Ухвала

від 23.12.2020 по справі 450/2424/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 450/2424/18

провадження № 61-18937ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області ,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця , в інтересах якого діють адвокат Завалишин Юрій Олегович та Жемела Володимир Васильович , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку і договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - ПАТ Українська залізниця ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку і договору дарування.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ПАТ Українська залізниця на користь ОСОБА_1 24 248,20 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ Українська залізниця задоволено частково, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Стягнено з ПАТ Українська залізниця на користь ОСОБА_1 7 755,60 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця ), в інтересах якого діють адвокат Завалишин Ю. О. та Жемела В. В. , подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 8 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-2407цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178гс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Касаційний суд не перевіряє правильність застосовування судом першої інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права, оскільки оскаржуване рішення скасоване постановою суду апеляційної інстанції.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваної постанови убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Пустомитівський районний суд Львівської області виходив із недоведеності позовних вимог АТ Українська залізниця .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції вказав, що вимоги АТ Українська залізниця про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 1995 року в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки; визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 422368 від 30 листопада 2012 року та договору дарування від 8 серпня 2013 року є обґрунтованими.

Проте, АТ Українська залізниця просило визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 1995 року, а з позовом звернулося 26 липня 2018 року.

При цьому, апеляційний суд вказав, що позивачем не надано доказів неможливості довідатися про оспорюване рішення, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин Львівський апеляційний суд дійшов висновку про сплив позовної давності.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 450/1435/15-ц.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_3 з 1976 року працював на Львівській Залізниці в депо Захід слюсарем-електриком.

Рішенням управління Львівської залізниці Про виділення земельної ділянки під забудову власного будинку для працівника Львівської залізниці № НГ-10/27 від 21 січня 1994 року Львівська залізниця погодила виділення земельної ділянки площею 0,21 га ОСОБА_3 в селі Підбірці Пустомитівського району Львівської області у смузі відводу земель залізниці, за умови розміщення її не ближче як на 100 метрів від крайньої рейки головної колії та вилучення земельної ділянки зі смуги відводу залізниці для виплати податку.

30 листопада 2012 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 12 січня 1995 року на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯН № 422368 на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4623683800:01:001:0097.

Відповідно до повідомлення відділу Держземагенства у Пустомитівському районі № 1116 від 24 липня 2013 року земельна ділянка ОСОБА_3 має обмеження у використанні, встановлені законом - заборону змінювати цільове призначення земельної ділянки без проекту зміни цільового призначення. Інші обмеження не зареєстровані.

8 серпня 2013 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку, розташовану в селі Підбірці Пустомитівського району Львівської області, кадастровий номер 4623683800:01:001:0097.

Відповідно до витягу з Дежавного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 7695892 від 8 серпня 2013 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, розташована в селі Підбірці Пустомитівського району Львівської області, кадастровий номер 4623683800:01:001:0097.

Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км + 227 м

до 1 466 км + 535 м в адміністративних межах села Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області установлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 422368 від 30 листопада 2012 року передано земельну ділянку площею 0,2500 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4623683800:01:001:0097). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,1627 га перетинається із земельної ділянкою смуги відведення Залізниці.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт .

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України Про залізничний транспорт ).

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону України Про транспорт установлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту та перебувала у власності позивача.

Львівський апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 1995 року в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР)).

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Суд апеляційної інстанції установив, що АТ Українська залізниця не надано доказів неможливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про сплив позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, тому також не підлягають задоволенню.

Висновок суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, тобто таким, який відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Посилання заявника неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 8 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-2407цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178гс15 відхиляються касаційним судом, оскільки, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють питання щодо позовної давності, та враховано висновок Верховного Суду, викладений у подібних правовідносинах у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 450/1435/15-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга АТ Українська залізниця , в інтересах якого діють адвокат Завалишин Ю. О. та Жемела В. В. , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції, є законною і обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ Українська залізниця , в інтересах якого діють адвокат Завалишин Ю. О. та Жемела В. В. , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця , в інтересах якого діють адвокат Завалишин Юрій Олегович та Жемела Володимир Васильович , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянкуі договору дарування.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська