

8) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 9714,39 грн;

9) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2019 по день постановлення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вказані дії Апеляційного суду Київської області є протиправними та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року закрито провадження за зазначеним позовом. Роз`яснено позивачу, що даний спір належить розглядати місцевому загальному суду за правилами цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 24 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Направляючи справу на продовження розгляду, Верховний Суд виходив з того, що на заявлений спір поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки спір з приводу проходження особою служби на одній з посад патронатної служби, до яких відноситься посада помічника судді, який виник у період, коли з 01 травня 2016 року посада помічника судді за законом перестала відноситися до посад державної служби і сама діяльність помічника судді - до державної служби, не втратила характеристик публічної служби.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області протягом 3 років (з 22.10.2015 по 02.01.2018) спричинила їй моральні страждання, що підтверджується винесеним приписом Держпраці.

Крім того, апелянт вказує, що про повернення нею за грудень 2017 року помилково виплаченої заробітної плати відповідачем не було видано жодного наказу про утримання з неї вказаних коштів.

На думку апелянта, спірним моментом є питання утримання, яке відбулось з належних їй коштів, які передбачені та гарантовані державою, а саме: лікарняних, оплата яких здійснюється за рахунок фонду соціального страхування з непрацездатності та компенсації відпускних.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки позивачем не доведено ні факту бездіяльності керівника апарату, ні факту дискримінації щодо позивача - ОСОБА_1 .

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до Наказу Апеляційного суду Київської області від 22.06.2015 №489-ка Про призначення ОСОБА_1 , призначено останню на посаду помічника судді ОСОБА_2 на період її повноважень судді Апеляційного суду Київської області з 22 червня 2015 року за переведенням з Апеляційного суду Луганської області, з оплатою праці згідно штатного розпису.

08 грудня 2016 року Вищою Радою юстиції України прийнято рішення про задоволення заяви судді ОСОБА_2 про звільнення її з посади судді у відставку.

Як наслідок, суддею Апеляційного суду Київської області Лівінським С.В. складено та 09.12.2016 подано до даного суду подання про залучення ОСОБА_1 до виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С.В.

13 грудня 2016 року позивачем подано до Апеляційного суду Київської області заяву про призначення додатковим помічником судді Лівінського С.В.

14 грудня 2016 року позивач звернулась до Апеляційного суду з заявою про призначення її додатковим помічником судді Лівінського С.В. тимчасово до 30.12.2016.

Наказом Апеляційного суду Київської області від 14.12.2016 №849-ос/ка, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 із займаної посади та відрахуванням її зі штату Апеляційного суду Київської області 14.12.2016 у встановленому законом порядку, та зв`язку із збільшенням рівня судового навантаження на інших суддів покладено виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського Сергія Володимировича на ОСОБА_1 з 15 по 30 грудня 2016 року, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, зі збереженням надбавки за стаж роботи в державних органах та надбавки за інтенсивність праці.

30 грудня 2016 року позивачем до Апеляційного суду Київської області подано заяву про долучення до особової справи консультативного заключення Київського обласного центру охорони здоров`я матері і дитини від 29.12.2016, відповідно до якого станом на 29.12.2016 позивач перебуває у стані вагітності 5-6 тижнів.

У подальшому, як зазначає позивач, вагітність була втрачена і після лікування вона 10.03.2017 звернулась до виконуючого обов`язки керівника апарату Апеляційного суду Київської області з заявою про продовження покладених на неї обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С.В. до зайняття в установленому порядку вакантної посади судді, яка утворилась у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку.

Наказом Апеляційного суду Київської області №150-ос/ка від 10.03.2017, на підставі вказаної заяви позивача та подання судді Лівінського С.В. за погодженням з головою суду, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 із займаної посади у встановленому законом порядку та збільшенням рівня судового навантаження на інших суддів, продовжено виконання ОСОБА_1 обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С.В. з 10 березня по 31 грудня 2017 року.

У подальшому, 30.03.2017 позивач звернулась з заявою до в.о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області з заявою, в якій просила надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань - придбання комп`ютера, оскільки власний комп`ютер використовується в роботі, однак вказана заява задоволена не була.

Наказом Апеляційного суду Київської області №703-ос/ка від 01.11.2017 Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду , встановлено окремим працівникам апарату суду надбавку за інтенсивність праці, з врахуванням якості і складності підготовлених документів, терміновості виконання завдань, опрацювання та підготовки документів, ініціативності в роботі з 01 листопада до 29 грудня 2017 року у розмірі 30% до посадового окладу, згідно з переліком, втім позивача до вказаного переліку включено не було.

Окрім того, наказом Апеляційного суду Київської області від 28.11.2017 №756-ос/ка, за підсумками листопада 2017 року відповідно до особистого внеску в загальні результати роботи заохочено певних працівників апарату суду грошовою щомісячною премією за фактично відпрацьований час у розмірі від 100% до 250% від посадового окладу, втім позивача до вказаного переліку також включено не було.

Наказом Апеляційного суду Київської області від 21.12.2017 №805-ос/ка вирішено звільнити помічника судді ОСОБА_1 з займаної посади 02 січня 2018 року (31.12.2017 і 01.01.2018 святкові дні) у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Того ж дня, 21.12.2017 позивач звернулась до Апеляційного суду Київської області з заявою про продовження покладених на неї обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С.В. , або надання їй мотивованої відмови у такому продовженні.

Листом від 02.01.2018 №06-23/2/2018 Апеляційний суд Київської області повідомив позивача про наведені вище обставини щодо прийняття Наказу Апеляційного суду Київської області від 21.12.2017 №805-ос/ка.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав обґрунтованості своїх позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року Про державну службу №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно частини першої статті 1 вказаного Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до частини першої статті 92 Закону №889-VIII до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Премєр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Таким чином, посада помічника судді віднесена до посад працівників патронатної служби.

У той же час, статтею 157 Закону України від 02.06.2016 №1402 Про судоустрій і статус суддів визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.

Згідно Положення про помічника судді загальної юрисдикції, яке затверджене рішенням Радою суддів України, від 25.03.2011 № 14 (далі - Положення №14) (чинного на час виникнення спірних правовідносин), судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Тобто, призначення та звільнення на посаду помічника судді відбувається виключно за поданням судді.

У відповідності до п. 17 Положення № 14 (далі - Положення №14) (чинного на час виникнення спірних правовідносин), у випадку тривалої відсутності судді (тривале відрядження, відсторонення судді від посади, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною тощо), а також у період з моменту припинення повноважень судді зі здійснення правосуддя або з моменту звільнення судді із займаної посади у встановленому законом порядку, помічник судді може тимчасово виконувати обов`язки помічника, додаткового помічника іншого судді, про що на підставі особистої заяви помічника судді та подання відповідного судді видається наказ керівника апарату суду.

Відповідно до листа Ради суддів України від 16.05.2017 №9рс-222/17 Щодо тимчасового виконання обов`язків додаткових помічників під поняттям додатковий помічник норми Положення №14 розуміють помічника судді, який у випадку припинення повноважень або звільнення судді із займаної посади, до якого такий помічник судді прикріплюється до іншого судді в якого вже є призначений раніше помічник судді, за поданням цього судді та заявою помічника.

Вказане впроваджено з метою вирівнювання додаткового навантаження на суддю та його основного помічника, яке виникає внаслідок появи в суді вакантних посад суддів.

При цьому, необхідність в призначенні помічника судді, як додаткового помічника іншого судді визначається керівництвом суду з урахуванням обсягу видатків державного бюджету та виходячи з обов`язку кожної судової установи забезпечувати розгляд судових справ у визначені законодавством строки, обов`язком кожного судді прийняти у справі вмотивоване рішення та надати його учасникам судового засідання у строки визначені законом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що лише в якості тимчасового заходу, до моменту зайняття вакантної посади судді, помічники, які були підзвітні звільненим суддям, можуть тимчасово виконувати обов`язки додаткового помічника іншого судді в цьому ж суді.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 22 червня 2015 року згідно Наказу Апеляційного суду Київської області від 22.06.2015 №489-ка Про призначення ОСОБА_1 , останню призначено на посаду помічника судді ОСОБА_2 на період її повноважень судді Апеляційного суду Київської області.

У подальшому, у період з 15 грудня 2016 року по 02 січня 2018 року позивач виконувала обов`язки додаткового помічника судді Апеляційного суду Київської області Лівінського С.В.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, ОСОБА_1 вказує на протиправну бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О.І. щодо незабезпечення її належними умовами праці у період перебування в трудових відносинах з Апеляційним судом Київської області з 22.06.2015 по 02.01.2018 як такою, що є дискримінаційною у формі утиску за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю.

За змістом частини першої ст.1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово відзначав, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах Карсон та інші проти Сполученого Королівства від 16.03.2010 №42184/05 (п. 61), Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії від 07.12.1976 № 5095/71; 5920/72; 5926/72 (п. 56)).

Таким чином, для встановлення факту дискримінації необхідно встановити, чи мало місце обмеження прав позивача на належні умови праці, вмотивоване ознакою, за якою дискримінація забороняється згідно з чинним законодавством.

У відповідності до частини першої ст.9 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , суб`єктом, наділеним повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є, в тому числі, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Як свідчать матеріали справи, за результатами розгляду звернення позивача щодо дискримінації по відношенню до неї в частині не забезпечення належними умовами праці, листом від 15.06.2018 №2/7-Х308031.18-4/26-158 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив ОСОБА_1 про те, що за результатами здійсненого провадження, на підставі пояснень Апеляційного суду Київської області та одночасно Акта інспекційного відвідування суду від 12.04.2018 №КВ106/656/АВ, складеного Держпраці, не виявлено інформації, яка б дозволила встановити факт того, що дії, які позивач вважає дискримінаційними щодо себе, були обумовлені будь-якою іншою притаманною їй ознакою, у зв`язку з чим факту дискримінації не встановлено (а.с.159-160 Том 1).

Посилання апелянта на те, що відповідно до Акта інспекційного відвідування суду від 12.04.2018 №КВ106/656/АВ встановлено незабезпечення позивача необхідними для роботи засобами колегія суддів оцінює критично, оскільки таке не забезпечення жодним чином не пов`язане з дискримінацією по відношенню до позивача, що узгоджується з позицією, викладеною в листі від 15.06.2018 №2/7-Х308031.18-4/26-158 Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та дискримінаційними дій керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О .І. під час винесення наказу № 703-ос/ка від 27.11.2017 Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду у розмірі 30 % до посадового окладу помічникам суддів з 01 листопада до 29 грудня 2017 року та наказу № 756-ос/кА від 28.11.2017 Про преміювання працівників суду по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 , стягнення з відповідача на її користь недоотриману надбавку у розмірі 30% до посадового окладу за листопад 2017 року у сумі 2 275,47 грн, недоотриману премію за листопад 2017 року у розмірі 200% до посадового окладу за фактично відпрацьований час у сумі 6 201,72 грн та недоотриману надбавку у розмірі 30% до посадового окладу за грудень 2017 року в сумі 2 275,47 грн, та зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату їй компенсації за невикористану відпустку на підставі наказу № 74-ос/ка від 09.02.2018 Про внесення змін до наказу № 805-ос/кА від 21.12.2017 з урахуванням вказаних сум, слід звернути увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, питання не виплати позивачу надбавки за інтенсивність в розмірі 30% посадового окладу та премії 200% посадового окладу за ознаками дискримінації також було предметом провадження Уповноваженого ВРУ з прав людини, за результатами якого складено лист від 15.06.2018 №2/7-Х308031.18-4/26-158.

Втім, вказані доводи апелянта не знайшли свого підтвердження ні під час розгляду відповідного звернення Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ні під час вирішення даної справи у суді, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів на їх підтвердження, що свідчить про їх безпідставність.

При цьому, згідно Умов оплати праці працівників патронатних служб в державних органах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, керівником державного органу або заступником керівника, на якого покладено функції керівника апарату, за пропозицією посадової особи, при якій утворена патронатна служба, у межах затвердженого фонду оплати праці відповідного державного органу:

1) установлюються конкретні розміри посадових окладів - відповідно до розмірів посадових окладів, визначених згідно з пунктом 2 цих Умов; надбавка за інтенсивність праці; надбавка за виконання особливо важливої роботи - до 100 відсотків посадового окладу. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни надбавка скасовується або її розмір зменшується;

2) здійснюється преміювання працівників патронатної служби відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах фонду преміювання відповідного державного органу.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників патронатних служб визначаються у положенні про преміювання, що діє у відповідному державному органі.

У той же час, ні положення Закону України Про державну службу , ні норми вказаних Умов не містять імперативної норми щодо обов`язку роботодавця нараховувати та виплачувати надбавку за інтенсивність праці та премію.

Преміювання не є складовою заробітної плати, а є іншими заохочувальними та компенсаційними виплатами, встановлення яких здійснюється шляхом прийняття керівником підприємства, на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції, рішення про преміювання осіб у межах фонду оплати праці та в залежності від їх вкладу в загальні результати роботи.

Враховуючи, що відповідний керівник має право та повноваження на власний розсуд оцінювати працівника та повноту виконанням ним умов трудового договору, та оскільки виплата надбавки за інтенсивність праці та премія є правом роботодавця, а не його обов`язком, тобто належить до дискреційних повноважень, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав щодо недотримання відповідачем своїх обов`язків при невиплаті позивачу премії та надбавки за інтенсивність праці.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що до керівника апарату Апеляційного суду Київської області надходили пропозиції щодо встановлення надбавки чи преміювання від судді, помічником якого була ОСОБА_1 .

У зв`язку із тим, що пропозицій про встановлення надбавки чи преміювання від судді, помічником якого була ОСОБА_1 , для їх розгляду керівником апарату, не надходило, та оскільки премія і за інтенсивність праці є не обов`язковою складовою заробітної плати, її призначення є правом, а не обов`язком відповідача, тому відповідні доплати не здійснювались, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними дій Апеляційного суду Київської області щодо утримання з заробітної плати позивача, як надлишково сплачених коштів за грудень 2017 року у сумі 9 714,39 грн та стягнення з Апеляційного суду Київської області на її користь вказаних коштів у сумі 9714,39 грн, колегія суддів зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, після підписання табелю обліку використання робочого часу Апеляційного суду Київської області 22 грудня 2017 року, відділом планування, фінансування та звітності Апеляційного суду Київської області здійснено нарахування заробітної плати за грудень 2017 року та надано до Управління Державної казначейської служби України у Київській області необхідний пакет документів для проведення повного розрахунку з працівниками Апеляційного суду Київської області за грудень 2017 року (виплати заробітної плати).

У відповідності до детального розрахунку заробітної плати позивача за грудень 2017 року, правильність якого позивачем не заперечується, позивачу було нараховано за грудень 2017 року 37 390,53 грн.

Як наслідок, на картковий рахунок позивача у грудні 2017 року було зараховано заробітну плату за за першу половину грудня 2017 року у сумі 4 050 грн та заробітну плату за грудень 2017 року (остаточний розрахунок) у сумі 26 049,37 грн.

Разом з тим, під час нарахування позивачу заробітної плати інформація щодо перебування ОСОБА_1 на лікарняному з 22.12.2017 у відділі планування, фінансування та звітності була відсутня.

У подальшому, після надходження до відділу планування, фінансування та звітності додаткових табелів обліку робочого часу за грудень 2017 року та січень 2018 року, а також протоколу засідання комісії із соціального страхування від 15.02.2018 та листка непрацездатності ОСОБА_1 за період хвороби 22.12.2017 по 19.01.2018, було здійснено корегування заробітної плати ( сторнування ) у зв`язку з уточненням фактично відпрацьованого часу у грудні 2017 року та січні 2018 року.

Враховуючи, що обставини перебування позивача на лікарняному з 22.12.2017 по 19.01.2018 останньою не заперечуються, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність сторнування заробітної плати позивача за грудень 2017 року у розмірі 9 714,39 грн. за період, який фактично не був відпрацьований позивачем, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2019 (дата надходження до Апеляційного суду Київської області ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва про відкриття провадження у справі) про по день постановлення судового рішення, слід звернути увагу на наступне.

У силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Виходячи з викладеного, як вбачається з матеріалів позовної заяви, підставою для стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є фактично незгода позивача з невиплатою їй 30% надбавки за інтенсивність праці та 200% премії від посадового окладу при остаточному розрахунку при звільненні.

Разом з тим, з огляду на те, що судом було встановлено відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу вказаної надбавки та премії, що у свою чергу свідчить про відсутність затримки повного розрахунку при звільненні, та як наслідок позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають.

При цьому, як самостійно зазначає позивач в заяві про зміну (уточнення) позовних вимог, при звільненні Апеляційним судом Київської області були виплачені позивачу неоспорювані суми (а.с.199 Том 1).

При цьому, колегія суддів враховує, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, поновлення на роботі в частині:

1) визнати недійсним, протиправним, дискримінаційним наказ в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;

2) визнати трудовий договір, оформлений наказом від 10 березня 2017 року№ 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Літвінського С. В. безстроковим;

3) визнати протиправним наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;

4) скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;

5) поновити її на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Літвінського С. В. з 02 січня 2018 року;

6) зобов`язати Апеляційний суд Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на її користь з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року, -

було залишено без розгляду у справі №640/293/19 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року також залишено в силі.

Залишаючи позовні вимоги у справі №640/293/19 без розгляду, суди виходили з того, що з усіма оскаржуваними наказами від 27 листопада 2017 року, 28 листопада 2017 року, 10 березня 2017 року, 21 грудня 2017 року, 09 лютого 2018 року позивач ознайомлена під підпис та дізналася про порушення своїх прав невідкладно після прийняття цих управлінських рішень, втім до суду звернулась лише у січні 2019 року, що свідчить про порушення місячного строку звернення до суду.

У силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.В. Файдюк