Ухвала

від 08.10.2020 по справі 911/431/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/431/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,

секретар судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

офісу ГПУ - Савицька О. В.,

відповідача-1 - не з`явились,

відповідача-2 - не з`явились,

третіх осіб - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконувача обов`язків прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 (судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О., Агрикова О.В.)

та рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області,

до: 1. Броварської міської ради Київської області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитер-Інвест",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства,

2. Комунальне підприємство "Дарницьке лісопаркове господарство"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Броварської міської ради Київської області (далі - Рада, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитер-Інвест" (далі - ТОВ "Кондитер-Інвест", Відповідач-1) про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 від 25.12.2006 за №192-13-05; визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2008, який укладений щодо земельної ділянки з кадастровим номером 32106000000:00:064:0521 між Відповідачами та зареєстрований у Київській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040833800041 від 03.07.2008, в редакції додаткового договору №1 від 23.03.2010, з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог та про зміну предмета позову).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення від 25.12.2006 №192-13-05 в частині надання Відповідачу-2 в оренду спірної земельної ділянки прийнято Радою з порушенням вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 58-61 Земельного кодексу України, статей 4, 88, 89 Водного кодексу України, оскільки земельна ділянка передана в оренду для багатоквартирної житлової забудови за рахунок земель водного фонду, а також з порушенням вимог статей 20, 21, 56, 57, 83, 141, 142, 149 Земельного кодексу України та статті 57 Лісового кодексу України, оскільки ліси, що входять до земельної ділянки, не можуть передаватись в користування інакше, як спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам для ведення лісового господарства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №911/431/18, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Ураховуючи відомості паспортів водних об`єктів та висновків призначеної у справі експертизи, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суд, що Прокурором не обґрунтовано тверджень про те, що розташовані поруч зі спірною земельною ділянкою водні об`єкти є озерами та, відповідно, про розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги водних об`єктів.

Разом з тим, оскільки висновком судового експерта (від 28.05.2019 №15852/18-41) підтверджено обставини накладення земельної ділянки кадастровий №3210600000:00:064:0521 на межі 83 кварталу Броварського лісництва КП "Дарницьке лісопаркове господарство", апеляційна інстанція погодилася з висновками місцевого господарського суд, що спірним рішенням Відповідачу-2 виділено в оренду земельну ділянку частково за рахунок земель, які на момент такого виділення перебували у постійному користуванні КП "Дарницьке лісопаркове господарство" (з порушенням законодавчо закріпленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та її вилучення) та відповідно про те, що оспорюване рішення в частині, що стосується Відповідача-2 та укладений ним з Відповідачем-1 договір суперечать нормам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення від 25.12.2006 в частині що стосується Відповідача-2 та договору оренди землі від 26.06.2008 в редакції додаткового договору №2 від 19.02.2019, з припиненням зобов`язань за останнім на майбутнє.

Поряд з цим, відмова у задоволенні позову зумовлена пропуском позовної давності. Суди вказали на те, що на органи прокуратури, як єдину систему, був покладений обов`язок здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів у діяльності, зокрема, органів місцевого самоврядування, тобто починаючи з липня 2008 року (реєстрація договору оренди землі) Прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірні у даній справі рішення і договір, а відтак дослідити їх на предмет законності.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обізнаність Прокурора в 2014 році з наявністю спірного рішення в цілому (що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі №911/4763/14).

Прокурор не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 21.02.2018 у справі №488/5476/14-ц, від 06.02.2020 у справі №916/2828/18, від 04.02.2020 у справі №911/3897/17 щодо застосування статей 256, 261, 267, 391 Цивільного кодексу України.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору , підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Так, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №916/2828/18 є безпідставними, оскільки предметом спору були вимоги щодо визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз постанов Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, 04.02.2020 у справі №911/3897/17 та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, як в цілому, так і висновків зроблених в них свідчить, що основною ідеєю, на якій базуються як постанови, так і висновки, є те, що публічний власник (держава чи територіальна громада) завжди має володіння земельними ділянками водного/лісового фонду, і ніколи не може його втрачати. А оскільки не втрачається володіння цими земельними ділянками, то вимога публічного власника про повернення таких земельних ділянок має кваліфікуватися як негаторний позов , на який не поширюється позовна давність.

Поряд з цим, у справі яка переглядається (№911/431/18) позовна вимога про витребування спірних земельних ділянок Прокурором не заявлялась.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Аналіз позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 та визнання недійсним договору оренди землі, свідчить, що на ці вимоги поширюються приписи статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, та це не спростовано скаржником, що Прокурор в 2014 році був обізнаний про наявність спірного рішення в цілому (що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі №911/4763/14), втім відповідний позов було подано 02.03.2018, тобто після спливу встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що позовна давність до позовних вимог не спливла, фактично спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших обставин справи ніж ті, що здійснені судами першої та апеляційної інстанціями, що в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому, викладені доводи у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 у справі №911/431/18.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Виконувача обов`язків прокурора Київської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 у справі №911/431/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова