Постанова

від 08.10.2020 по справі 493/1451/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/798/20

Номер справи місцевого суду: 493/1451/18

Головуючий у першій інстанції Бодашко Л.І.

Доповідач Гірняк Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2020 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:

Головуючого- Гірняк Л.А.

Суддів- Сегеда С.М., Цюри Т.В.,

За участю секретаря - Ющак А.Ю.

Прокурора- Елісашвілі О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області на рішення Балтського районного суду Одеської області від 31.07.2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до СБК Надія

-про визнання права власності на нежитлову будівлю,-

ВСТАНОВИЛА:

ПРОЦЕДУРА та АРГУМЕНТИ(ДОВОДИ)СТОРІН:

03 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненими позовними вимогами в котрих просив:

-визнати такою, що відбулася і дійсною угоду купівлі-продажу будівлі складу та матеріалів, що розташоване в АДРЕСА_1 . укладеної між ним та СБК Надія та визнати за ним право власності на це нерухоме майно.

Вимоги обґрунтовував тим, що СБК Надія заборгувало йому за насіння кукурудзи 50 185 грн. та директор ОСОБА_2 запропонував йому в рахунок погашення боргу придбати будівлі складу та матеріалів, що розташоване в АДРЕСА_1 .

Рішенням загальних зборів №1 СБК Надія від 11 червня 2011 року прийнято рішення, яким в рахунок заборгованості передати у власність зазначену будівлю складу.

16 червня 2011 року між сторонами складений відповідний акт прийому-передачі складу.

Посилаючись на вимоги ст. 220 частини 2 ЦК України та на те, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення угоди, а від є добросовісним її набувачем,який виконав всі істотні умови договору просив задовольнити позовні вимоги.

Одночасно зазначає, що в силу ст.377 ч.1 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Посилаючись на те, що між сторонами не існує спору на земельну ділянку, а відповідач не набув на неї права власності , що виключає потреби у наявності кадастрового номеру на неї.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 31 липня 2018 року позовну заяву задоволено у повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю( на схематичному плані позначено літ`А ) загальною площею 788 кв.м. з підпірними стійками( на плані позначено № 1-б), розташовану на земельній ділянці площею 788 кв.м. по АДРЕСА_1 .

21.01.2019 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати його з ухваленням нового рішення про відмову в заявлених вимогах .

В обґрунтування причин допуску до суду апеляційної інстанції прокурор послався на порушення інтересів держави, які полягають в тому, що за відсутності законних підстав набуття права власності на самочинно побудований об`єкт в судовому порядку, суд першої інстанції, порушивши, встановлений державою порядок отримання у власність майна, передав позивачу право користування земельною ділянкою площею 788 кв. м., власником якої є Балтська міська рада без її згоди.

Балтській міській раді стало відомо про зазначене рішення суду в грудні 2018 року, яка на запит прокурора відповіла, що на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 31.07.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 588,8 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 788 кв. м.

В даному випадку, спірна нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада в особі Балтської міської ради Одеської області.

Дізнавшись з листа прокурора, у грудні 2018 року, про постановлення судом першої інстанції рішення від 31 липня 2018 року щодо визнання права власності на самочинну будівлю та передання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки площею 788 кв. м., без згоди її власника - територіальної громади, Балтська міська рада ухилилась від захисту її прав і інтересів.

Усвідомлена, пасивна поведінка Балтської міської ради, яка має відповідні повноваження для захисту інтересів територіальної громади, і, яка ухилилась від їх захисту, є виправданим та здійснений прокурором у межах дискреційних повноважень, наданих прокурору для оскарження судового рішення за правилами ст. 358 ч.2 ЦПК України.

Апелянт зазначає, що відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст , є комунальною власністю. Територіальна громада,як власник спірної земельної ділянки наділена правом розпоряджатися нею, однак до участі в справі не залучено Балтську міську раду одеської області, що є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Одночасно посилається на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог так як у відповідності до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України не доведено, що позивач є власником спірного майна, право на яке порушено.

Крім того зазначає, що згідно ч.ч. 2,3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відсутність правовстановлюючих документів на підтвердження набуття права власності у ОСОБА_4 ОСОБА_5 матеріали справи не містять.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.03.2019 року клопотання заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області про поновлення строку - задовольнити.

Поновлено заступнику прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області строк на апеляційне оскарження рішення Балтського районного суду Одеської області від 31.07.2018 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області на рішення Балтського районного суду Одеської області від 31.07.2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до СБК Надія про визнання права власності на нежитлову будівлю.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

В судове засідання ОСОБА_1 та СБК Надія в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року припинено юридичну особу Сільськогосподарський багатофункціональний кооператив`Надія , який зареєстрований балтською районною державною адміністрацією Одеської області 07.03.2000 року, номер запису до ЄДР № 15281200000000131, код ЄДОПОУ 00453730,місцезнаходження: 66126, одеська область, Балтський район, с. Борсуки.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в стані припинення, 03.04.2012 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В.С. про час та місце розгляду справи сповіщений відповідно до довідкового листа від 22.09.2020 року .

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у як найскорішому вирішені спору, освідомленість учасників справи про її розгляд, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ:

Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла наступного.

Розглядаючи питання щодо допуску прокурора до суду апеляційної інстанції в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського Суду з прав людини та національного законодавства, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський Суд застосовує такі ж вимоги верховенства права і норми Конвенції до тих справ, де прокурори діють поза сферою кримінального права.

При цьому основоположними є вимоги ст.6 Конвенції:

- право на справедливий судовий розгляд незалежним та безстороннім судом ;

- право на змагальність процесу;

- право на рівність сторін;

-право на доступ до суду з урахуванням правової визначеності, що є невід`ємним принципом положень ст.6 Конвенції, із якої випливає ряд важливих положень, що визначають роль прокурора при розгляді справ, які не відносяться до сфери кримінального права.

Європейський Суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях посилається на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, заснованої на верховенстві права, відповідно до якої її функції не повинні давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав, про що зазначено в пункті 38 у справі Менчинська проти Росії № 42454/02,15.01.2009 року.

Принцип рівності процесуальних можливостей сторін в судовому провадженні є одним із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду за змістом положень пункту 1 ст.6 Конвенції. Ця концепція потребує справедливого балансу між сторонами в справі , при цьому, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою позицію по справі в умовах, які не ставлять сторону в суттєво невигідне положення у порівнянні з її процесуальним опонентом.

Прокурор, присутній в судовому процесі, по суті виступає або союзником , або противником сторін. І, навіть візуально, його виступ в суді дозволяє підсилити позицію тієї чи іншої сторони. А це може викликати відчуття нерівності у іншої сторони незалежно від форми такої участі прокурора (активного чи пасивного), що буде вважатися порушенням положень пункту 1 статті 6 Конвенції ( див. справа F.W. проти Франції рішення від 31.03.2005,заява 61517/00, пункт 27; цитується по Огляду судової практики Європейського суду з прав людини: роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права; перелік та зміст рішень - а.с.35, Рада Європи 2011 ).

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі Бацаніна проти Росії в пункті 27, Європейський Суд з прав людини визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, наприклад, для захисту інтересів вразливих людей, які, ймовірно, не в змозі самі захистити свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого кола громадян або в тих випадках, коли може бути ідентифікована власність або інтереси держави потребують захисту (рішення у справі Бацаніна проти Росії № 8927/02 від 26 травня 2009 року).

Відповідно до п. 3 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За правилами частини 3 ( абзац перший ) ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави:

-у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також

- у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

В даному випадку, спірна нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада в особі Балтської міської ради Одеської області.

Дізнавшись з листа прокурора, у грудні 2018 року, про постановлення судом першої інстанції рішення від 31 липня 2018 року щодо визнання права власності на самочинну будівлю та передання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки площею 788 кв. м., без згоди її власника - територіальної громади, Балтська міська рада ухилилась від захисту її прав і інтересів.

Усвідомлена, пасивна поведінка Балтської міської ради, яка має відповідні повноваження для захисту інтересів територіальної громади, і, яка ухилилась від їх захисту, є підставою для допуску прокурора до суду апеляційної інстанції відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з метою захисту інтересів держави. Допуск прокурора до суду, у даному випадку, є виправданим та здійснений прокурором у межах дискреційних повноважень, наданих прокурору для оскарження судового рішення за правилами ст. 358 ч.2 ЦПК України.

Задовольняючи заявлені вимоги та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю( на схематичному плані позначено літ А ) загальною площею 788 кв. м. з підпірними стійками( на плані позначено № 1-б), розташовану на земельній ділянці площею 788 кв. м. по АДРЕСА_1 суд виходив з частини 2 ст.220 ЦК України , оскільки сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне його виконання, але відповідач ухилявся від його нотаріального посвідчення. Одночасно районний суд враховуючи вимоги ст.377 ч.1 ЦК України дійшов висновку про відсутність спору щодо земельної ділянки, що виключає необхідність наявності у відповідача державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером при укладенні договору купівлі-продажу будівлі.

Судова колегія не погоджується з таким судженням районного суду з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно рішення загальних зборів засновників СБК Надія від 16.06.2011 року позивачу передано незавершене будівництво складу на суму 50185 грн, яке є власністю засновників для погашення заборгованості.(а.с.16).

Сторонами підписаний Акт прийому-передачі незавершеного будівництва складу від 16 червня 2011 року ( а.с.9).

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції щодо можливості задоволення позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів невірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов неправильного вищезазначеного висновку про задоволення позовних вимог. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 210, 220, 328, 334, 640 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права.

Між учасниками справи склалися правовідносини щодо визнання спірних договорів дійсними, визнання права власності на незавершене будівництво складу.

За правилами частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 3, 4 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Визначена частиною 2 статті 220 ЦК України можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, і не підлягають державній реєстрації.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року № 6-162цс12 зробив висновок про те, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною 3 статті 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов`язків для сторін.

Вказана правова позиція знаходить своє відображення у низці судових рішень Верховного Суду, зокрема у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 289/1431/18.

Частиною 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що укладені у такій формі (за відсутності нотаріального посвідчення) вищезазначені договори купівлі-продажу нерухомого майна (спірні договори) не можуть бути визнані дійсними, оскільки момент їх вчинення відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язувався з державною реєстрацією, яка не відбулась. Укладені у такій формі договори купівлі-продажу не породжують для сторін прав і обов`язків й не може бути визнано судом дійсними з підстав, заявлених позивачем.

Більше того, як з протоколу загальних зборів № 1 так і Акту прийому-передачі незавершеного будівництва складу не вбачається, що спірним об`єктом договору є нежитлова будівля ( на схематичному плані позначено літ А ) загальною площею 788 кв. м. з підпірними стійками( на плані позначено № 1-б), розташована на земельній ділянці площею 788 кв. м. по

АДРЕСА_1 матеріалах справи відсутні і докази, що СБК Надія являється власником цього майна та наділена правом щодо його розпорядження.

Відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року припинено юридичну особу Сільськогосподарський багатофункціональний кооператив Надія , який зареєстрований Балтською районною державною адміністрацією Одеської області 07.03.2000 року, номер запису до ЄДР № 15281200000000131, код ЄДОПОУ 00453730,місцезнаходження: 66126, Одеська область, Балтський район, с. Борсуки.

Між тим, визнаючи право власності на нежитлова будівля( на схематичному плані позначено літ`А ) загальною площею 788 кв.м. з підпірними стійками( на плані позначено № 1-б), розташовану на земельній ділянці площею 788 кв.м. по АДРЕСА_1 та передаючи ОСОБА_1 у користування земельну ділянкуплощею 788 кв. м., районний суд не звернув уваги, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в стані припинення з 03.04.2012 року, не залучив до участі в справі належного відповідача - Балтську міську раду .

Частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Враховуючи те, що спірні правочини не породжують для сторін прав і обов`язків, суд першої інстанції помилково виходив з того, що наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 визнання права власності на нежитлову будівлю( на схематичному плані позначено літ`А ) загальною площею 788 кв.м. з підпірними стійками( на плані позначено № 1-б), розташовану на земельній ділянці площею 788 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційних скарг про неправильне застосування судом першої інстанції правил статті 220 ЦК України, що має наслідком незаконність оскаржуваного рішення є обґрунтованими.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на недоведеність ухилення однієї із сторін спірних правочинів від нотаріального посвідчення таких правочинів.

Іншим доводам апеляційних скарг колегія суддів не надає оцінку, оскільки оскаржуване рішення підлягає скасуванню саме з огляду на неправильне застосування судом першої інстанції правил статті 220 ЦК України - неможливість задоволення вищевказаного позову у даному випадку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктів 3, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючим, що позивач просив відстрочити сплату судового збору при подачі позову судовий збір у зв`язку з відмовою у позовних вимогах сплата судового збору покладається на позивача відповідно до ставки визначеної ст. 4 Закону України Про судовий збір при подачі позову - 704 грн.80 коп та за розгляд апеляційної скарги - 1057 грн.20 коп, а всього 1762 грн.

Судова колегія залишає без задоволення клопотання апелянта про повернення йому сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги за відсутності документально підтверджених доказів її сплати.

Керуючись ст. 367,368,374,376,381,382,384,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області задовольнити.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 31.07.2018 року скасувати та прийняти постанову.

Позовну заяву ОСОБА_1 до СБК Надія про визнання права власності на нежитлову будівлю залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір 1762 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 13.10.2020 року.

Головуючий суддя - Л.А. Гірняк

Судді С.М.Сегеда

-

Т.В.Цюра