Постанова

від 15.10.2020 по справі 450/2424/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2424/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/1324/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Крайник Н.П.

суддів: Шеремети Н.О., Ванівсього О.М. при секретарі: Симець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018 року Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.01.2019 року, просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12.01.1995 року в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на ім`я ОСОБА_2 як обдаровуваної; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 422368 від 30.11.2012 року; визнати недійсним договір дарування від 08.08.2013 року, зареєстрований в реєстрі № 911; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, сплачені по даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, на замовлення ДТГО Львівська залізниця (правонаступником якого відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 Питання публічного акціонерного товариства Українська залізниця є публічне акціонерне товариство Українська залізниця ) у 2015 року була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га. Державному територіально-галузевому об`єднанню Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Красне від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1464 км. + 227 м до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства в Пустомитівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯН №422368 від 30 листопада 2012 року передано земельну ділянку площею 0.2500 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4623683800:01:001:0097). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,1627 га перетинається з земельної ділянкою смуги відведення Залізниці. В подальшому ОСОБА_3 відчужив дану земельну ділянку шляхом укладення договору дарування земельної ділянки віл 08.08.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №911, відповідно до якого ОСОБА_3 як дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваній - ОСОБА_2 належну йому на йому на праві власності земельну ділянку площею 0,2500 га., частина якої перетинається зі смугою відведення Залізниці.

Позивач вважає, що земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_3 належала до земель залізниці, яка була землекористувачем даних земельних ділянок відповідно до Інструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода затв. Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963; Положение о землях предоставленных транспорту затвердженого постановою СНК СССР 07.02.1933; Об упорядочении отвода земель для железных дорог … затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР 27.01.1962 №83; Общих начал землепользования и землеустройства , затверджених постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 15 грудня 1928 року, Постанови Ради народних комісарів СРСР №5 від 07.02.1933 року Про затвердження Положення про землі надані транспорту ; будівельних норм і стандартів - СН 468-74 Нормы отвода земель для железных дорог , які прийняті 19.12.1974 (діяли до 01.01.2012) та ДСТУ-Н Б В.2.3-27:2011 Залізниці. Визначення ширини смуги відведення (діють з 01.01.2012); Положення про землі транспорту, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року за № 24; проектно-технічної документації, яка відповідно до п. З СН 468-74 визначала розміри земельних ділянок транспорту - Інвентаризацією земель смуги відчуження 0,1627 Львівської залізниці на дільниці Красне-Підзамче, км 1431/3-1469/4 та погоджено з старшим землевпорядником Пустомитівського району Львівської області, якими встановлена ширина смуги відведення у місці перетину земельних ділянок 80 м. від осі колії, тобто з врахуванням земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності відповідача.

Надалі при зміні законодавства та введення інституту державних актів в Земельних Кодексах УРСР та України, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі та наявні у користуванні землі.

Так, Постановою Верховної ради РСР від 18 грудня 1990 року N 562-ХІІ Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР передбачалось, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановлено порядку прав землеволодіння або землекористування.

Позивач зазначив, що, оспорюване рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12.01.1995 року в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки, на підставі якого виданий державний акт на право власності на земельну ділянку (на ім`я ОСОБА_3 ), а також договір дарування від 08.08.2013 року, зареєстрований в реєстрі №911, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно якого ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, частина якої перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці, суперечать чинному законодавству України, порушує права позивача на користування наданою йому відповідно норм чинного законодавства земельною ділянкою.

Таким чином, залізниця, будучи землекористувачем спірної земельної ділянки, та сплачуючи земельний податок, не погоджувала проект відведення земельної ділянки, не надавала згоди на вилучення земельної ділянки, цільове призначення якої у ході передачі у власність ОСОБА_3 було змінено, чим порушено вимоги ст.ст. 20, 84, 68, 142, 149, 122 ЗК України, ст. 11 ЗУ Про транспорт та ст. 6 ЗУ Про залізничний транспорт .

Оскарженим рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_2 24248 гривень 20 копійок понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду оскаржило Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця .

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції вважає незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене всупереч нормам матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у скаржника відсутні належним чином оформлені документи на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою, а саме Державний акт на право користування земельною ділянкою, а План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустимитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+874 м це лише один із документів містобудівної документації, який не є правовстановлюючим документом. Вважає зазначені висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи та характеру спірних правовідносин. Зазначає, що обставини набуття земельною ділянкою статусу державної форми власності та такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи скаржника про підтвердження права АТ Укрзалізниця на постійне користування землями смуги відведення за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План смуги відведення. Посилається на те, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки такий визначений законом. Звертає увагу на те, що вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Посилається на те, що Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року , право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося. Звертає увагу на те, що серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення наданих прав. Стверджує, що приймаючи рішення від 26.11.1997 року № 110, виконавчий комітет Лисиничівської сільської ради перевищив повноваження, визначені ст. 9, 17, 19 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року. Зазначає. що спірна земельна ділянка не вилучалась в порядку, передбаченому законодавством з метою її передачі у власність матері відповідача, відтак вважає, що були відсутні підстави для прийняття зазначеного рішення. Звертає увагу на те, що право постійного землекористування є безстроковим та може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Посилається на те, що судом не досліджено підстави набуття та правомірність розпорядження Лисиничівською сільською радою спірною земельною ділянкою. Про підстави належності права позивача на користування земельною ділянкою як земельною ділянкою залізниці, що належить до земель державної власності зазначено у позовній заяві та підтверджується розташуванням на ній залізничної колії. Не погоджується також з відшкодуванням витрат на правничу допомогу, вважає, що розмір такого не доведений, є надмірним, неспівмірним з фактично наданими послугами, таким, що суперечить принципу розумності та підлягають зменшенню до 7755,60 грн.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

У судове засідання особи, які беруть участь у справі не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, а тому розгляд справи апеляційним судом проведено відповідно до вимог ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 372 ЦПК України у їхній відсутності без фіксування судового процесу технічними засобами.

29.09.2020 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи без участі сторін, в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 1976 року працював на Львівській Залізниці в депо Захід слюсарем-електриком, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 60-61).

Рішенням управління Львівської залізниці Про виділення земельної ділянки під забудову власного будинку для працівника Львівської залізниці № НГ-10/27 від 21.01.1994 року Львівська залізниця погодила виділення земельної ділянки площею 0,21 га під забудову власного будинку працівнику залізниці ОСОБА_3 в с. Підбірці в смузі відводу земель залізниці при умові розміщення її не ближче як на 100 метрів від крайньої рейки головної колії та вилучення земельної ділянки з смуги відводу залізниці для виплати податку (а.с. 63).

30.11.2012 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі зазначеного рішення виконкому Лисиничівської сільської ради від 12.01.1995 року на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт серія ЯН № 422368 на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4623683800:01:001:0097.

Відповідно до повідомлення відділу Держземагенства у Пустомитівському районі № 1116 від 24.07.2013 року земельна ділянка ОСОБА_3 , площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку має наступні обмеження (обтяження) у використанні, встановлені законом - заборона змінювати цільове призначення земельної ділянки без проекту зміни цільового призначення. Інші обмеження (обтяження) прав на дану земельну ділянку, які могли б виникнути на підставі договору, у Відділі Держземагенства у Пустомитівському районі не зареєстровані. Станом на 01.01.2013 року дана земельна ділянка в оренду не передавалась. (а.с. 119).

На підставі договору дарування земельної ділянки від 08 серпня 2013 року ОСОБА_3 подарував своїй дочці ОСОБА_2 - відповідачу у справі - належну йому земельну ділянку, площею 0,25 га, яка передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована в селі Підбірці, Пустомитівського району Львівської області, кадастровий номер 4623683800:01:001:0097 (а.с. 64).

Відповідно до витягу з Дежавного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 7695892 від 08.08.2013 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 4623683800:01:001:0097, за адресою: с. Підбірці, Пустомитівського району Львівської області (а.с. 65).

Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯН №422368 від 30 листопада 2012 року передано земельну ділянку площею 0.2500 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4623683800:01:001:0097). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,1627 га перетинається з земельної ділянкою смуги відведення Залізниці. В подальшому ОСОБА_3 відчужив дану земельну ділянку шляхом укладення договору дарування земельної ділянки віл 08.08.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №911, відповідно до якого ОСОБА_3 як дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваній - ОСОБА_2 належну йому на йому на праві власності земельну ділянку площею 0,2500 га., частина якої перетинається зі смугою відведення Залізниці.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Українська залізниця , районний суд виходив з того, що доводи позивача - ПАТ Українська залізниця про те, що таке є належним користувачем землями смуги відведення за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області не підтверджено належними доказами, а відтак таке право не підлягає судовому захисту, оскільки не є порушеним.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт .

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України Про залізничний транспорт ).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України Про транспорт , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт б частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Наявність чи відсутність у АТ Українська залізниця документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Судами встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірних рішень, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача- АТ Українська залізниця .

Тому, позовні вимоги АТ Українська залізниця про визнання незаконними та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12.01.1995 року в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 як обдаровуваної; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 422368 від 30.11.2012 року; визнання недійсним договору дарування від 08.08.2013 року, зареєстрованого в реєстрі № 911 - є обґрунтованими.

Однак, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист.

Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила .

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), відповідно до положень стаття 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, що переглядається, ПАТ Українська залізниця просила визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12.01.1995 року.

Із позовом ПАТ Українська залізниця звернулася 26 липня 2018 року, тобто за спливом позовної давності (через 23 роки з часу його прийняття).

Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради, державних актів про право власності на землю, та договору дарування, та як наслідок - про відмову у задоволенні цих позовних вимог за закінчення строку позовної давності.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року ,справа № 450/1435/15-ц,провадження № 61-5259св19.

Разом з тим, враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з позивача до 7755,60 грн.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця задоволити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_2 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в користь ОСОБА_2 7755,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2020 року

Головуючий: Крайник Н.П.

Судді: Шеремета Н.О.

Ванівський О.М.