Постанова

від 13.10.2020 по справі 902/909/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/909/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Натаріної О.О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Сілагін Г.А.,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Вінницької області

у складі судді Яремчука Ю.О.

від 15.01.2020,

на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області

від 03.02.2020 та

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Миханюк М.В., Дужич С.П., Саврій В.А.

від 05.05.2020

за позовом ОСОБА_2

до Філії акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний Банк України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія-К", Товариство з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат"

про визнання договорів недійсними.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.10.2020 № 29.3-02/2533 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 902/909/19 у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О.

Згідно із витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.10.2020 для розгляду справи № 902/909/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Мамалуй О.О., Студенець В.І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом до Філії акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний Банк України" про: визнання недійсним договору поруки від 06.12.2017, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія-К"; визнання недійсним договору іпотеки від 06.12.2017, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія-К", посвідченого приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Лободою С.Л., реєстровий № 1993.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані договори були укладені директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" ОСОБА_3 з перевищенням повноважень, оскільки загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" не надавали директору згоди на їх укладення.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

06 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (надалі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" (надалі - Позичальник) укладено договори кредитної лінії № 408 та № 409 (надалі - Кредитні договори), відповідно до пунктів 2.1 яких Банк зобов`язався надати на умовах договорів, а Позичальник зобов`язався отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені договорами строки кредити та сплатити проценти за користування кредитами, комісійні винагороди та інші платежі в порядку та на умовах визначених договорами.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитними договорами, 06.12.2017 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (надалі - Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" (надалі - Боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" (надалі - Поручитель) укладено договір поруки (надалі - Договір поруки), відповідно до пункту 2.2 якого Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань у тому ж обсязі, що і Боржник, в порядку та строки, визначені Кредитними договорами.

Згідно з пунктом 2.4 Договору поруки обсяг зобов`язань Поручителя за цим договором не є фіксованою сумою і може збільшуватися або зменшуватися в залежності від виконання Боржником та/або Поручителем зобов`язань за Кредитними договорами, а також черговості направлення Кредитором отриманих грошових коштів в погашення зобов`язань.

Відповідно до пункту 2.5 Договору поруки Поручитель також відповідає перед Кредитором за повернення Боржником грошових коштів (включаючи комісійні винагороди та проценти, нараховані на суму грошових коштів в порядку визначеному Кредитними договорами та законодавством за користування чужими грошовими коштами).

Пунктами 3.2.1, 3.2.3 Договору поруки передбачено, що Поручитель зобов`язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання Боржником зобов`язань перед Кредитором. Кредитор має право вимагати виконання зобов`язань за Кредитними договорами на власний вибір, як від Боржника і Поручителя спільно, так від будь-якого з них окремо, як в повному обсязі, так і частково.

Відповідно до пункту 8.2 Договору поруки Поручитель несе відповідальність за невиконання цього договору, зокрема, за завдані Кредитору таким невиконанням збитки, всім своїм майном, у тому числі тим, що належить Поручителю та третім особам на праві спільної власності, на яке відповідно до законодавства може бути звернення стягнення.

Згідно з пунктом 10.1.1 Договору поруки він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом 10 років з моменту підписання та скріплення печатками сторін.

Також в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитними договорами, 06.12.2017 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (надалі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" (надалі - Іпотекодавець), в особі директора Герасімової Світлани Анатоліївни, укладено договір іпотеки (надалі - Договір іпотеки), відповідно до пункту 1.1 якого Іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань Позичальника за Кредитними договорами, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить Іпотекодавцю на праві власності.

За умовами Договору іпотеки предметом іпотеки є: будівля, птахозабійного цеху, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, будинок 65-В; земельна ділянка, кадастровий номер: 0520280600:09:005:0018, площею 0,2639 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, земельна ділянка 65-В; будівля, пошивочного цеху, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, будинок 65-М; земельна ділянка, кадастровий номер: 0520280600:09:005:0010, площею 0,0263 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, земельна ділянка 65-М; будівля, лабораторії та центральної прохідної, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, будинок 65-Л; земельна ділянка, кадастровий номер: 0520280600:09:005:0009, площею 0,037 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, земельна ділянка 65-Л; будівля, ковбасного цеху, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, будинок 65-Б; земельна ділянка, кадастровий номер: 0520280600:09:005:0013, площею 0,1329 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Заможне, вулиця Кармелюка, земельна ділянка 65-Б.

Пунктом 1.4 Договору іпотеки за взаємною згодою сторін визначено вартість предмету іпотеки у розмірі 6 626 564,00 грн.

Відповідно до пункту 4.2 Договору іпотеки у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язань Позичальника за Кредитними договорами та/або у випадках невиконання Іпотекодавцем обов`язків за цим договором, а також у інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, Іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 11.1 Договору іпотеки передбачено, що він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов`язань за Кредитними договорами в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" засновниками та учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" є: ОСОБА_2 із часткою 26,08695% у статутному капіталі товариства; ОСОБА_4 із часткою 26,08695% у статутному капіталі товариства; ОСОБА_5 із часткою 26,08695% у статутному капіталі товариства; ОСОБА_6 із часткою 21,73915% у статутному капіталі товариства.

Згідно з пунктом 5.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний фонд у розмірі 3 680 000,00 грн.

Підпунктом 8.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" визначено, що вищим органом управління товариства є збори учасників.

Відповідно до пункту 8.3.10 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" визначено, що до виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема, прийняття рішення про укладення договорів про відчуження основних фондів, договорів оренди, кредиту, застави, поруки та гарантії, незалежно від ціни договору.

Рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К", яке оформлено протоколом від 05.12.2017 № 16, зокрема, було: погоджено отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" кредитних коштів в АТ "Ощадбанк" у розмірі не більше 9 500 000,00 грн; вирішено виступити фінансовим поручителем та передати нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" в іпотеку АТ "Ощадбанк", в якості забезпечення зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" перед АТ "Ощадбанк"; уповноважено директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" визначати на власний розсуд всі істотні умови договору поруки та договору іпотеки (зокрема, але не виключно вичерпний перелік майна, його договірну вартість, умови надання в іпотеку, порядок стягнення, перелік зобов`язань тощо, надати документи необхідні для прийняття банком рішення/укладення з ним договорів, та підписати відповідні договори іпотеки, страхування тощо).

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020 у справі № 902/909/19 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 у справі № 902/909/19 відмовлено у стягненні з Філії акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний Банк України" на користь ОСОБА_2 судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 31 385,41 грн.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 у справі № 902/909/19 залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" Герасімова Світлана Анатоліївна мала повноваження на підписання оспорюваних договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К";

- позивачем не доведено факту невідповідності оспорюваних договорів вимогам чинного законодавства України;

- підписання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" Герасімовою С.А. оспорюваних договорів не може свідчити про порушення корпоративних прав позивача у даній справі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у даній справі скасувати та передати справу на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 916/2982/16 та № 908/464/17 щодо призначення судової експертизи;

- на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права при прийнятті ухвали про відмову у призначенні експертизи;

- на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 202 Господарського процесуального кодексу України;

- суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 30.04.2020 у справі № 910/13119/17;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили у повному обсязі чи мали місце обставини, на які посилається позивач та якими доказами вони підтверджуються.

6. Доводи інших учасників справи

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У відповіді на відзив позивач зазначає про те, що відзив відповідача на касаційну скаргу не спростовує доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" подало відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

7. Розгляд клопотань

12.10.2020 від представника позивача - адвоката Землякова О.А. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю бути присутніми у судовому засіданні.

Заява представника позивача - адвоката Землякова О.А. мотивована тим, що він проживає у місті Одеса і для прибуття до суду необхідно скористатись великою кількістю громадського транспорту та контактувати з великою кількістю людей. Крім того, місто Київ віднесено до помаранчевого рівня епідеміологічної небезпеки. Тому, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом Sars-Cov-2, не має можливості прибути у судове засідання.

Розглянувши зазначу заяву, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 15.09.2020 про оголошення перерви у судовому засіданні до 13.10.2020.

При цьому, доводи скаржника були ґрунтовно викладені в касаційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.

До того ж, про наявність у представника позивача - адвоката Землякова О.А. додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося.

Разом з тим, представник позивача - адвокат Земляков О.А. не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

8. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 916/2982/16, від 19.03.2018 у справі № 908/464/17, оскільки висновки, здійснені Верховним Судом у цих справах стосуються норм Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), зокрема, статей 41, 79, натомість у даній справі судом першої інстанції застосовано норми Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діє з 15.12.2017), зокрема, статтю 99. Крім того, правовідносини у справах на які посилається скаржник та у справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметами позовів, підставами позовів та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.

Частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуваються самим товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

Отже, підписання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" оспорюваних договорів без відповідних повноважень може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача.

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16. В ухвалах від 17.12.2019 у справі №916/1731/18, від 13.01.2020 у справі №910/10734/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 15.09.2020 у справі № 904/920/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в зазначених постановах.

Верховний Суд також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).

Враховуючи відсутність порушення оспорюваними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд зазначає те, що у судів першої та апеляційної інстанцій не було необхідності надавати оцінку законності оспорюваних правочинів.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті спору, але з мотивів, викладених у даній постанові, а саме, відсутністю порушення оспорюваними договорами прав та інтересів позивача.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції не прийнявши ухвали про відмову у призначенні експертизи у письмовому вигляді, порушив основні принципи господарського судочинства, та те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права при прийнятті ухвали про відмову у призначенні експертизи, слід зазначити таке.

За змістом частини 1 статті 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.

Відповідно до частини 2 статті 232 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Статтею 233 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок ухвалення судових рішень.

Так, частинами 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

Із зазначеної норми вбачається процесуальна можливість суду постановляти ухвали як у вигляді окремого документа, так і у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання (про що також зазначено у пункті 7 частини 2 статті 223 Господарського процесуального кодексу України).

Слід зазначити, що положення Господарського процесуального кодексу України не містять виключного переліку питань, які вирішуються судом шляхом постановлення ухвал у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, чи у вигляді окремого документа.

Також положення Господарського процесуального кодексу України не містять вимог до змісту ухвал суду постановлених у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання.

Натомість нормами Господарського процесуального кодексу України, а саме, статтею 234, визначено вимоги до змісту ухвали суду, що викладається окремим документом.

Відповідно до зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Ухвала, постановлена відповідно до статей 351 та 356 цього Кодексу, повинна відповідати вимогам, що містяться у зазначених статтях.

Таким чином, враховуючи приписи статті 234 Господарського процесуального кодексу України та відсутність у процесуальному законі виключного переліку питань, які вирішуються судом шляхом постановлення ухвал у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, чи у вигляді окремого документа, суду у кожному конкретному випадку при вирішенні питання форми постановлення ухвали слід враховувати ті норми процесуального кодексу, що регулюють наслідки розгляду певного процедурного питання, клопотання, заяви тощо.

Тобто, якщо приписами Господарського процесуального кодексу України передбачено вимоги та висновки, які повинні міститись в ухвалі суду, за наслідками розгляду певного процедурного питання, клопотання, заяви, то у такому випадку суду слід постановляти ухвалу у вигляді окремого документа.

Крім того, суду при вирішенні питання форми постановлення ухвали слід враховувати, чи може бути оскаржена окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвала суду, у розумінні приписів статті 255 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду певного процедурного питання, клопотання, заяви.

У разі ж можливості оскарження ухвали суду в апеляційному порядку окремо від рішення суду, така ухвала суду повинна постановлятись у вигляді окремого документа.

У даному випадку, скаржником зазначається про порушення судом першої інстанції норм Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з неприйняттям ухвали про відмову у призначенні судової експертизи у вигляді окремого документа.

Однак, Суд вважає такі доводи скаржника необґрунтованими та не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, оскільки статтею 100 Господарського процесуального кодексу України передбачено вимоги та висновки, які повинні міститись в ухвалі суду при прийнятті ухвали про призначення експертизи, а не про відмову у її призначенні.

Крім того, ухвала суду про відмову у призначенні експертизи не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, відповідно до вимог статті 255 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, постановляючи ухвалу про відмову у призначенні судової експертизи у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, суд першої інстанції використав надане суду процесуальним законом право прийняття судового рішення у відповідній формі.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не відкладено розгляд справи, у зв`язку з поданим позивачем клопотанням про відкладення розгляду справи, з посиланням на неможливість прибути у судове засідання, та те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 202 Господарського процесуального кодексу України, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Із зазначеної норми вбачається, що відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд та у разі визнання причин неявки поважними.

Оскільки у даному випадку причини неявки позивача судом першої інстанції не було визнано поважними, суд не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 30.04.2020 у справі № 910/13119/17, Судом визнаються неспроможними, оскільки з огляду на приписи частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України та частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судами повинні враховуватись висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі №902/909/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020, додаткового рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі № 902/909/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, та зміни рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020 і постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі № 902/909/19 з мотивів наведених у цій постанові.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника, а заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишається без задоволення.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі №902/909/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020, додаткового рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі №902/909/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі №902/909/19 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 15.01.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі № 902/909/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.О. Мамалуй

В.І. Студенець