Постанова

від 08.10.2020 по справі 2-3636/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4364/20 Справа № 2-3636/11 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

при секретарі - Пивоваровій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2012 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 8 000 Євро. На підтвердження укладення договору позики, відповідачем 17 червня 2009 року була складена розписка, в якій він підтвердив, що отримав від позивача грошові кошти в розмірі 8 000 Євро та зобов`язався повернути не пізніше 17 грудня 2009 року. Відповідач у визначений умовами договору строк суму позики не повернув.

Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача суму позики у розмірі 8 000 Євро, що в еквіваленті складає 88 400 грн., три проценти річних за прострочення виконання зобов язання у розмірі 4 933,45 грн. та судові витрати у справі.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 83 408,12 грн., 3 проценти річних у розмірі 4 933,45 грн., судові витрати у розмірі 1 003,42 грн., а всього 89 344,99 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю невиконаного грошового зобов`язання відповідно до розписки про отримання 17 червня 2009 року ОСОБА_1 грошей, наявної у позивача, як кредитора, а не у відповідача, як боржника, що не заперечується сторонами. Отже, заборгованість, яка виникла внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання повинна бути стягнута з відповідача.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини отримання відповідачем коштів від позивача, оскільки розписку у редакції наданій позивачем, він не підписував та її оригінал в судовому засіданні не досліджувався, відсутні також в матеріалах справи докази, з яких суд виходив обраховуючи курс іноземної валюти, визначення судді для розгляду справи у 2012 році відбулося без застосування автоматизованої системи документообігу.

На час розгляду справи, відзивів не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого відповідач взяв у позивача грошові кошти в розмірі 8 000 Євро та зобов`язався їх повернути до 17 грудня 2009 року, що підтверджується розпискою, написаною та підписаною власноручно відповідачем (а.с. 49).

У порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач грошові кошти не повернув.

Загальна сума позики склала 8 000 Євро, що згідно з курсом НБУ станом на 25 жовтня 2011 року становить 83 408,12 грн..

Таким чином, між сторонами виникли договірні відносини позики, які регулюються ст.1046 ЦК України, згідно якої, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Оскільки боржником позика так і не була повернута, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Прострочена сума грошових коштів на момент пред`явлення позову складала 5 607,77 грн., за період з 18 грудня 2009 року до 14 березня 2012 року, тобто по день ухвалення рішення, всього за 818 днів, помножених на 3%, поділених на 100 та поділеного на 365 (днів у році), що узгоджується з правовою позицією висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц, однак враховуючи позовні вимоги на задоволенні яких наполягав позивач, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних у розмірі 4 933,45 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, проте відповідач порушив свої зобов?язання щодо їх повернення, тому має право їх стягнути в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини отримання позивачем коштів від відповідача спростовані змістом укладеного між сторонами правочину (розписки), в якому позичальник підтвердив факт отримання ним від позикодавця позики, що засвідчив власним підписом.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено оригінал розписки в судовому засіданні, незаслуговують на увагу, оскільки оригінал розписки був предметом розгляду у суді першої інстанції (а.с.49) із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і повторного правового аналізу не потребують, оскільки зводяться до особистого тлумачення норм чинного законодавства та переоцінки доказів по справі.

Посилання відповідача на те, що він не підписував розписку у редакції наданій позивачем є безпідставними, оскільки відповідач не надав відповідних доказів на їх обґрунтування.

Доводи апеляційної скарги про порушення порядку визначення судді, не заслуговують на увагу, оскільки з позовом до суду ОСОБА_2 звернувся у жовтні 2011 року, та ухвалою суду від 16 листопада 2011 року відкрито провадження у вищезазначеній справі, отже визначення судді відбувалося в 2011 році та регулювалося положенням про автоматизовану систему документообігу суду від 26 листопада 2011 року, отже суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити збереження інформаційних ресурсів в електронному архіві та їх автоматизоване формування статистичних даних про стан здійснення судочинства.

При цьому, колегія суддів перевіряючи даний довід апеляційної скарги доходить висновку про його безпідставність та необґрунтованість, оскільки жодного доказу про порушення порядку визначення судді в даній справі під час здійснення судочинства відповідачем не було надано, а його посилання зазначенні в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів через призму власних інтересів.

Висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.

Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2012 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: Н.М. Деркач

М.М. Пищида