Постанова

від 15.10.2020 по справі 151/391/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 151/391/20

Головуючий у 1-й інстанції: Токарчук Л.Г.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

15 жовтня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного спеціаліста-інспетора з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинського Богдана Владиславовича на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста-інспетора з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинського Богдана Владиславовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного спеціаліста-інспетора з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинського Б.В., в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) Серія ІВ №00005111 від 28.07.2020 року, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП у вигляді 510 грн. штрафу.

Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року позов задоволено:

-скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення за правопорушення з правил зупинки зафіксоване в режимі фотозйомки серія ІВ №00005111 винесену 28 липня 2020 року головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинським Б.В. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п`ятсот десять) гривень.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Від позивача надійшла заява про перенесення апеляційного розгляду справи на іншу дату в зв`язку з перебуванням представника останнього в іншому судовому засіданні, проте заява залишена колегією суддів без розгляду, оскільки не підписана електронним цифровим підписом.

За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28.07.2020 головним спеціалістом-інспетором з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинським Б.В. винесено постанову Серія ІВ №00005111 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За правилами п.1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

За приписами п. 1.1 ПДР України, Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до п. 1.4 ПДР кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Кожний учасник дорожнього руху має дотримуватися Правил дорожнього руху і може розраховувати на дотримання цих правил будь-якою іншою особою, яка бере участь у русі. Це має бути гарантією передбачуваності розвитку ситуації на дорозі. Будь-яке відхилення від вимог та положень Правил може призвести до порушення встановленого порядку руху дорогами України і створення аварійної ситуації.

Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У пункті 15.9 "г" ПДР визначено, що зупинка забороняється: на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

У ч. ч.3 ст.122 КУпАП зазначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, диспозиція наведеної правової норми передбачає притягнення до відповідальності водіїв транспортних засобів зокрема за порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 222 КУпАП унормовано, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, в тому числі і про порушення дорожнього руху, за ст.126 КУпАП.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого зокрема ч.3 ст.122 КУпАП.

Ст.7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

У статті 9 КУпАП дано визначення, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 251 КУпАП унормовано, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП, яка визначає зміст постанови про адміністративне правопорушення зазначено, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Зазначені вище норми закону, дають підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 22.07.2020 року о 14 год. 32 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Volkswagen PASSAT, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на пішоходному переході, який знаходиться в райні вул.Грушевського, 17 в м.Вінниці, що зафіксовано в режимі фотозйомки за допомогою технічного засобу Logic Instrument K80 V2 з зображенням якого власник чи користувач може ознайомитись на веб-сайті http://inspector.vmr.gov.ua.

Та обставина що вищезазначений транспортний засіб належить позивачу, сторонами не заперечується.

В той же час, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначив, що заперечує стосовно вчинення ним вказаного адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що 22.07.2020 року він не перебував у м.Вінниці та не передавав свій транспорний засіб на керування іншим особам, а фотозображення транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, які розміщені на веб-сайті не є фотозображенням його автомобіля.

На підтвердження зазначеного, позивачем надано довідку від 07.08.2020 року №112 та табелю обліку використання робочого часу виданих ДП "Чечельницьке лісове господарство", згідно якої останній 22.07.2020 року знаходився на робочому місці і у відрядження не відправлявся.

Згідно тверджень ОСОБА_1 22.07.2020 року о 14 год. 32 хв. у м. Вінниці по вул. Грушевського, 17 знаходився не його автомобіль, а інший автомобіль "двійник". Також позивач на підтвердження того, що з даного питання звертався до правоохоронних органів, надав копію заяви до начальника Чечельницького ВП Бершадського ВП ГУ НП у Вінницькій області від 05.08.2020 року та копію пояснень дільничому офіцеру Чечельницького ВП В.Зварищуку від 05.08.2020.

Надаючи оцінку вказаним доказам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За частиною дев`ятою статті 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Чинним процесуальним законодавством встановлено вимоги, за умови дотримання яких докази є допустимими, при цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Окремими положеннями статей 94 та 79 КАС України визначено особливості використання як засобів доказування письмових доказів (копій та оригіналів), а також особливості їх подання до суду та учасникам справи.

Важливою вимогою використання копії письмового доказу як допустимого доказу у справі є її належне засвідчення та передчасне надсилання іншим учасникам справи.

Так, при дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи заяви на ім`я начальника Чечельницького ВП Бершадського ВП ГУ НП у Вінницькій області від 05.08.2020 року та копії пояснення дільничому офіцеру Чечельницького ВП В.Зварищуку від 05.08.2020 року, колегією суддів з`ясовано, що останні не завірені належним чином, оскільки відповідно до пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.

Крім того, заява від 05.08.2020 року не містить ні дати, ні вхідного номера Чечельницького ВП Бершадського ВП ГУ НП у Вінницькій області, що ставить під сумнів подання останньої позивачем до органу Нацполіції.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено, що копії вищезазначених письмових доказів не засвідчені в установленому законом порядку, що унеможливлює їх використання на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, колегія суддів приходить до висновку, що останні не можуть бути взяті до уваги.

Стосовно наданих ОСОБА_1 в якості доказів довідки від 07.08.2020 №112 про знаходження останнього 22.07.2020 на робочому місці та табеля обліку робочого часу, то колегія суддів вважає, що такі документи можуть свідчити лише про те, що 22.07.2020 було робочим днем позивача, однак не можуть бути беззаперечним доказом того, що позивач ввесь робочий день перебував на робочому місці, оскільки останній є помічником лісника.

В свою чергу, відповідачем в якості доказу надано суду фотознімки, зафіксовані в режимі фотозйомки за допомогою технічного засобу Logic Instrument K80 V2, які містять відомості про відстань місця зупинки транспортного засобу до пішоходного переходу, а саме-що автомобіль Volkswagen PASSAT, д.н.з. НОМЕР_1 був зупинений за 5461 мм від пішоходного переходу, який позначений дорожньою розміткою 1.14.1, тобто ближче 10м з його боку.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто положення цього Закону надають право поліції використовувати фотознімки створені за допомогою автоматичної фототехніки в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Слід зазначити, що скаржником до апеляційної скарги надано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №200/76, згідно якого світловіддалемір лазений ручний GLM 40 відповідає вимогам МПУ 059/01-2003.

Отже, інформація зафіксована на фотознімках може оцінюватися як доказ в розумінні ст.251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Разом з тим, у разі надання відповідачем доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, останній має спростовувати ці доводи.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 грудня 2019 року у справі №1540/4811/18.

Отже, зважаючи на те, що відповідачем надано суду належні та допустимі докази наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.123 КУпАП а позивачем ці докази не спростовано, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 271, 272, 286, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного спеціаліста-інспетора з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинського Богдана Владиславовича задовольнити повністю.

Рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста-інспетора з паркування відділу паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради Фалинського Богдана Владиславовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.