Окрема думка

від 06.10.2020 по справі 826/14088/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа №826/14088/16

провадження №К/9901/68690/18

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Стародуба О.П. щодо постанови Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №826/14088/16 за позовом Київського міського відділу Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Секьюрайті", про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2020 касаційну скаргу Петрової Олени Олександрівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Секьюрайті" задоволено частково: скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону №875-ХІІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону №875-ХІІ; для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI.

На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо даних рішень в частині вирішення питання розподілу судових витрат.

Так, обов`язковість виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначено Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Зокрема, за правилами частини 1, 2 статті 19 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

За змістом наведених норм, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

При цьому за правилами частини 11 статті 19 Закону №875-XII норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Крім того, відповідно до преамбули Закону №875-XII цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

В свою чергу, Закон України Про охоронну діяльність визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян.

Таким чином, саме Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні є профільним у питаннях соціальної захищеності осіб з інвалідністю та створенню для цього необхідних умов.

За такого правового регулювання передбачені Законом №875-XII гарантії та умови, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати свої права не можуть бути змінені, тим більш в сторону їх обмеження чи погіршення, іншими законами, в т.ч. спеціальним законом, який визначає принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони.

Враховуючи викладене висновки Верховного Суду у цій справі видаються певною мірою необгрунтованими.

Суддя

О.П. Стародуб